Нова фаза війни. Чи зможе Україна вижити на довгій дистанції

Наприкінці лютого — на початку березня завершилася перша умовна фаза війни. На цей період у росіян та західних партнерів були очікування (що Україна впаде). Очікування не виправдалися.

Почалася друга умовна фаза — "до 9 травня", коли сформулювали нові очікування: Росія доб'ється якогось результату, після чого можливі певні переговори і якийсь шлях до зниження ескалації та домовленостей. Знову не виправдалося. Путін не зміг висунути росіянам взагалі нічого.

Ми увійшли до нової фази — "життя після 9 травня" — коли немає виразних орієнтирів, якими можна щось обґрунтувати. День народження Пушкіна? День Росії? 22 червня? 1 вересня? Відчутного горизонту немає. Тепер все залежить не від здатності напружитись і ривком щось вирішити. А від здатності вижити на довгій дистанції й організуватися так, щоб забезпечити перелом. Ми вступаємо в нову фазу з важливими досягненнями та безліччю непростих проблем.

Головне — вдалося розкачати колективний Захід, символом чого стало підписання закону про ленд-ліз. До цього забезпечили світоглядний перехід: нам наважилися дати тяжке озброєння західного зразка (це насправді величезне досягнення).

Я не беруся оцінювати соціально-економічну ситуацію, але в плані організації оборони нам вдалося перебудувати низку важливих процесів з розрахунком на тривале протистояння та з опорою на внутрішні сили.

Росіяни також не сиділи без діла. Вони змінили стратегію, місяць забезпечували новою стратегією інформаційне прикриття, роз'яснювали громадянам нову реальність (про "війну з НАТО"). Тепер вони також діють у категоріях тривалого бою.

Як протікатиме ця сутичка?

Зараз ми проходимо через найскладніший період у військовому плані. Допомога вже надходить, але ще не в тих кількостях, щоби відкинути ворога. А виснаження вже помітне. Росіяни тиснуть масою, в них значно більше далекобійних засобів ураження. В такій війні ПТРК та ПЗРК не врівноважують потенціали. Стримувати окупантів вдається завдяки масовому героїзму наших воїнів і втрат.

Росіяни зігнали масовку, напружилися та намагаються другою хвилею наступу максимально продавити нашу оборону. Цей ресурс за нинішньої інтенсивності боїв до кінця місяця вичерпається. Щоб забезпечити наступний масований накат, їм потрібна пауза (зібрати людей, підняти зі зберігання техніку). Водночас очікують, що до липня стануть помітними наслідки санкцій.

Нам пауза потрібна не менше, ніж росіянам. Далі починаються варіанти зі змінними. Росіяни в будь-якому разі зберуть нову орду. Вона буде гірше озброєна та підготовлена, але їх буде багато.

Також розумні люди кажуть, що до серпня — вересня (через пів року війни) може похитнутись наша економіка. Залежність буде критичною. Як почуватимуться мільйони наших біженців — я не можу оцінити, а пишуть різне. Але навряд чи тоді їм стане краще.

Я впевнений, що зараз ми вистоїмо. Але потім почнеться період, коли в Росії наростатимуть внутрішні проблеми, а в нас наростатимуть зовнішні залежності (зокрема внаслідок внутрішніх проблем). Як вишикується баланс — невідомо. Наскільки ми зможемо відстоювати своє бачення — є варіанти. Зокрема неприємні. Тому що залежність завжди припускає щось неприємне.

У такій тендітній ситуації з багатьма змінними сильний вплив може мати якась несподіванка. Відмовить вентиляція в бункері — привіт, нова реальність.

Тож. Травень треба пережити. Вижити. Червень — якось проіснувати. А там буде видно. За всіх складнощів: 1) багато що в цей період залежить від нас; 2) є системні процеси, які працюють на нашу користь. Немає підстав впадати у зневіру. Є підстави відкинути все, що заважає, і працювати лише на результат.

Джерело.

Важливо

НАТО та трохи махновщини. Чому українська армія краща і ефективніша за російську