#3 Микола Точицький в рейтингу «100 днів, які не вразили: Оцінки Кабміну Дениса Шмигаля за 2024 рік»
Призначення Миколи Точицького на посаду міністра культури стало для багатьох несподіванкою, адже він довгий час працював як дипломат, був Генеральним консулом України в Сан-Франциско, пізніше Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, й ще Повноважний Посол України у Великому Герцогстві Люксембург. Експерти вважають, що Точицький є гідною кандидатурою для посади міністра закордонних справ, але наразі намагається вирішити проблеми дуже складного міністерства – культури.
Микола Точицький обійняв посаду міністра в непростий для країни час, коли культурна сфера стикається із численними викликами, зокрема, у контексті війни, дефіциту фінансування та збереження культурної спадщини. Експерти оцінюють його діяльність неоднозначно, але визнають важливість його досвіду для стабілізації та розвитку галузі.
Попри короткий час на посаді, Точицький розпочав розробку п’яти стратегій для культурної сфери, які мають бути представлені у 2025 році. Особлива увага приділяється збереженню мистецької спадщини та вирішенню проблем українських митців, зокрема, питанням їхнього виїзду за кордон і повернення до України.
У сфері видавництва Міністерство зробило низку позитивних кроків: поповнення бібліотечних фондів сучасною україномовною літературою; видання державним коштом книг про видатних українців та культурну спадщину; підтримка участі українських видавців у міжнародних виставках і фестивалях.
Також ведеться робота з Міністерством фінансів і Міністерством економіки щодо збільшення фінансування видавничих проєктів та надання пільг для видавничого ринку.
Однією з основних проблем залишається пасивна позиція Міністерства у сфері інформаційної політики. Експерти зазначають відсутність ініціатив у вирішенні таких питань, як доцільність збереження Єдиного інформаційного марафону. Крім того, критики вказують на залежність міністра від рішень Офісу президента, що може обмежувати його самостійність у ключових питаннях.
Ще одним викликом є недостатнє використання книжкового потенціалу для популяризації України за кордоном. Хоча проєкти були реалізовані, їхній вплив залишився обмеженим через слабку комунікацію з громадськістю.
Оцінювали:
Любомир Левицький, кінорежисер, сценарист, продюсер;
Іван Степурін, директор видавництва "Саміт-книга";
Олег Постернак, політтехнолог;
Ігор Рейтерович, політолог.