Мамі в Росію. Лист українського націоналіста до матері, яка 20 років голосує за Путіна

Ось, мам, я знаю, що ти не можеш терпіти ось ці публічні листи. Їх було багато навіть до війни. Ну то це останнє.

Звичайно, ні звідки не випливає, що я припиняю спілкуватися. Чого б це. Ти таки розумієш ситуацію. Ще вранці 24 лютого не розуміла, а надвечір уже зрозуміла — у мене листування збережене — і я радий. Я думав, що довше буде доходити.

Я міг би й російською не писати. Українську ти теж розумієш, слава богу, рідна твоя мова. Але вже.

І ні, я не для своїх пишу. У вас там у Росії взагалі є така кумедна думка, що ми тут усі боїмося націоналістів і змушені доводити вірність режиму. Так ось.

Ма, ти пробач, але ви — ї**нута нація. Ось поголовно майже.

Ні-ні, я розумію, що 25% там у вас проти війни, а якби нормальне соцопитування, то 45%. Але — і що? Хто вас питає? Хто ви взагалі такі? Піддані. Бидло. Мурахи. Ти дуже ображаєшся на "бидло". Я знаю, мам… але це так.

Ти, шановна заслужена людина, двадцять років ходила голосувати за Путіна. І жодного слова. А я, нікому не потрібний старий хіпі, за добу зібрав грошей на рації для взводу, ще за дві доби — на санітарне спорядження.

Ось різниця, мам. "Це, душа моя, все філософія", але в тому-то й суть, що філософія відбиває суть. Вибач вже за тавтологію.

І останнє. Я знаю, як тобі це тяжко та неприємно. Але перестань вдавати, що це якось там "відбулося само". Ні, мам. Повір: той виродок, за якого весь час голосувала, ще й не до такого доведе.

Але ми переможемо. Тому що див. вище.

Вибач, що публічно. Просто дістало. Я говорю: востаннє це.

Цілую, мам. Поводься добре.

Джерело.

Важливо

Скарбничка перемоги. Навіщо українці перераховують гроші на армію