На три букви. Чому українські політики матюкаються самі та переконують суспільство, що це норма

Тим, що політики охоче використовують міцне слівце, коли думають, що їх не чують зайві вуха, нікого вже не здивуєш. Дивує те, що, за умов такого активного використання його політиками, матюки так і не стали частиною політичного етикету. Нецензурщина з вуст публічного політика — це до сих пір скандал.

Нещодавно відбулися дві примітні події. Речник української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович у фейсбуці вилаяв матюками людину у відповідь на прохання, виступаючи від імені держави, використовувати державну мову. Арестович прохання відхилив. Так і сказав у відповідь: пішов на ***.

Хоча нецензурний коментар Арестович, потім, все-таки видалив, вибачатися або виправдовуватися не став. Віддуватися за нього довелося Давиду Арахамії, який зізнався, що теж прихильник "народної" мови та "мережевого етикету".

Того ж дня міністерка культури Криму ("міністерка культури" тут треба б лапки за цілою низкою причин) під час наради мала необережність матюкатися прямо в загальний мікрофон, думаючи, що її ніхто не чує.

Помітивши свою помилку, жінка почала вибачатися так несамовито, що, здавалося, її схопить удар. Сергій Аксьонов, який головував на тій нараді, потім заявив журналістам, що й він, виявляється, "іноді вживає нецензурну лексику", але міністр культури, який матюкається, — це все-таки занадто.

Тут заразом можна згадати нетлінну фразу "сука ти православна", кинуту екс-президентом Петром Порошенком в обличчя Вадиму Новинському в розпал кримської кризи. Або вільне володіння "народною мовою", котрі виникли у Леоніда Кучми на плівках Мельниченка.

Тим, що політики охоче використовують міцне слівце, коли думають, що їх не чують зайві вуха, нікого вже не здивуєш. Дивує те, що, всупереч сміливими заявами Давида Арахамії і старанням Олексія Арестовича та інших адептів "нової щирості", матюки так і не стали частиною політичного етикету. Нецензурщина з вуст публічного політика — це до сих пір скандал.

І цій неповороткій суспільній традиції є, принаймні, два пояснення з галузі психології.

Перше пояснення полягає в тому, що матюки вельми тісно пов'язані з емоційними структурами мозку. Слова й емоції, як правило, проходять по різних відомствах мозкової активності, задіяні в різних, іноді конфліктних психічних процесах. Тому багатьом людям так важко буває розуміти власні почуття, або навпаки, нормально міркувати, коли їх захоплюють емоції.

Так ось, фольклорна мова — це не зовсім мова в суворому сенсі слова. Це спосіб власне безпосереднього вираження емоцій. Науці відомі люди з афазією (розладом мови), яким не давалося виразне вираження думок, зате матюкатися у них виходило легко та вільно.

Від політики і політиків заведено очікувати високого самоконтролю та здатності раціонально мислити. І в цьому сенсі, матюк, як індикатор відключеної лівої півкулі, є прямим показанням до дискваліфікації. У той момент, коли політик матюкається, він/вона не мислить, а отже — не існує.

Друге міркування стосується того, що нецензурна лексика — це мова образи. Переважна більшість лайок належать до семантичних родин, що описує або фізіологічні відправлення організму, або такі, що принижують сексуальні практики.

Використання матюків, як інструменту образи, націлене не просто на вирішення конфлікту на свою користь, а на соціальне знищення опонента. Тому у владі, влаштованої суто ієрархічно, на адресу нижчого матюк можливий і навіть іноді схвалюється, а ось образи від низу до верху абсолютно немислимі.

Тому Олексій Арестович не моргнувши оком обклав матом незнайому та неважливу для нього людину, а керівницю культурного відомства Криму трохи інфаркт не вхопив від думки, що вона матюкалася в присутності начальства.

І, тому, мат із вуст політиків за фактом є зловживанням владою, і таким чином абсолютно неприйнятний.

І тут доведеться повернутися до слів Давида Арахамії про зміну мережевого етикету. Норми спілкування в публічному просторі дійсно стали менш жорсткими і формалізованими. Розмови на публіку за ступенем розкутості та мовної свободи тепер не відрізниш від приватних бесід, і в цьому навіть є своя чарівність. Проте, нова мережева етика, як зʼясувалося, підступна штука.

Дослідження показують, що користувачі соцмереж, чиї профілі не заплямовані всякою нецензурщиною, виробляють більш сприятливе враження на інших людей, зокрема протилежної статі, ніж ті, хто звик не вибирати виразів.

Загалом, свобода слова особливо хороша у виконанні тих, хто вміє нею розпоряджатися відповідно до обставин.