Зарплатня на 86 місці. Чому в Україні оплата праці нижча за Албанію та Казахстан

Чиста зарплата як показник якості економічної політики. У глобальному Клубі ЗП-$1000+ — 45 країн. Україна на 86-му місці.

Зарплата вважається одним із ключових показників благополуччя для звичайної людини. Вона не розуміє, що таке ВВП, не знає, чим відрізняється ВВП за номіналом від ВВП за паритетом купівельної спроможності. Для неї словосполучення "сукупний попит" або "інвестиційний мультиплікатор" — це китайська грамота. А ось мову "зарплата", "пенсія", "ціни", "комуналка" він точно розуміє.

Одна справа, коли "слуги" пролетаріату кричать про експлуатацію і вимагають підвищення зарплати. Одна справа, коли роботодавців ставлять на коліна профспілки своїми вимогами збільшити оплату праці. Інша справа, коли зарплату підвищують у природний, ринковий спосіб. Це не в одних вилучати, а іншим віддавати, а зробити таку модель економіки, щоб і зарплати були вищими, і прибутки в роботодавців більшими, і капіталізація всієї економіки вищою.

Наука знає тільки одну таку модель. Економічна історія переконливо підтверджує наукову гіпотезу. Тільки капіталізм, як система політичної, громадянської та економічної свободи в режимі малої держави (держвидатки до 25% ВВП), можуть забезпечити довгострокове зростання зарплати не тільки середньої, а й медіанної, яка виключає крайнощі (найнижча і найвища). Нагадаю, що капіталізм — це не те, що навіював пропагандист К. Маркс і його послідовники. Це не набір жахів і страшилок із романів філософів лівизни, письменників-комуністів (Б. Шоу, Е. Золя, Г. Веллс, Дж. Стейнбек, Б. Рассел, Т. Драйзер, Дж. Лондон). Капіталізм — це система децентралізованого ухвалення економічних рішень власниками капіталу в режимі добровільного обміну, відкритої конкуренції та персональної відповідальності за результати своїх рішень. В Україні такої моделі не було ніколи. Ми навіть близько до неї не наближалися, але, на жаль, пропагандисти і жерці Левіафана приклеїли до України ярлик країни, що стала жертвою лібералізму і капіталізму.

Сьогодні капіталізм у світі — вкрай рідкісне явище. Лише дві країни у світі задовольняють усі чотири критерії одночасно. Ірландія і Тайвань є країнами з повною політичною, громадянською та економічною свободою. У 2023 р. держвидатки в Ірландії становили ~21,3% ВВП, у Тайвані — ~16,3% ВВП. Швейцарія підходить за всіма критеріями свободи, але має сукупні держвидатки, вищі за порогове значення ~31,9% ВВП. Сінгапур є повністю економічною вільною країною (перше місце у світі), має держвидатки ~14,5% ВВП.

Якщо застосувати менш суворі критерії визначення капіталізму, взяти, наприклад, категорію "переважно вільних країн" в економіці та держвитрати 30% ВВП, то до категорії "капіталістичні країни" потраплять Маврикій (держвитрати 27,5% ВВП), ОАЕ (26,8% ВВП), Чилі (26,9% ВВП), Південно-Корейська республіка (25,3% ВВП). У світі немає жодної країни, яка була б економічно вільною, з малим Урядом — і водночас бідною. Що довше країна перебуває в моделі капіталізму, то вища ймовірність потрапити до дуже престижного клубу країн із середньою зарплатою понад $1000 на місяць. Сьогодні в ньому 45 країн. На першому місці — Швейцарія із середньомісячною зарплатою в $6118. На 45-му місці опинилася Латвія. У ній зарплата $1049. На 46-му місці перебуває Уругвай із зарплатою $972.

У Клубі ЗП-$1000+ є три особливі випадки. Почнемо з Франції та Італії. Перша перебуває на 62-му місці в Індексі економічної свободи, друга — на 81-му. Ці дві розвинені країни перебувають на траєкторії повільної деградації. Вони втрачають конкурентоспроможність і капітал, що не може не позначитися на їхній здатності забезпечувати високе економічне зростання економіки та підвищення зарплати. Уже сьогодні вони суттєво відстають від Німеччини, Нідерландів, США та Данії. Третій особливий кейс — Китай. Тут середньомісячна зарплата становить $1068. Це 43-тє місце в Клубі ЗП-$1000+. Однак цей показник забезпечений за рахунок економічних режимів вільних економічних зон, де концентрується левова частка виробництва.

У світовому рейтингу "чистих" (після сплати податків) зарплат Україна посіла 86-те місце з показником $387,2. Нас випередили Вірменія, Албанія, Грузія, Індія, Туреччина, Казахстан, Білорусь і Росія, не кажучи вже про країни, які стали членами Євросоюзу або обрали курс на економічну свободу. Румунія та Болгарія пізніше за інших зрозуміли цінність активу "економічна свобода". Тому ще не увійшли до Клубу ЗП$1000+, але перебувають на висхідній траєкторії. Якщо вони зуміють впритул наблизиться до стандартів капіталізму і пробути там декаду, вони гарантовано отримають середню зарплату понад $1000.

Логіка підвищення зарплати природним, тобто ринковим шляхом, проста. Спочатку в країні створюються сприятливі умови для розвитку підприємництва, тобто для виробників товарів і послуг. Основні складові сприятливого ділового клімату — це захист прав власності та реалізація принципу верховенства права, економічна свобода, що передбачає мінімум регулювання, грошово-кредитна свобода, низькі, нейтральні податки, режим відкритої конкуренції та вільної торгівлі. У такому режимі мільйони людей проявляють свої підприємницькі таланти. Народжується повноцінна ринкова структура економіки. Формується ринок праці. З'являється попит на якісних працівників. Роботодавці платять їм високі зарплати не тому, що є профспілки або Трудовий кодекс, а тому, що вони є обов'язковим компонентом процесу підвищення продуктивності праці. У міру нагромадження капіталу та інвестицій, збільшення виробництва і торгівлі створюються умови для підвищення зарплати.

Україна не виконала базових умов для забезпечення високої зарплати. Робити ставку на Велику державу, як виробника, кредитора, інвестора та власника, спроби розподіляти незароблене, обтяжувати успішних виробників товарів/послуг вищими податками — тупиковий шлях. У цьому нас переконує як наш власний, більш ніж 30-річний шлях розвитку, так і приклади більш ніж ста країн світу, які перебувають у полоні догм марксизму та ідеології Держави загального інтервенціонізму.

Рівень "чистої" середньомісячної зарплати в Україні ~$400 у ситуації, коли майже кожен другий зайнятий у держсекторі (включно з бюджетними організаціями), — це найгостріша криза ринку праці. Це інституційний і структурний глухий кут одночасно. З урахуванням стану державних фінансів, якості макроекономічної політики та держуправління шансів на створення в Україні великої кількості високопродуктивних, високооплачуваних місць немає. Відповідно, шанси на те, щоб повернути додому мільйони вимушених мігрантів з Європи та інших країн світу, дуже малі.

Можна, звісно, радіти фінансовим ф'ючерсам. Мовляв, після перемоги на Україну проллється золотий дощ інвестицій і капіталу в обсязі близько трильйона доларів. Реальність, найімовірніше, виявиться набагато брутальнішою. Якщо не перетворити Україну на країну економічної свободи та приватного підприємництва, вона залишиться територією для збагачення 3% населення коштом 97% решти — і ще зовнішніх донорів і кредиторів.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Україна стала на 16 мільярдів доларів дорожчою. Як її сприймають у світі, якщо порівнювати з минулим роком