Рана загниває. Як росіяни вбили російську мову в Україні

Війна йде десятий рік, і, здається, все про цю війну вже сказано. Все названо, всі сенси виявлено, всі неоднозначності знято. Ворог вивчений, виміряний.

Він (Путін) і вони (росіяни в своїй масі) ненавидять і зневажають увесь світ, щоб забути, як вони ненавидять і зневажають самих себе. А оскільки на весь світ сил не вистачить, хоч вони й купаються в кривавій ілюзії невразливості та непереможності їхньої проклятої армії, то нищать одну лише Україну — як свідоміше слабшого (але це не точно) суперника.

І з цього коріння — витісненої ненависті до себе, явленої ненависті до миру та сучасності, ілюзії величі, реальності безсилля, впевненості у власній безкарності та прагнення покарати всіх за придумані образи — зростає жахливе лиходійство та злочинність російської агресії в Україні.

А Україна георїчно чинить опір. І зазнає страшних втрат. І звикає до непоправного.

Що ще тут можна сказати?

Війна йде.

Як прожити цей досвід, коли більше немає слів, щоб вписати його в історії наших приватних життів та спільну історію?

Рани, завдані нам війною, неможливо лікувати, доки не настане мир. Нині вони почали нагноюватися. Побільшало ненависті всередині спільноти — по горизонталі та по вертикалі. Але лікувати не можна, нiколи, можна зробити тільки гірше, тому що немає слів із седативною та антисептичною дією. Слова роз'їдають.

Я згадую розмову з одним колегою зі Швейцарії. Він із такою гіркотою, яку мені рідко доводилося чути від дорослих людей, говорив, що після Другої світової війни німецька мова та німецька культура, і взагалі все німецьке, стали клятими. Що багато десятиліть німецькою мовою неможливо було висловити нічого, що мало б цінність та сенс для решти людства. І він — німецькомовний швейцарець — теж несе цей хрест.

Слухаючи його, я не думала, що це буде і мій досвід.

Росіяни вбили російську мову в Україні.

У нас, звісно, є вибір — як поводитися з російською мовою у нас удома. Хоча, схоже, жодного вибору ми не маємо.

Але все одно. Я впевнена, що навіть коли немає слів, навіть коли слова роз'їдають швидше, ніж загоюють, треба говорити одне з одним. Поки що ми здатні одне одного розуміти. Щоб ми продовжували одне одного розуміти.

Джерело

Важливо

Мова – не проблема. Чому головний українізатор України – це Путін