Карфаген має бути зруйнований. Що відбувається на фронті

Вчора російські ЗМІ гнали новину про те, що їхні військові під Ізюмом ось-ось отримають допомогу у вигляді резерву. Для ілюстрації цієї дії російські пропагандисти знімали ролики з гелікоптерами, які нікуди не летіли, з колонами техніки, яка їде на допомогу, але за тисячі кілометрів від Ізюма, і яка нікуди не приїхала, з бравими вояками, які, висунувши язики, колонами біжать із далекого Єкатеринбурга на допомогу своїм колегам-невдахам, які потрапили під удари ЗСУ. Але ніхто нікуди не прийшов. Усе це нагадувало слова з пісні Гребенщикова:

• Шкода, підмога не прийшла, підкріплення не надіслали.
• Нас лишилося лиш двоє, нас з тобою на*бали.
• Усі браття полягли і з патронами напружено,
• Але ми тримаємо рубежі, ми боремось сміливо.

Але боротися сміливо в окупантів не виходило. Якщо оцінити їхні таланти зі швидкого подолання дистанції на сильно пересіченій місцевості, то їх не зміг би наздогнати Усейн Болт, а він усе ж таки 11-кратний чемпіон світу й восьмиразовий олімпійський чемпіон. Звісно, в окупантів були чудові мотиватори — ЗСУ та західна техніка різної модифікації. Але не всі з росіян змогли показати хороший результат із бігу. Частина мудро здалася в полон, а частина безглуздо померла. Мабуть, вони не знали принципу — не бігай, помреш втомленим. У результаті і підмога не прийшла, і в раш*стів шок від того, що відбувається.

Єдине, кого Кремлю справді вдалося кинути в бій, — це всі свої диванно-штурмові війська. Ті до кінця рубалися в коментарях у телеграм-каналах і пояснювали, що все йде за планом, що втрат немає і що це не ганебна втеча з киданням позицій, непошкодженої техніки та складів із БК, а плановий відступ. Із піною біля рота ботоармія Кремля наводила аргументи, що ця українська армія зазнає величезних втрат і вже майже розгромлена, що воює лише 7% і ось інші яяяяяяяк зберуться, що не дуже хотілося їм перемагати на Харківщині, що це так ЗСУ заманюють, що … Було мільйон виправдань того, чому росіян б'ють ЗСУ, і тонни шмарклів і сліз зі словами, що "Росія вам усім ще покаже". Так, не маючи можливості перемогти на полі бою, Кремль кинув в атаку свій останній резерв — бійців інформаційного фронту.

При цьому ворог ще не розбитий і не повалений, але йому завдано дуже болючої поразки. І нехай Конашенков із Міністерства брехні та вбивств РФ нічого не говорить про це, а продовжує рапортувати про чергові знищені до трісок HIMARS, але у вік інтернету не можна сховати інформацію. І в Росії в пабліках почалося масове обговорення, що армія в РФ не друга у світі, що влада тупа та злодійкувата, що війна виявилася війною, а не спецоперацією, і якщо українці так навалювали армії РФ, то що ж буде, якщо НАТО підключиться ? Це ще не прозріння, але спроби зрозуміти, що відбувається. Адже росіяни не дуже хочуть самі воювати. Вони хочуть перемагати, сидячи на дивані перед телевізором із півторашкою пива в руках, одягнені у футболку із Z-свастикою, а не особисто воювати. Це класичний квасний патріотизм. І раптом вони бачать, що не все так добре, як їм здавалося. І їхній світ руйнується. І санкції нікуди не діваються.

Але найцікавіше, що наш контрнаступ матиме величезний уплив на внутрішні процеси в Росії. Ні, путінська влада не впаде сьогодні через це, але вона вже почала тріщати по швах. Пропаганда переконала російський плебс у тому, що російська армія може допомогти російському солдатові помити ноги в Індійському океані. А реальність виявилася іншою, і вона вщент розбиває звичне для росіян світосприйняття.

Росіяни хочуть жити в наддержаві. Ця постімперська ностальгія дуже сильно ріднить їх із німцями, які підтримали Гітлера з тих самих причин. Після Веймарської республіки німці хотіли знову насолодитися імперською величчю та жадали сатисфакцію за свої поразки, економічний крах і невиправдані надії. Гітлер їм обіцяв відродити великий Рейх, і вони хотіли стати частиною цієї сили. Путін пішов тим самим шляхом.

"Немає в нас сил на Імперію! — І не треба, і звалися вона з наших плечей: вона розморожує нас, і висмоктує, і прискорює нашу загибель", — писав Олександр Солженіцин у 1990 році в статті "Як нам облаштувати Росію". А Путін, будучи президентом РФ, у посланні до Федеральних зборів 2005 року сказав, що вважає аварію Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою століття. І цим розпочав свою реставрацію втраченої величі СРСР. Путін навмисно забув, про що його попереджав Єгор Гайдар: "Намагатися знову зробити Росію імперією — це означає поставити під питання саме її існування".

Історія війни проти нацистської Німеччини, де СРСР був країною-переможцем, змінює свою полярність у нашій ситуації, і Росія, напавши на Україну, стає тією самою нацистською Німеччиною, яка сьогодні зазнає поразки від ЗСУ.

Колос опинився на глиняних ногах. Але при цьому я не пропоную недооцінювати нашого ворога. Ні, це не треба робити. Він усе ще сильний і агресивний, як і Німеччина в 1943 році. Але нам варто зрозуміти, що зараз відбувається та які тектонічні процеси запустила Україна. Ми фактично запускаємо процес руйнування Росії. І це чудово! Головне тепер довести до кінця. Тому що якщо зло не дотиснути до кінця, воно відродиться та зробить чимало зла. Доведено путінською Росією, яка на рештках СРСР стала черговою імперією Зла. І цей Карфаген теж має бути зруйнований.

Джерело

Важливо

Країна має знати героїв. Хто стоїть за українським прапором над Балаклією