"Найбільш образливі — Кадиров і Лукашенко". Денис Лопатін про Росію, Францію та політичну карикатуру

Не тільки політики, а й художники-акціоністи, карикатуристи, майстри сатири йдуть у підпілля, переходять на бік пропаганди або залишають Росію.

Один з таких неугодних — 43-річний камчатський автор Денис Лопатін. Художник родом з Мінська, там же навчався і працював, у 2002 році переїхав на Камчатку, де жив до своєї еміграції у 2018 році до Франції. Лопатін — лауреат і дипломант міжнародних конкурсів за картини в жанрі карикатури: Гран-прі конкурсу Caricaturama 3000 за роботу "Чорний лебідь", лауреат номінації "почесної згадки" португальського конкурсу World Press Cartoon. За час роботи в камчатських виданнях за свої шаржі і карикатури кілька разів давав пояснення прокуратурі, отримав чотири судові повістки, був видворений із залу суду за замальовку судового процесу, стенд з його роботами зняли з експозиції, а персональну виставку "Гримаси влади" заборонив губернатор.

У жовтні 2017 року карикатура Дениса Лопатіна на Миколу II і Наталію Поклонську "Знайдіть дурі мужика!" обернулася скандалом. Художник зобразив лик депутата Держдуми, яка тримає в руці фалоімітатор з обличчям Миколи II. За словами автора, він не хотів нікого образити, а зображення Поклонської з Миколою II використовував як медіаобраз. Це і стало початком його дороги до Франції. Сьогодні Денис — один з кращих карикатуристів Європи.

Професійний ризик карикатуриста

Я так розумію, карикатура на Поклонську — не ваша бравада, ви її зробили на замовлення для людей, які протестували проти заборони показу фільму "Матильда" Олексія Учителя у 2017 році.

— Так, люди йшли на мітинг на захист свободи кінематографа в Петропавловську-Камчатському, їм був потрібен плакат. Я намалював і віддав. Його відвезли на мітинг, я теж туди зайшов. Звичайно ж, спецслужби всіх переписали, зафіксували. І далі понеслося. Я навіть не знаю, що з цією картиною зараз. [Незабаром карикатуру викрали з підсобного приміщення камчатського арт-центру "Гараж", де проходила виставка робіт Лопатіна. — Ред.].

Сьогодні, після трьох років, ви б зробили її, якби знали, що так обернеться життя?

— Коли я працював у камчатській газеті і в Білорусі, бувало, говорили, що потрібно "мʼякше" обходитися з політиками. У цьому причина того, чому я тільки в 40 років опинився у Франції. Я шкодую, що недопалював вогонь сатири в минулому, коли вмовляли бути обережнішим, менше кусати цих товаришів, аби чого не вийшло. Але це чергова віха, і жалкувати не доводилося.

Проблеми з владою у вас почалися ледь не з перших днів творчості, коли ви ще працювали в газетах. Чому все каміння кидали у вас, якщо остаточне рішення про появу карикатури приймав редактор видання?

— Так, вирішував редактор і, може, йому теж прилітало. Але вважалося, що, хто намалював, той і винен. Є люди, які на дантиста ображаються за вирваний зуб. Образа неадекватів входить у список професійного ризику карикатуриста.

Якось ви сказали, що "хто більше ображається, того потрібно продовжувати ображати". Це працює?

— Працює. Це виявлення трохи "поїхавших" психопатів, особливо у владі, де вони небезпечніші за всіх. Коли в людини від влади зносить голову, вона різкіше сприймає критику. Чим менше користі від політика суспільству, тим він більш уразливий. Найбільш образливий Рамзан Кадиров, він на першому місці. Лукашенко теж. Памʼятайте, як у Середньовіччі королі тримали блазнів? Адже королю не потрібен блазень, він потрібен придворним як фактор неадекватності самого короля, який у якийсь момент перестає сміятися над жартами. Це ознака того, що короля пора тихо задушити подушкою.

У 2011 році ви проводили майстер-класи для увʼязнених. Що це за історія?

— Співробітники ФСВП Росії по Камчатському краю звернулися до мене з пропозицією, яка лякала, провести виставки та майстер-класи в тюрмах та ізоляторах.

Начальство їх розсадило, їм дали аркуші паперу, олівці. Мовляв, малюйте одне одного. Це дуже було пізнавально, і я не шкодую. Звичайно, сам цей принцип зібрати засуджених був, щоб показати вʼязницю мені.

Пропаганда — це принизливо

На сайті Саrtooning for peace, де ви публікуєтеся, темі Білорусі присвячений цілий розділ. А як йдуть справи з професією карикатуриста в самій Білорусі, звідки ви родом, де навчалися і працювали?

— З моєю професією там майже ніяк не йшли справи вже в 1990-х. Я поїхав звідти у 2002-му, можливостей для політичної сатири там майже не було. Уся ця тенденція продовжилася, і вона прискорюється. Друзі майже не можуть виїхати з Білорусі, вони повністю закупорені, кордони закриті. Залізна завіса в нас зліплена. Можливо, я вскочив в останній вагон поїзда, що рушив.

Звичайно, набагато краще жилося б в Росії, погодься я на якісь пропагандистські речі, але це принизливо за самою формою. Навіть якщо не говорити про особисте, то це якась рабська, холопська робота. Такі художники є, наприклад, Віталій Подвіцький, відомий карикатурист-пропагандист. Він у Пітері живе, дуже добре і ситно. Їх багато. Навіть українські карикатуристи працюють на російську пропаганду.

У вас є робота "Воскресіння блаженного", де зображений Аркадій Бабченко, український активіст, журналіст. Вас його історія надихнула на цю роботу? Чи це було замовлення на ілюстрацію для одного з французьких телеканалів? Ви стежите за подіями в Україні?

— І перше, і друге, і третє. Це була гучна новина. Придумав картинку — і вона виявилася потрібною телеканалу. Усе зійшлося. За подіями в Україні, звичайно, стежу, бо у вас зараз, незважаючи ні на що, форпост у цій пострадянській цивілізації, як і в Ізраїлі.

Чому присвячена картина з Нестором Махном?

— Махна я намалював під враженням від справи "Мережі", коли російські анархісти відповіли на арешти і тортури товаришів солідарними лайками, репостами і скаргами правозахисникам. Але сто років тому анархісти реагували б на репресії дещо іншим способом.

[Справа "Мережі", або "Пензенська справа", — справа про організацію анархістів під назвою "Мережа", осередки якої (за версією ФСБ РФ, яка була підтримана судами) існували в Москві, Санкт-Петербурзі, Пензі, Омську і Білорусі і визнані судом у січні 2019 року терористичною організацією. Правозахисники, які заявили про наявність опіків від електрошокерів і слідів від побоїв у засуджених, вважають, що справа сфальсифікована, а докази сфабриковані з грубим порушенням прав заарештованих. Amnesty International зажадала припинення справи і звільнення обвинувачених, стверджуючи, що терористична організація "Мережа" ніколи не існувала. У лютому 2020 року сім осіб засудили до покарань від шести до 18 років позбавлення волі. — Авт.].

"Повертатися не хочу"

Наскільки я знаю, наразі ви займаєтеся декоративним живописом.

— Я звідти звільнився — було багато роботи з токсичними розчинниками, та й сама робота була не в тому регіоні, де ми планували жити. Ми переїхали і обживаємося на новому місці, намагаємося працювати, усе поступово поліпшується. Це щастя європейця — знати, що буде в майбутньому.

У чому основна відмінність між художниками вашого жанру в пострадянських країнах і в Європі, Франції?

— У Франції інтелігенція чомусь якась авторитарно-ліва. У них же не було радянської влади, що сильно відрізняється від світосприйняття наших пострадянських хлопців, які застали совок і вже туди не хочуть. Ну, і якщо говорити про якість робіт, то французи у величезній кількості виробляють "почеркушки", метають їх, як ікру, лівою пʼятою, відправляють у всілякі видання. Навіть ті, хто вріс корінням у редакційні крісла, не зберігають якості і працюють у недбалому стилі.

Чи вигідно тоді зберігати цю якість, якщо гуртом беруть стоки і видання?

— Невигідно, звичайно. Ціна одна за площу й одиницю публікації. Тому намагатися нема чого. Такого роду фріланс для мене не на першому і навіть не на десятому місці. Індивідуальні замовлення — це вже про якість, де полотно, олія.

Раніше ви писали маслом, акрилом, олівцями. Зараз більше робіт у цифрі. Майбутнє у вашій професії за цифрою?

— Hand made майже пішов — так само, як пішла плівкова фотографія, замінена на цифрову. Але найкрутіші фотографи все ж використовують плівку. І це вже фотомистецтво, а не масовий продукт. Я погано володію цифровою технологією, наздогнати "молодняк" у цьому відношенні вже не світить, і я використовую це в другорядному ключі, для телебачення, для газет. Але для замовників я не використовую фотошоп.

Вас можна назвати громадянським активістом?

— Називайте хоч пінгвіном. Я малюю ті образи, які в мене самі виникають у голові. Я роблю те, що мені подобається все моє життя, з великим задоволенням, це хобі, яке стало професією. І це щастя.

Важливо

Метаморфози гумору. Олександр Володарський про Новікову, Жванецького та кішок Куклачова

Хочете повернутися?

— Звичайно, хочеться побачити друзів, рідних. А зовсім повернутися — ні за що.