Не чекайте Піночета. Чому в Україні не "злітають" політики кольору хакі

Тема військового лідера в українській політиці розбурхувала уми багатьох фахівців з політичних комунікацій завжди, але все зводилося до примітивної мультиплікації на місцевий грунт закордонних Маннергейма, Франка, де Голля, Піночета, Лебедя і т.д.

До цього додалися довгі пошуки історичних "місцевих" прототипів у вигляді генерала Скоропадського, полковника Болбочана, командира Шухевича.

Улюблена теоретизація цього явища: після хаотичного безладдя і постреволюційної анархії завжди настає свій "брюмер" і влада скочується до сильної особистості з військовим бекграундом.

Але, чи то політична анархія в Україні зовсім не анархія, то чи так званий "бардак" виявляється найбільш натуральним жорстким порядком, але військових вождів в Україні так і не з'являється. Точніше, претенденти є, але хвилі немає.

Чому?

По-перше, зазначені особи максимально інтегровані в кон'юнктурну систему поточних політичних ігор. Вони не зовні, а всередині, її частина, хоч і маркована і пофарбована в колір хакі.

А отже, вся тінь політичного бруду вже апріорі поширена і на них.

По-друге, для вибудовування реального політичного лідерства в обхід кланових медіамашин і адміністративних інтриг, потрібна паралельна польова "псевдодержава" (організація, ієрархія, свої "податки" у вигляді пожертвувань, безпосередні торкання і контакти, комунікативна мережа і, нарешті, виборча машина).

Хто зі старих українських політиків здатний на таку азартну гру? Ніхто. Через пострадянські канони політичної діяльності, які вони вважають незамінними.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.