Формула партнерства. Чому Україні не варто було вказувати Штайнмаєру на двері

Сьогодні (та й не лише сьогодні, а сьогодні особливо) напоровся на патріотів України, які зараз живуть в ФРН.

Звичайно, вони незадоволені Штайнмаєром і щасливі від того, що той не приїде в Київ (хоча він вибачився за помилки, а я НІКОЛИ не чув від українських політиків вибачень за помилки).

Їх навіть влаштовує те, що Олаф Шольц тепер теж не може приїхати, оскільки відмова у візиті президенту ФРН, за дипломатичними законами, має викликати певну обов'язкову реакцію в МЗС ФРН.

Звичайно, на все це начхати відчайдушно патріотичним козакам, бо вони не знають, скільки коштує допомога Україні з боку Німеччини (не лише дипломатична, а й економічна, тепер ще й прийом півмільйона біженців) та й знати не хочуть.

Вони не знають, що головний, основний стрижень політики ФРН десятки років — неприйняття війни та готовність поступитися майже ВСІМ, щоб війни не було.

Тому що німці знають, що таке війна, їм добре це розповідають їхні інтелектуали, їхні художники, письменники, актори, музиканти, політики…

І вони звикли жити із загрозою війни, коли літаки та танки СРСР дуже часто заводили свої погані мотори на кордонах між західною і східною Німеччиною. І звикли чути, як в НДР заарештовують дисидентів чи вбивають людей на кордоні — за те, що вони намагаються втекти на Захід. Від радянських окупантів.

Так було за дуже складних часів, коли ФРН визнала НДР, визнала нову територію Польщі та відмовилася від багатьох своїх територій — на ім'я МИРУ в Європі. Так, звичайно, від ФРН цього вимагали і США, і Великобританія, проте суспільство тоді чинило опір.

Так було і після, коли ФРН вмовила Путіна та Порошенка укласти Мінські угоди, що дало восьмирічний перепочинок Україні та дозволило їй створити армію, провести реформи (які ось, мало знаю?), послабила Росію санкціями й оплачувала багато програм допомоги Україні.

Не думаю, що ФРН зобов'язана допомагати Україні, хоча мені особисто, через мою суб'єктивність у цьому питанні — такого дуже хочеться.

Але я знаю про те, що ФРН приймає біженців і з інших країн світу, допомагає багатьом країнам Африки й Азії, оплачує багато програм допомоги Польщі, балтійським країнам.

Але навіть деякі патріоти України, помічаючи поведінку посла Андрія Мельника, погоджуються зі мною, що йому варто було б бути тихіше, покультурніше та обережніше у заявах.

М'яко кажучи.

А ті, хто не українці (але всією душею і гаманцем підтримують українців), і взагалі сказали мені, що якби так поводився посол Чилі — то вони б просили уряд його відкликати з ФРН.

Але Україна не Чилі, Україна воює з величезною, неосудною та ядерною країною.

І тому легко та бездоказово звинувачує німецький політикум у тотальній продажності, корупційності та боягузтві.

Хоча одне лише фото Віктора Медведчука (глави великої фракції у Раді) свідчить про важливу проблему саме українського політикуму та суспільства.

Але винний Емманюель Макрон.

Який, звичайно ж, патетичний дурень — але без його допомоги держава може похитнутися.

Хоч я забув — адже козаки вже під Москвою, залишився ще ривок — і ми в Кремлі, чого там озиратися на якогось Макрона…

Джерело.