Давай влаштуємо свято – маленький переворот. Чому Бутусову не варто було принижувати Зеленського

Пресмарафон президента Володимира Зеленського демонструє дуже небезпечну кризу влади в Україні. І тепер зрозуміло, чому саме зараз російські війська зосереджуються біля кордонів України.

Зеленський, як і багато пострадянських президентів, вважає ЗМІ та журналістів винними в проблемах країни. Це дуже поширена думка в пострадянських країнах — мене самого багато хто звинувачує (і звинувачуватиме) в тому, що я там за когось "топлю" чи навпаки. Традиція подібних звинувачень дуже неприємна, оскільки вона вказує на ставлення до культури в цих країнах.

Культура слова, культура читання, передачі інформації, культура діалогу, публіцистики, літератури тощо — саме тому така слабка.

Але ще гірше те, що Зеленський, мабуть, лише тим і зайнятий, що читає різних блогерів, дивиться телеканали. Знаю по собі — на це йде багато часу та сил. І це не дуже корисно для психічного та й для фізичного здоров'я.

Важливо

Небезпечна гра Порошенка. Чи реальний новий майдан через "Вагнергейт"

Проте неввічлива поведінка Юрія Бутусова шокує. Як і те, що ні провідний марафон, ні сам президент не змогли зупинити його потік звинувачень.

Мені особисто здається пояснення Зеленського щодо скасування операції за так званими "вагнерівцями" тим, що ті могли захопити літак і чинити опір, цілком релевантним.

Але постає питання, яке чомусь не обговорюється в Україні та яке резонно так хвилює Христо Грозева з Біллінгкету — чому влада України не поширює інформацію про "вагнерівців", адже вони хваляться, як вбивали в Україні й інших країнах, розповідають про контакти з ФСБ і так далі і тому подібне? Адже саме тут міг би відбутися величезний прорив України у світових ЗМІ.

Ця інформація поставила б у Кремль у дуже важке становище. Але я про інше.

Зрозуміло, що тут головна провина президента Зеленського, це він дожартувався та договорився вже до якогось там "перевороту" й тим знизив поріг довіри до влади та її символів. Але все-таки не варто було б принижувати президента України, оскільки він реально легітимно обраний.

І тут суть проблеми, як на мене. У пострадянських країнах звикли не помічати іншої думки, презирство до виборця, електорату, народу — вкрай широко. Звідси й зневага до опозиції при владі, звідси ця вкрай небезпечна криза.

Важливо

Ніколи такого не було. Чому ніхто не сяде за "Вагнергейт"

І я не бачу можливостей її вирішення, на жаль.

Боюся, що така свобода без обмежень докотиться до анархії. І на це дуже розраховують у Кремлі.

Ще раз — зрозуміло, що влада відповідає насамперед. Але тепер відповідаємо й ми всі. Зовсім не за наші слова, але за наші вчинки, за нашу неповагу до опонента, за нашу зневагу до іншої думки.

Першоджерело.