Наука перемагати. Навіщо китайці знімають кіно про війну із США

Коли мені було років 10, я почув, як один відомий літературний критик сказав, закусивши горілку солоним огірком, що в літературі є два жанри, яких варто уникати.

Перший жанр – це дидактика. Коли письменник пише, а в кінці ніби каже, мовляв, мораль цієї байки така. Весь соцреалізм, на думку згаданого критика, був дуже дидактичним. Мораль цієї байки така – живи як Павка Корчагін чи Олег Кошовий. Здійснюй подвиги як Маресьєв. Або про війну. Збивай ворожі месершмітти, а після роботи співай веселі пісні, такі як "Смуглянка-молдаванка".

Другий жанр, якого, на думку критика, варто уникати – це як по маленькій людині проїхав каток історії. А вона, ця маленька людина, дуже хороша насправді. Іван Денисович чи доктор Живаго. І яка ж несправедливість, що ковзанка історії безжально тисне таких щирих і добрих людей. І немає у світі місця, де є ображеному серцю куточок.

У Китаї є режисер Чжан Їмоу, якого називають китайським Тарковським. Метр. І ось мені здається, що Чжан Їмоу знімає поперемінно фільми двох вищеописаних типів. Його фільми другого типу мені дуже цікаві. Тобто я знаю, що жанр поганий. Але всередині поганого жанру Чжан Їмоу знімає дуже цікаві фільми.

Перший його фільм, який я переглянув — "Жити". Маленькі люди, дуже добрі. Китайські Івани Денисовичі. Донька у них одружується з маленьким партійним функціонером. І ось доньку відвозять до пологового будинку. А на цьому фоні відбувається культурна революція. Усіх старих лікарів у пологовому будинку виганяють, а на їхнє місце беруть першокурсників із медінституту. А вони навіть пологи ще не вміють приймати. І донька народжує, але вмирає від втрати крові. А студенти навіть не знають, як її кров зупинити. А чоловіка цієї доньки посилають у село на перевиховання. Ось і залишаються бабуся та дідусь із дитиною. Словом, нещасні добрі люди!

Чжан Їмоу має кілька таких фільмів про Культурну революцію. Недавній — "Одна секунда". Там герой фільму під час Культурної революції втікає із в'язниці. Йому написали, що у випуску 22 кіножурналів є односекундний кадр, куди потрапила його донька. Вона там мішки якісь вантажить. І він втікає, щоб піти у кіно та подивитися цей кіножурнал. Хоч його дочка прокляла, як ворога народу. Але він її все одно любить. І втікає із в'язниці, щоб її побачити на екрані.

Важливо

Глиняні ноги Піднебесної. Чи варто чекати на швидкий крах китайської економіки

Є в Їмоу ще один такий фільм "Повернення додому". Тато теж тікає з в'язниці. Скучив за дружиною та донькою. І доньку викликають до директора балетної школи. Кажуть, твій тато втік, і якщо він з'явиться, ти маєш донести. Він же ворог народу! І донька доносить, щоб отримати головну роль у своєму балеті.

А потім Культурна революція закінчується, тато повертається і донька не може знайти собі місця. Її мучить совість. І вона зрештою зізнається татові, що це вона на нього донесла. А тато її цілує і каже: я це ще тоді знав. І вони плачуть разом і обіймаються. Тому що сім'я найважливіша.

Через ці фільми другого типу Чжана Їмоу почали вважати на Заході дисидентом. І почали думати про усілякі премії для борця з тоталітарним китайським режимом. Але Чжан Їмоу почав паралельно знімати фільми першого типу. Пропагандистські. Його останній фільм – Cliff Walkers – про героїчну боротьбу комуністів із японськими загарбниками. Як члени комуністичної партії в підпіллі жертвують своїм життям в ім'я світлих соціалістичних ідей. На Заході не розуміють китайської культури і дивуються. Як Чжан Їмоу може знімати і те, й інше?

А зараз – взагалі. У лютому на екрани виходить новий фільм Чжана Їмоу під назвою "Снайпер". Байопік про китайського снайпера Чжан Таофен (1931-2007), який убив на Корейській війні 214 американських окупантів. За 32 дні. Здійснивши 436 пострілів. Ні, не бачити Чжану Їмоу Пальмової Гілки в Каннах!

Тут треба сказати, що згідно з тим, що я знаю, цієї теми раніше особливо не було. Не в останню чергу тому, що американці з китайцями ніколи не воювали, навпаки. Американці воювали із найлютішим ворогом Китаю – Японією. Скинули на японців атомні бомби, після чого Японія капітулювала та величезні окуповані території відійшли назад від Японії до Китаю.

Зазвичай думають, що Китай і Росія завжди товаришували, але це було лише за Сталіна, авторитет якого Мао визнавав беззастережно. І тривала ця дружба лише 10 років. А потім чого тільки не було. Десятиліття протистояння. СРСР оголосив Китай агресором у сино-індійському конфлікті. Потім був інцидент на Даманському острові. Кажуть, що СРСР розглядав можливість завдання 50 ядерних ударів по Китаю. І США дали зрозуміти, що розглядатимуть це як початок третьої світової, і виступатимуть на боці Китаю.

Важливо

Навіщо Сі розмовляв із Зе? Що Китаю потрібно від України

Словом, відносини США та Китаю не були однозначно антагоністичними. Навіть навпаки. Зіткнулися вони один раз – у Корейській війні. І ось цей короткий момент зараз починає інтенсивно показуватись у китайських фільмах.

Пів року тому в Китаї на екрани вийшов фільм "Битва біля озера Чанцзінь", який швидко став найкасовішим за всю історію китайського кінематографу. Китайські добровольці їдуть до Кореї допомагати Кім Ір Сену, і тікають в американську армію МакАртура. По-геройськи виють з одними автоматами проти танків, авіації та флоту. А наприкінці — героїчно замерзають у горах. Жертвують своїми революційними життями, щоб майбутні покоління китайців жили в мирі.

Фільм "Битва біля озера Чанцзінь" у Китаї переглянули всі, Люди виходили з кінотеатрів зі сльозами на очах. Це дуже цікавий феномен, оскільки фільм дуже слабкий. У ньому навіть немає особливого сюжету, одна фабула. Образи героїв зовсім не розроблені. 75% часу просто стріляють. Начебто очевидна халтура. Але чомусь проникла в серця сучасних китайців. Чому?

Російському глядачеві це особливо незрозуміло, тому що в Росії таких фільмів – вагон і маленький візок. Подвиг панфіловців, циганка-молдаванка і таке інше. Але для Китаю це щось нове. Що саме? Річ у тім, що в Росії військових перемог було багато. Почнеш про них фільми знімати – за 50 років не знімеш про все. А в сучасному Китаї військових перемог практично немає. У 20 столітті вони все, що можна, програвали, а перемогу здобули безкоштовно з рук союзників.

Тому досі основною темою була тема звірств окупантів. Таких фільмів про звірства багато, тому що японці неодноразово здійснювали геноциди в різних областях Китаю. Як приклад таких фільмів можна згадати класику — той же "Червоний Гаолян" (перший фільм Чжана Їмоу) та "Дияволи біля порогу" Цзян Меня.

Тут річ ще й в історичному приниженні. Після першої світової Німеччина була історично принижена, у цьому причини популярності Гітлера і витоки Другої світової. Далі, СРСР програв Холодну війну. Звідси й нинішні російські військово-пропагандистські фільми.

Важливо

Бізнес по-китайськи. Чому українці навчилися за час роботи з Піднебесною

Тепер китайці знають, що Китай є великою багатотисячолітньою культурою. Його навіть поневолити ніхто не міг, через перевагу культури. Маньчжури завоювали Китай і не впоралися. Повністю розчинилися в ньому. Завойовники згодом прийняли культуру завойованих. І зникли, як народ.

Але 20-те століття виявилося століттям історичного приниження китайців. І японці, і європейці, і росіяни зверхньо командували ними. По всьому Китаю проїхався каток історії. Тому нинішнє зростання економіки Китаю сприймається людьми як відновлення історичної справедливості. Китай знову попереду всієї планети.

Звідси й ґрунт для сприйняття пропагандистських фільмів. Наші герої перемагають! Люди дивляться та плачуть. Поєднання двох жанрів. І військова антиамериканська пропаганда, і каток історії.

Першоджерело.