Країна стукачів. Як у Росію повернувся інститут доносів

"Ми прийшли до доносів"

Учениця: Росію ж не допустили на змагання Європи, її скасували.

Вчителька: Я вважаю, що це правильно.

Учениця: Чому?

Вчителька: Поки Росія не почне поводитися цивілізовано, це триватиме вічно. Стали бомбити Західну Україну. Західну Україну почали бомбити! Взагалі незрозуміло, до чого тут Західна Україна?! До Києва хотіли дійти, скинути Зеленського, уряд. Це взагалі суверенна держава, там суверенний уряд.

Учениця: Але ж ми не знаємо всіх тонкощів.

Вчителька: Саме так, що ви нічого не знаєте. Ви взагалі нічого не знаєте.

Це лише частина розмови, що відбулася 18 березня в училищі Олімпійського резерву в російському місті Пенза між Іриною Ген, 45-річною вчителькою англійської мови, та ученицею-восьмикласницею. Як згодом викладачка розповіла в інтерв'ю "Радіо.Свобода", діти почали запитувати, чому Росія перетворилася на країну-ізгоя, а спортсменів не допускають на міжнародні змагання. Ген спробувала пояснити учням причини цього. Хтось із школярів записав розмову на диктофон (судячи зі звуку, це зробила учениця, яка розмовляла з педагогом), пізніше аудіозапис "злили" у ФСБ, де, за словами педагога, працює один із батьків у цьому класі.

"Я думаю, що посил записати мене на аудіо був саме від нього", — каже вчителька.

Слідчий комітет порушив проти Ген кримінальну справу за "публічне поширення свідомо неправдивої інформації про використання Збройних Сил РФ". Їй загрожує від 5 до 10 років ув'язнення.

"Ми зараз прийшли до доносів, ми це чудово бачимо. Чомусь саме ця ситуація, що склалася у світі з приводу України, виявилася дуже болісною для нашого суспільства в плані страху програти цю війну — жахливу та несправедливу. Якийсь імперський, територіальний ген домінує в головах більшості людей — нам потрібно розширюватися-розширюватися-розширюватися, не розуміючи, що за цим стоїть, для чого ми це робимо, навіщо нам це треба", — прокоментувала Ген.

Майже одночасно з подіями в Пензі дуже схожа історія сталася в школі в місті Корсакові Сахалінської області. 57-річна вчителька англійської мови Марина Дуброва в розмові з учнями засудила російське вторгнення в Україну. Після цього запис бесіди опинився в поліції. Суд визнав Дуброву винною та оштрафував на 30 тис. рублів. В інтерв'ю "Сибір. Реалії" Дуброва сказала, що знає, хто саме з учнів записав розмову.

"Думаю, що дитина просто поділилася чимось у сім'ї, і далі вже ця інформація поширилася та дійшла до поліції", — прокоментувала вчителька.

Російська параноя

9 квітня видання The New York Times опублікувало лонгрід, присвячений темі доносів у Росії.

"За прямої підтримки президента Володимира Путіна росіяни, які підтримують війну проти України, починають боротися з внутрішнім ворогом", — пише журналіст. Як яскраву ілюстрацію того, що відбувається, автор наводить якраз випадок з Мариною Дубровою в Корсакові. У виданні наголошується, що подібні епізоди стукацтва ще не стали масовим явищем, хоч і демонструють розвиток параної та поляризацію російського суспільства.

Сергій Громенко, історик і експерт Українського інституту майбутнього, вважає, що доноси в РФ точно не можна назвати поодинокими випадками. "Насправді, ця кампанія вже набрала таких обертів, що ми навіть уявити не можемо її реальних розмірів", — коментує він у розмові з Фокусом.

За словами Громенка, своєрідне відродження стукацтва в Росії розпочалося з 2014 року. Тоді Кримінальний кодекс доповнили одразу двома одіозними статтями: ст. 280.1 забороняє публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії (насамперед вона була спрямована проти тих, хто відкрито критикував окупацію Криму), а ст. 354.1 карає за "реабілітацію нацизму".

Як зазначає історик, за цей час у Росії сформувалася велика когорта людей, які готові цілодобово просиджувати в інтернеті, виловлювати в соцмережах "єретиків", що виступають проти офіційної політики РФ, і доносити на них у правоохоронні органи.

"В інтернет-сфері доноси набули просто колосальних масштабів, тепер вони виходять за межі мереж і швидко набирають в офлайні таку саму масовість", — упевнений Громенко.

У ЗМІ потрапляють лише найгучніші з таких випадків — коли умовно пробивається чергове дно, як це сталося в історії з освітянами, розмови яких записували школярі, що не може не шокувати.

Родом із СРСР

Експерт вважає, що відродження інституту доносів легко пояснюється.

"Ми бачимо потужний тренд останніх років на архаїзацію російського суспільства. Усі нормальні країни намагаються рухатися із сьогодення в майбутнє, але Росія принципово розвернулась в протилежний бік. І в межах того, що вся ця державна машина рухається до теорій і практик радянської системи, неможливо уникнути цього повернення до стукацтва", — каже Громенко.

У нинішніх умовах доноси — це потужний інструмент виявлення незадоволених, нелояльних громадян.

"Я навіть не шукав би тут якогось спеціального задуму [російської влади]. Просто відновилася система, яка добре себе колись зарекомендувала", — підкреслює співрозмовник Фокусу. При цьому Громенко цитує знамениту фразу письменника Сергія Довлатова: "Ми без кінця проклинаємо товариша Сталіна і, зрозуміло, за діло. І все ж таки я хочу запитати — хто написав 4 мільйони доносів?".

Пояснюючи, чому пересічні російські громадяни готові доносити на своїх співвітчизників, історик запевняє, що доказ своєї лояльності в Росії стає необхідним елементом виживання. І таке спостерігалося не тільки в СРСР, а й у інших країнах, де свого часу широко практикувалися доноси.

"Один із найпростіших способів довести свою лояльність — звинуватити когось іншого, це лише превентивний механізм, — наголошує експерт. — От і виходить, що якщо ти сьогодні не донесеш на вчительку, то завтра замість тебе це зробить хтось інший. Але тоді постраждає не тільки вчителька, а вже й на тебе косо подивляться — а чому ти не доніс?"

Як вважає Едуард Андрющенко, український історик, який вивчає розсекречені справи в архіві СБУ, росіяни, які "стукають" на своїх співвітчизників, щиро вірять, що роблять це на благо своєї країни та державного режиму.

"Вони дійсно думають, що якщо не донести на когось, то американці їх завоюють і влаштують там "Майдан". До того ж російська влада посилає своїм лояльним громадянам чіткі сигнали про те, що можна робити будь-що — бити, обмальовувати двері фарбою, залякувати будь-яких опозиційно налаштованих людей, і тобі за це нічого не буде, — каже історик. — Тому деякі з них своїм обов'язком, окрім доносів, вважають саме такі дії".

Водночас, експерт вважає, що значення доносів переоцінюють.

"Вивчаючи кримінальні справи 30-х років, я майже не бачу випадків, щоб першопричиною порушення справ був донос. Звичайно, донощики теж винні, на них лежить моральна відповідальність, але, насамперед, це були злочини самого режиму".

Великий брат стежить за тобою

Незважаючи на те, що саме випадки з двома вчительками англійської широко обговорювалися в ЗМІ, це далеко не єдині приклади доносів у сьогоднішній Росії. У згаданій статті The New York Times розповідається й про історію Марата Грачова, власника сервісного центру з ремонту техніки, якого поліція затримала за плакат "Ні війні", розміщений на одній зі стін його магазину. Як пояснив Грачов у коментарі, на нього доніс літній чоловік, який до цього двічі говорив співробітникам сервісу, що вони порушують федеральний закон. За антивоєнний плакат москвича оштрафували на 100 тис. рублів.

Про інший випадок пише російський правозахисний медіапортал "ОВД-Інфо": 18 березня в Нальчику поліція через донос затримала подружжя за розмову про війну в Україні в їдальні санаторію; їх добу тримали у відділку, не даючи ліків.

Узагалі сьогодні вже точно можна говорити про те, що стукацтво в Росії перейшло з розряду окремих ініціатив особливо "свідомих" громадян у майже національну ідею. Наприклад, "Нова газета" повідомляла, що жителі Калінінграда отримували смс від міської влади із закликом здавати "провокаторів" у зв'язку зі "спецоперацією" в Україні. Повідомлення були надіслані через розсилку МНС. А партія "Справедлива Росія — За правду" (співголовою якої є скандальний російський письменник Захар Прилепін) навіть запустила цілий сайт, куди будь-який "пильний" росіянин може злити інформацію про "шкідників". За словами Дмитра Кузнєцова, депутата Держдуми й автора ідеї, мета проєкту в тому, щоб "налаштувати кадрову політику держави на патріотичну хвилю".