Благими намірами. Чому в Україні кращий спосіб перекрутити ідею — це зробити її законом

10-20% норм — шкідливих, що заважають працювати, а то і залишають лазівку для корупційних інтересів — геть вбивають всю очікувану користь від прийнятих законів. Навіть написаних з найкращих спонукань.

Верховна Рада, пульт для голосування
Для кого в Україні пишуть закони?

Парламентські новини останнього часу — законопроект про медичний канабіс, закон 2351 про захист тварин — викликали хвилю суперечок в Мережі (потужну, але короткочасну, як це зазвичай у нас буває, рівно до наступного інформаційного приводу). Паралельно набули чинності положення Закону про мову і Конституційний Суд відхилив претензії про його невідповідність Основному закону. Триває цифрова трансформація всього і вся. Ну, а наслідки колись з помпою прийнятого закону про медичні гарантії ми видихаємо донині, спостерігаючи, як наша відреформована система охорони здоров'я справляється з пандемічними викликами і завданням швидко вакцинувати населення від коронавірусу.

Щоразу новий інформаційний привід ділить суспільство на непримиренні сторони. І кожен раз нормальне обговорення стає можливим тільки після того, як сніжний ком наслідків виростає до таких розмірів, що ігнорувати його вже не виходить. Щоправда, на той час, виправлення помилок не завжди можливе. Та й закони у нас якось не прийнято скасовувати, так, хіба що покращувати або обставляти підзаконними актами.

І ці поліпшення і підзаконні акти теж далеко не завжди працюють в плюс. Нерідко — в мінус, адже благі наміри ведуть наступні покоління поліпшувачів все тією ж дорогою у відоме всім місце. І добре, якщо тільки благі наміри, а не комерційні інтереси або підступи ворожої розвідки, як було прийнято говорити колись.

Втім, для заподіяння шкоди або просто ускладнення життя населення і благих намірів цілком достатньо. І тим не менше, саме вони виносяться на прапори авторами і прихильниками чергових регуляцій.

І виходить цікаво. Виходить, що прихильники — за все хороше і проти всього поганого, так, хіба що якісь малозначні деталі не врахували. А ось противники і навіть критики... о, вони, звичайно, вороги прогресу і адепти зла.

Наприклад, говорячи про закон, який, серед іншого, дозволяє вирощувати на території країни коноплю у промислових масштабах, на чільне місце виносяться інтереси хворих, чий стан можна полегшити препаратами на основі канабісу.

Безумовно, допомогти стражденним — добра справа. Але чому не можна просто дозволити реєстрацію цих препаратів в Україні та вивести їх з переліку психотропних і наркотичних?

Чому потрібно, і неодмінно окремим законом, створити умови для вирощування марихуани в Україні?

Кажуть, що власне виробництво дозволить зробити ці препарати дешевше. Це хороший аргумент. Однак власне виробництво препаратів крові — яке стало комерційним — не зробило ці препарати дешевшими і доступнішими для українців. Навпаки. Добути кров та її препарати — проблема. Але зате ми їх тепер експортуємо.

Вирощувати сировину — ще не означає почати щось робити з цієї сировини. Ми і так експортуємо зерно і кукурудзу, замість того щоб робити з них макарони або лецитин. Ми виснажуємо свій чорнозем технічними культурами — давайте ще й конопляні поля до цього додамо?

Важливо
Мама-марихуана. У чиїх інтересах насправді хочуть легалізувати канабіс в Україні

І при цьому ще будемо утримувати за власний кошт платників податків чергову комісію, яка буде ці самі поля і лабораторії перевіряти і стежити, щоб там займалися неодмінно правильною коноплею? Опустимо тут ступінь нашої довіри до інспекцій такого роду. Що насправді почала б вирощувати і експортувати Україна в разі прийняття такого закону, ми дізналися б років через кілька.

Зазначу, що нам не поспішають дозволяти чи допомагати зі створенням на нашій території будь-якого виробництва: Європа вважає за краще отримувати від нас сировину, типу лісу-кругляка, а дошки і тим паче табуретки робити самостійно. Мрія про ліки власного виробництва може так і залишитися мрією, а ось сировина — сировину ми виростимо. Втім, ми і товари власного виробництва умудряємося продавати своїм же за "світовими" цінами, досить згадати про ціну на газ власного видобутку. Так що аргумент про те, що подібні ініціативи зроблять ліки доступнішими, не є вагомим: можуть бути варіанти.

Замість обговорення подібних питань критиків затаврували, як безжальних до долі стражденних, і як прихильників поліцейського свавілля і переслідування споживачів канабісу рекреаційного... який взагалі не має ніякого відношення до даного законопроекту.

І такий розворот дискурсу, по ідеї, не може не дивувати: так про що ми взагалі говоримо, про полегшення болю чи про право самому вибирати, як жити і розслаблятися?

Проблема у тому, що і прихильники, і противники легалізації рекреаційної (наркотичної) марихуани бачать в законі про спрощення доступу до медичного канабісу вікно можливостей. Це зрозуміло. Сам факт обговорення якоїсь теми вже відкриває вікно і нормально цим скористатися. Однак інтереси людей, які потребують ліків, не мають до цього ніякого стосунку.

Медична проблема повинна вирішуватися у межах медичної спільноти, а функція держави — не допустити монополізацію і перекручення інформації з боку великих гравців ринку.

Так, полегшення доступу до опіоїдних анальгетиків в США на початку двотисячних (яке було пролобійоване фармкомпаніями і супроводжувалося потужною інформаційною підтримкою саме про необхідність купірувати біль і про "безпеку" певних препаратів), призвело до "опіоїдної трагедії", коли величезна кількість людей за участю медичної системи і абсолютно легально стали наркозалежними.

Зараз уряд США судиться з компаніями-виробниками, маркетингова політика яких призвела до всього цього. Те, що виглядає як благо для окремого стражденного, не завжди добре у віддаленій перспективі, особливо якщо йти за спрощеним шляхом, не заглиблюючись у деталі.

Не заглиблювалися в деталі і у випадку із законопроектом про захист тварин. Там, звичайно, багато хорошого і правильного. Не можна знущатися над тваринами, тепер ще більше не можна. Припиняти тягати мавпочок і голубів спекою заради фотосесій, можливо, навіть перестануть калічити левенят та інших милих (поки маленькі) звіряток на потіху любителів екзотики.

Це добре? Звичайно добре. Однак, що буде з конфіскованою за законом твариною — не зрозуміло. Вона повинна бути транспортована? Куди? У найближчий зоопарк? А якщо він не готовий прийняти? І як транспортована? Ким, за які гроші?

Складнощі очікують і волонтерів, що займаються лікуванням і виходжування диких тварин. Так, в Україні є і такі. І держава їм нічим ніяк не допомагає. Зате тепер буде активно заважати: наприклад, закон забороняє утримання диких хижих птахів на приватній території.

А тим часом, практично всі притулки в Україні якраз на приватній території і організовані. Є дикі птахи, яких виходжують, догодовують і випустять, є птахи-каліки, які залишаються в притулку довічно. Волонтери перебиваються як можуть, ледве зводять кінці з кінцями — а тепер вони повинні що, орендувати землю і заново будувати там вольєри і займатися облаштуванням?

Ці притулки й існують тільки тому, що організовані на території приватних домогосподарств. Організовані вони з урахуванням раніше озвучених державою вимог. Ось, тільки тепер держава змінює правила гри. Різко, без перехідного періоду.

До речі, державне регулювання — легалізація, якої так жадають багато хто — може виглядати і так, як фактично заборона і неможливість взагалі займатися будь-якою діяльністю, тому що так тепер прописані правила.

Не думаю, що автори законопроекту принципово проти того, щоб хижі птахи в Україні, потрапивши в біду, отримували шанс на життя. Швидше за все це чергові прекраснодушні ельфи, яким дуже хочеться зробити якомога краще, і швидше, і всім — але при цьому вони не знайомі з деталями і нюансами і не готові прислухатися до думки тих, хто в темі.

Важливо
Коли мова має значення. Чого хочуть від держави ті українці, котрі говорять російською

Недарма зауваження до законопроекту (терміново подані усіма, чиїх інтересів він торкався) проігноровані. (Дзвіночок для тих, хто сподівається, що будуть враховані близько 1000 правок і зауважень до відкладених на осінь податкових нововведень. Ага, зараз.)

Натомість прихильники закону, теж не вникаючи, кричать: "Вам що, не шкода тварин?! Ви що, на стороні їх мучителів і догхантерів?" Ні звичайно. Ми якраз на боці насамперед тварин і тих, хто ними займається. Може, давайте ретельніше ставитися до того, що стає законом, обов'язковим до виконання?

Точно так само, за точно такою ж схемою — виносимо на прапори як гасло захист чогось апріорі хорошого і важливого, а те, що на багатьох сторінках дрібними буквами ніхто і читати не буде — у нас вже прийняте і продовжує прийматися багато всього.

Закон про мову. Як, ви хіба проти української мови, ви не згодні з тим, що її потрібно захищати? Ми не проти. Як може українець бути проти української мови?! Але чому її потрібно захищати саме так? Чому потрібно давати можливість державі та новим державним інспекторам втручатися в роботу приватних підприємств, по суті, знову кошмарити бізнес?

А, ви не читали норму закону, за якою Мовний інспектор має право бути присутнім на закритих для всіх інших нарадах і спостерігати, якою мовою вони проводяться? А як же комерційна таємниця? І це тільки маленький приклад, це якщо не брати до уваги інші художества закону.

Не можна не згадати закон про трансплантацію — теж прийнятий під привітальні крики і питання "Ви що, проти того, щоб хворі люди отримали шанс на життя?" — завдяки якому трансплантація була зупинена більше ніж на рік (бо раптово стала незаконною і неможливою). Знадобилося двічі відкладати набуття чинності закону, щоб хоч якось врятувати ситуацію (і ні, остаточно питання не закрите).

Закон про медичні гарантії. "Ви що, проти реформи? Ви за збереження совка в медицині? Ви проти "міжнародних протоколів" (які, до речі, не існують, як поняття)?" Результат: охорона здоров'я як була убогою, так і залишається, лікарні закриваються, кисневі генератори закуповують волонтери, виконання норми закону про 5% ВВП на охорону здоров'я учергове відкладено на 2024 рік, доступ до медичної допомоги впав, про якість краще помовчимо.

Може, вистачить займатися шапкозакиданням і мислити виключно гаслами?

Тому що виходить, що це геббельсонівщина якась, тільки законодавча. Як додавання 20% брехні геть вбиває 80% правди і правда тоді тільки маскує брехню, служить обгорткою, щоб полегшити її сприйняття, так і 10-20% норм — шкідливих, що заважають працювати, а то і залишають лазівку для корупційних інтересів — геть вбивають всю очікувану користь від закону. Навіть написаного з найкращих спонукань. Ложка дьогтю псує бочку меду. Яким би солодким він не був.