Український бізнес-ландшафт 2025 року демонструє помітні зміни: одні багатії втрачають свої позиції, інші несподівано зростають, з’являються нові обличчя, а колись непохитні олігархічні монополії поступово слабшають. Рейтинг найбагатших українців сьогодні — це не лише перелік капіталів, а й своєрідний барометр економічних і соціальних змін в країні.
Аналіз статків показує, що олігархи старої школи, які раніше контролювали важкі промислові та енергетичні активи, втрачають частину свого багатства. Війна, санкції та судові обмеження підривають їхні монополії та роблять активи менш ліквідними. Натомість на арену виходить нова формація IT-бізнесменів, які розвинули проєкти з нуля та досягли успіху без державних ресурсів. Понад третини топ 25 — це саме представники IT-сектору. Ще один помітний тренд — зростає присутність жінок у великому бізнесі: чотири пані увійшли до переліку Найбагатших людей України-2025.
Рінат Ахметов, Віктор Пінчук та Влад Яценко залишаються лідерами, підтверджуючи стабільність своїх позицій у топ 3.
Рейтинг Фокусу "25 найбагатших людей України": хто не увійшов до списку
Вадим Новінський у 2024 році займав 5 місце зі статками $1,16 млрд. Станом на кінець 2025-го його капітал знизився до $633 млн, а доступна ліквідність в Україні близька нулю. Хоча він формально володіє 23,76% у "Метінвесті" та іншими активами в металургії, енергетиці й агробізнесі, державні санкції, арешти та майнові обмеження блокують їх використання. Частину активів Новінський переписав на кіпрські трасти, але держава визнала ці угоди фіктивними. У підсумку його статки існують лише на папері, активи заморожені та токсичні, а поки санкції не зняті використовувати їх неможливо.
Костянтин Жеваго у 2024 році займав 6 місце зі статками $1,07 млрд. Станом на кінець 2025-го його активи формально залишаються значними, але більшість із них заблокована через судові справи та державні обмеження.
Фармацевтична корпорація "Артеріум", у якій Жеваго володіє понад 90%, перебуває під слідством через підозри у можливій співпраці з РФ. 49,3% акцій Полтавського ГЗК арештовані за позовом Фонду гарантування вкладів, а компанія "АвтоКрАЗ" була націоналізована державою.
Жеваго де-юре багатий, але його ключові активи "нівельовані" геополітикою та кримінальними провадженнями, пов’язаними із банкрутством банку "Фінанси та Кредит".
Тому, оскільки реальна ліквідність його капіталу обмежена, він не потрапив до цьогорічного рейтингу багатіїв. У грудні 2022 року Костянтин Жеваго був заарештований у Франції на запит української сторони, але згодом Верховний суд Франції підтвердив відмову в екстрадиції.
Поза цьогорічним рейтингом залишився Ігор Коломойський, який у 2024 році займав 8 місце зі статками $940 млн. Через перебування у СІЗО, санкції та втрату контролю над ключовими активами його капітал "на папері" зараз становить приблизно $600 млн. Більшість активів заарештовано, націоналізовано або зупинено, а доступ до закордонних рахунків обмежений. У листопаді 2025 року Високий суд Англії зобов’язав Коломойського та Боголюбова сплатити "ПриватБанку" понад $3 млрд з основною сумою збитків, відсотками та судовими витратами.
Його партнер, Геннадій Боголюбов, який у 2024 році посів 15 місце зі статками $625 млн, теж не увійшов до рейтингу багатіїв-2025. На відміну від свого партнера, він обрав стратегію відступу та дистанціювання від токсичної спадщини. Влітку 2024 року Боголюбов залишив Україну і зберіг фізичну свободу, а також частину офшорної ліквідності, яка не потрапила під арешти. Окрім частки у феросплавному холдингу в Україні (приблизно $500 млн), він має нерухомість у Лондоні та рахунки в Ізраїлі, Швейцарії та на Кіпрі. Проте цих активів явно недостатньо, щоб погасити зобов’язання перед "ПриватБанком" за рішенням Високого суду Лондона.
Колишній міністр екології й власник Burisma Group Микола Злочевський у 2024 році посідав 17 місце зі статками $515 млн. Проте він опинився у складній ситуації через гучні кримінальні справи, зокрема підозру у хабарництві на $6 млн. Уникнути серйозних наслідків йому вдалося завдяки угоді зі слідством та масштабним донатам на підтримку ЗСУ. Станом на кінець 2025 року статки сім’ї оцінюють у $420–500 млн, поділені на дві частини: активи в Україні, які під ризиком націоналізації, та "чистий кеш" за кордоном — сотні мільйонів доларів і нерухомість у Монако та ОАЕ. Щоб мінімізувати ризики й не опинитися серед банкрутів, він переписав активи через кіпрські холдинги на дочок — Анну та Каріну, зберігши фактичний контроль над компаніями.
У підсумку рейтинг Найбагатших людей України-2025 чітко показує: великі статки більше не гарантують стабільності. Навіть мільярдні капітали можуть виявитися "паперовими", якщо активи заблоковані судами, санкціями чи державними рішеннями. Водночас ті, хто зміг перебудувати бізнес-моделі, диверсифікувати ризики або працювати в глобальних і менш зарегульованих секторах, зберігають і нарощують капітал.
У 2025 році статки Ріната Ахметова пережили глибоке падіння. Якщо у 2024 році його капітал оцінювали у 7,5 млрд доларів, то вже наприкінці 2025-го сума скоротилася більш ніж на третину — до 4,9 млрд доларів. Втрата майже 3 мільярдів за один рік стала наслідком одразу кількох чинників, головний з яких — війна, що продовжує системно руйнувати ключові активи холдингу SCM.
Найбільший удар припав по промисловому блоку. Через російську агресію "Метінвест" залишився без маріупольських флагманів — "Азовсталі" та ММК ім. Ілліча, але цьогоріч компанія зіштовхнулася з новими викликами. Значно зросли ризики для Покровського вугільного активу, який є критичним для всієї металургії групи. Через постійні бойові дії в регіоні доступ до шахт залишається нестабільним, що одразу позначається на ритмі роботи комбінатів у Кривбасі. Світові ціни на залізну руду і сталь у 2025 році не продемонстрували очікуваного відновлення, тому "Метінвест" працює з мінімальною маржею, а значна частина прибутку йде на обслуговування боргів та утримання потужностей.
Енергетичний бізнес Ахметова пережив один із найскладніших періодів. У 2025 році атаки на енергетичну інфраструктуру не зменшилися — навпаки, кількість ракетних і дронових ударів по об’єктах ДТЕК зросла. Унаслідок цих атак майже всі генерувальні потужності ТЕС Групи були зруйновані або зазнали суттєвих пошкоджень. Це означає постійні аварійні ремонти й рекордно високі витрати на відновлення. Практично весь операційний дохід компанія спрямовує на підтримку системи в робочому стані, тому для акціонера Ахметова 2025 рік знову не приніс дивідендів.
Своєю чергою ДТЕК продовжує реструктуризацію боргових зобов’язань, що підтримує фінансові можливості Групи.
На цьому тлі найбільш стабільними для Ахметова залишаються закордонні активи — лондонська нерухомість, газовидобуток, трейдингова діяльність та підприємства за межами України. Значним резервом слугують також кошти, накопичені ще до війни та переведені у західні юрисдикції, а також інші активи, зокрема яхта Luminance, яка оцінюється у понад $500 млн.
2025 рік не приніс прориву і в юридичній боротьбі Ахметова за компенсацію за знищені росіянами активи у Маріуполі. Позов у Європейському суді з прав людини залишається в активній фазі, але реальних шансів отримати компенсацію найближчим часом експерти не бачать. Тому ці потенційні виплати не враховуються у поточній оцінці його статків.
Попри різке падіння вартості капіталу, Ахметов продовжує залишатися найбагатшою людиною України.
Віктор Пінчук вирізняється серед українських олігархів "старої хвилі" найбільш стійким фінансовим становищем. У той час як багато великих бізнесів зазнали серйозних втрат через війну, його ключова компанія Interpipe змогла не лише зберегти активи у 2024–2025 роках, а й наростити їх. Для важкої промисловості в умовах воєнних ризиків, проблем з енергетикою та логістикою це є показником високої адаптивності.
Станом на кінець 2025 року його статки оцінюються у майже 2,2 мільярда доларів. Це пояснюється тим, що значна частина капіталу була виведена за кордон ще задовго до повномасштабної війни. Після продажу "Укрсоцбанку" в середині 2000-х років кошти були інвестовані в ліквідні активи та елітну нерухомість у Західній Європі, насамперед у Великій Британії, що стало надійним захистом від періодичних криз в Україні.
Основним джерелом доходів залишається Interpipe. Заводи в Дніпрі та Нікополі працюють на експорт і приносять валютний виторг. Навіть попри ризиковане розташування частини виробництва компанія демонструє зростання та зберігає низький рівень боргу, що підтримує її фінансову стабільність.
Медіабізнес і колекція сучасного мистецтва мають допоміжний характер. Телевізійні канали залишаються стабільними, але вже не є драйвером зростання. Водночас колекція робіт відомих художників — це ліквідний актив, який у разі потреби легко продати на міжнародних аукціонах.
Влад Яценко — українсько-британський підприємець і співзасновник Revolut, цифрової фінансової платформи, яка дає змогу людям керувати грошима прямо зі смартфона: відкривати рахунки, здійснювати міжнародні перекази, користуватися картками, зберігати кошти в різних валютах, інвестувати та вести бізнес-фінанси. Завдяки простому мобільному застосунку, низьким комісіям і зручності для користувачів у різних країнах, Revolut швидко виріс, обслуговує десятки мільйонів клієнтів у світі та входить до числа найбільших фінтех-компаній Європи. Станом на кінець 2025 року особистий капітал Яценка оцінюють у майже 2,2 мільярда доларів.
У листопаді 2025 року Revolut провів вторинний продаж частини акцій, у результаті якого оцінка компанії зросла до приблизно 75 мільярдів доларів. Для порівняння, під час попередньої аналогічної угоди у 2024 році компанію оцінювали приблизно у 45 мільярдів доларів. Це зростання свідчить про високий рівень довіри інвесторів і перспективність бізнес-моделі Revolut, хоча компанія залишається приватною, а частина акцій перейшла від ранніх інвесторів і співробітників до нових власників.
Фінансовий портфель Влада Яценка майже повністю зосереджений у Revolut. Основна частина його статків — це частка в компанії, решта — ліквідні кошти та невеликі приватні інвестиції. Це робить його капітал високоефективним, але залежним від успіху компанії: якщо Revolut продовжить рости, його статки можуть значно збільшитися, проте будь-які проблеми з регулятором, конкуренцією чи ринком здатні швидко вплинути на вартість активів.
Попри ці ризики, Влад Яценко залишається одним із найвпливовіших технологічних мільярдерів Європи. Його успіх демонструє, як інноваційна ідея та правильна стратегія можуть створити глобальний бізнес, який швидко росте і має великі перспективи. З огляду на стабільне зростання Revolut, постійний попит користувачів і плани на розширення на нові ринки, статки Яценка та його роль у фінтех-секторі мають усі шанси продовжувати зростати.
Андрій Веревський у 2025 році значно збільшив свій капітал завдяки стратегічному викупу акцій і консолідації контролю над агрохолдингом Kernel. Скориставшись під час війни падінням котирувань акцій холдингу на Варшавській фондовій біржі, він підвищив свою частку володіння із 40% до понад 94% і отримав практично повний контроль над активами. Це дало змогу Веревському компенсувати зниження вартості самої компанії й закріпити позицію одного з найбагатших агробізнесменів України зі статками приблизно $1,5 млрд.
Kernel залишається основою його бізнесу: холдинг володіє земельним банком майже 360 тисяч гектарів, є лідером з виробництва та експорту соняшникової олії. Власні елеватори, заводи з переробки, логістика та портові термінали забезпечують контроль над усім ланцюгом від поля до судна і дають змогу зберігати маржу навіть в умовах низьких світових цін. Водночас компанія залежить від роботи портів у Чорноморському регіоні.
Попри ризики — обстріли портів і елеваторів, часткові втрати земель у зоні бойових дій та репутаційні втрати через конфлікти з міноритарними акціонерами — Kernel продовжує працювати стабільно. Стратегія Веревського дає змогу швидко ухвалювати рішення, консолідувати прибуток і купувати активи, що постраждали від війни. Холдинг забезпечує постійний потік валютного виторгу, а сам Андрій Веревський закріплює за собою позиції одного з провідних аграрних бізнесменів України.
Родина Порошенків володіє сукупним капіталом приблизно 1,4 млрд доларів США станом на кінець 2025 року. Формально ключові активи записані на старшого сина Олексія через трастові структури та фонд Prime Assets Capital, щоб зменшити політичні та санкційні ризики. Проте фактично бізнес працює як єдиний сімейний капітал, керований у форматі family office.
Основою портфеля є кондитерська компанія Roshen. Наявність заводів у ЄС — зокрема Bonbonetti в Угорщині та підприємства в Литві — дає змогу отримувати валютний виторг поза українськими ризиками. Другим важливим напрямом є агробізнес у структурі "Укрпромінвест-Агро", що включає виробництво цукру та борошна, тваринництво та земельний банк приблизно 120 тис. гектарів у центральній частині України. Завдяки вертикальній інтеграції, зокрема виробництву цукру, агробізнес показує високий рівень прибутковості та маржі.
Також у портфелі Порошенків є медіаактиви — телеканали "Прямий" і "5 канал". Юридично вони передані колективу через холдинг "Вільні медіа", щоб обійти закон про деолігархізацію. Додатково сім’я зберігає грошові резерви та облігації, що забезпечує ліквідність та гнучкість управління бізнесом.
Подружжя Олександра та Галини Герег залишаються одними з найбільш фінансово стійких бізнесменів України. Їх диверсифікована модель "ритейл + нерухомість + виробництво + агро + логістика + енергетика" знову підтвердила ефективність. Попри війну та руйнування магазинів у Харкові, Чернігові, Бучі та інших містах, вони завершили 2025 рік зі статками приблизно $1,2 млрд, зберігаючи статус доларових мільярдерів.
Основою бізнесу залишаються торговельні центри "Епіцентр" та "Нова Лінія". Мережа налічує 73 магазини, що діють, і головна її перевага — власні будівлі, а не орендовані площі. Це забезпечує стабільність і додатковий капітал навіть у кризових умовах. Попит на будівельні матеріали та енергетичне обладнання для домашнього використання ("малий ремонтний бум") робить ритейл Герег справжнім “діамантом” — щодня в каси надходять величезні обсяги готівки.
Агроблок із земельним банком понад 160 тисяч гектарів у безпечних регіонах України та великі елеваторні потужності забезпечують надійний дохід і можливість експорту зернових. Власне виробництво керамічної плитки та деревообробка дають змогу заміщувати імпорт і контролювати ціни на полицях. Енергетичні проєкти, логістика та власний автопарк підвищують стійкість бізнесу й знижують залежність від зовнішніх чинників.
Попри всі ризики — загрозу обстрілів, дефіцит робочої сили та коливання валют — бізнес родини продовжує працювати стабільно. Їх диверсифікований портфель продовжує приносити стабільний дохід навіть у складних умовах, а фінансова міцність і масштаб бізнесу дають змогу утримувати позиції доларових мільярдерів.
Максим Литвин і Олексій Шевченко — технологічні підприємці, які створили онлайн-сервіс Grammarly для перевірки граматики, стилю та орфографії з елементами штучного інтелекту. Програма дає змогу писати тексти швидко і правильно, інтегрується в різні додатки й забезпечує надійність та точність бізнес-документів.
Попри бурхливий розвиток ШІ (ChatGPT, Google Gemini, Microsoft Copilot), Grammarly зберегла позиції завдяки фокусу на корпоративних клієнтах і власним AI-рішенням. Компанія продовжує зростати в B2B-сегменті, тоді як активність у B2C сповільнилася через появу безкоштовних альтернатив.
Станом на кінець 2025 року чистий капітал кожного засновника оцінюється приблизно у $0,9 млрд. Основна частка активів — акції Grammarly, решта — готівка, продажі частини акцій у минулих раундах і невеликі інвестиції в AI, EdTech та SaaS-стартапи.
Головний ризик для бізнесу — конкуренція з Microsoft та Google, які інтегрують перевірку текстів у свої продукти, що може частково замінити Grammarly. Проте корпоративні клієнти довіряють продукту через приватність даних і стабільність роботи.
Сергій Тігіпко у 2025 році показав, як під час війни можна не лише зберегти, а й примножити капітал і наблизитися до 1 млрд. У той час як "важкі" промислові олігархи втрачали активи, він сконцентрувався на фінансовому секторі й агробізнесі та придбав у іноземних власників Idea Bank (польський Getin Holding) і низку інших активів. Це дало змогу збільшити ліквідність групи та розширити позиції на ринку банківських послуг.
Портфель бізнесмена залишається класично диверсифікованим, але основна частина прибутку зараз у фінтеху. Основним драйвером зростання став monobank — мобільний банк на базі "Універсал банку" Тігіпка, який обслуговує понад 10 мільйонів українців і забезпечує стабільний грошовий потік.
Крім банківської та страхової групи, він контролює агроблок із понад 80 тисячами гектарів у центральній Україні, має власні елеватори та заводи, що дають валютний виторг та стабільний дохід. Промислові активи, як "Дніпровагонмаш", переорієнтовані на експорт зерновозів і модульних конструкцій до ЄС, що підвищує гнучкість бізнесу та забезпечує додатковий валютний виторг.
Проте загрози залишаються — підвищене податкове навантаження на банківський сектор, залежність від IT-команди monobank та можливість ракетних ударів по промислових об’єктах у Кам’янському та Дніпрі, де розташовані промислові активи підприємця. Водночас стратегія Тігіпка дає змогу консолідувати прибуток у складні часи й купувати активи з дисконтом. Завдяки цьому його бізнес залишається стійким, а сам Тігіпко — одним із найадаптивніших українських підприємців, який перетворює виклики війни на можливості для зростання. Структура капіталу (ліквідні банки та експортне агро) виявилася значно стійкішою до воєнних потрясінь, ніж металургія чи енергетика.
Геннадій Буткевич — український підприємець і один із засновників АТБ, найбільшої торгівельної мережі країни. Серед трійки засновників його активи є найдиверсифікованішими: вони поєднують стабільний дохід від ритейлу з інвестиціями у важливі промислові та енергетичні проєкти та видобуток стратегічних ресурсів. Станом на кінець 2025 року капітал Буткевича оцінюють у приблизно $678 млн.
Основу його портфелю складає частка в "АТБ-Маркет" — мережі з понад 1200 магазинів, яка забезпечує постійний грошовий потік завдяки стабільному попиту та швидкому обороту товарів. Саме цей бізнес дає фінансову базу для розвитку інших напрямів.
Паралельно Буткевич розвиває промислові та сировинні проєкти через BGV Group. Компанія інвестує у видобуток урану, графіту, берилію та титану, будує завод з виробництва щебеню та управляє нафто-газовими активами. Це проєкти з довгим інвестиційним циклом, які поки не приносять значних прибутків, але мають стратегічне значення для ринків ЄС і США, зокрема в контексті енергетики та промисловості.
До портфеля також входить нерухомість і девелопмент у Києві, логістичні центри, а також спорт і дозвілля: ФК "Полісся" вийшов у Прем’єр-лігу, а кінно-спортивний клуб Equides Club додає регіонального впливу. Така структура портфеля дає змогу поєднувати стабільний поточний дохід із довгостроковими інвестиціями стратегічного характеру.
Зберігаються і значні ризики — від логістичних проблем до регуляторних обмежень на видобуток критичних ресурсів, який належить до стратегічних сфер, де правила можуть змінюватися дуже швидко. Утім Буткевич залишає за собою сильні позиції на ринку.
Віталій Антонов контролює один зі стратегічно важливих бізнесів України — мережу автозаправних комплексів ОККО у складі холдингу OKKO Group. Попри війну та зруйновані нафтобази, ринок палива залишився стабільним, а високий рівень попиту на бензин, дизель і супутні послуги забезпечує стабільний грошовий потік. Станом на кінець 2025 року його статки оцінюються в приблизно 582 млн доларів.
Портфель Антонова диверсифікований. Основну частину формує мережа з майже 400 АЗК ОККО по всій країні. Бізнес побудований за моделлю "ресторан на заправці": прибуток від кави, їжі та магазинів із високою маржею компенсує регульовану маржу на пальне, що робить бізнес стійким навіть під час кризи.
Другий напрям — OKKO Agro Trade, що працює з агровиробниками та зерном.
Третій проєкт — Goro Mountain Resort на Львівщині, який Антонов будує як довгострокову інвестицію в туризм і розвиток внутрішнього відпочинку. Доповнюють портфель проєкти із зеленої енергетики та нерухомості.
Антонова часто називають "стратегом Західного фронту": його бізнес фінансово стійкий і орієнтований на довгострокове відновлення України.
Юрій Косюк ще кілька років тому входив до топ 5 найбагатших українців, але наразі його капітал переживає серйозну трансформацію. На кінець 2025 року його статки оцінюють у $547 млн.
Його головний актив — агрохолдинг МХП. Це один із найбільших та найстійкіших аграрних бізнесів країни, який володіє приблизно 360 тисячами гектарів землі та сучасною інфраструктурою: птахофабриками, елеваторами й переробними заводами. Проте його портфель можна описати як "багато активів і мало вільних грошей", адже фінансові ресурси обмежені. Попри те, що компанія продовжує працювати, бізнес Косюка перебуває під величезним тиском боргів і воєнних ризиків.
Тож якщо раніше головним пріоритетом було активне зростання, то зараз — утримати стабільність і знайти ресурси для погашення зобов’язань. Продаж яхти Ace та судна супроводу Garcon став вимушеним кроком, щоб забезпечити грошові потоки й підтримати фінансову стійкість бізнесу.
Приблизно 60% капіталу — це акції МХП, які хоч і мають цінність, але продаються на Лондонській біржі з великим дисконтом і мають низьку ліквідність. Земельні ділянки й біогазові проєкти приносять стабільний дохід.
Основні ризики бізнесу — квоти та протекціонізм на європейських ринках, біологічні загрози для птиці, а також залежність від електропостачання, яку частково компенсують біогазові станції.
Олександр Конотопський — сучасне обличчя українського технологічного експорту. Його компанія Ajax Systems — найбільший у Європі виробник охоронних систем. Компанія спеціалізується на апаратних рішеннях у сфері охоронних, пожежних систем і відеоспостереження та здійснює продажі більш ніж у 180 країнах світу.
На відміну від багатьох українських IT-компаній, бізнес Конотопського базується не лише на програмному забезпеченні, а й на власному виробництві та фізичному продукті. Ajax Systems має завод у Туреччині (Стамбул) та виробничі потужності на заході України, що дало змогу компанії зберегти стабільність постачань під час війни та підтримувати річне зростання доходів на рівні 30–40%.
Станом на кінець 2025 року статки Олександра Конотопського оцінюються в 532 млн доларів США. Основна частина капіталу зосереджена в Ajax Systems. Після залучення інвестицій від Horizon Capital Конотопський залишається її ключовим акціонером.
Бізнес Ajax Systems характеризується високою стійкістю, помірним рівнем ризику та стабільним зростанням. Компанія ще не досягла своєї "стелі" розвитку й оцінки, а капітал Олександра Конотопського продовжує активно зростати.
В'ячеслав Климов і Володимир Поперешнюк — співзасновники та рівноправні партнери групи NOVA (колишня "Нова пошта"), які разом побудували найбільший і найшвидший сервіс доставки в Україні, а згодом — і за її межами. Формально їхні частки та статки майже однакові — кожному належить приблизно 50% бізнесу, а їхній капітал на кінець 2025 року оцінюють у $516 млн на особу. Водночас їхні ролі в компанії різні й доповнюють одна одну.
Климов — стратег і дипломат NOVA, він відповідає за розвиток бізнесу, міжнародну експансію та відносини з державою і перетворив "Нову пошту" на екосистему з логістики, фінтеху, міжнародної доставки та власної авіакомпанії. Поперешнюк керує операціями та технологіями, автоматизує термінали, сортування й ІТ-системи, завдяки чому компанія ефективно працює навіть під час війни та зростання витрат.
Портфелі обох партнерів майже ідентичні: основа — "Нова пошта", це головне джерело грошового потоку. Другий блок — NovaPay, яка стала повноцінною платіжною системою з мільйонами клієнтів, а третій — міжнародна експансія через Nova Post у країнах ЄС і Supernova Airlines. Поки що ці активи перебувають в інвестиційній фазі, але стратегічно вони є валютним і репутаційним хеджем. Окремо варто згадати інфраструктурну нерухомість — сортувальні термінали, частина яких у власності, частина — в довгостроковій оренді. Обидва партнери не прагнуть швидких дивідендів, а інвестують у нарощення вартості компанії та її довгострокове зростання.
Водночас ризики для них також спільні: великі термінали залишаються потенційними цілями російських ракетних атак, кадровий дефіцит через мобілізацію та міжнародна конкуренція, де доводиться боротися з DHL, DPD та іншими гігантами в умовах вищих витрат. Окремими ризиками є залежність від технологій та енергопостачання, регуляторний тиск і політичні чинники.
У підсумку Климов і Поперешнюк — це рідкісний приклад ідеального партнерства. Фінансова стійкість їхнього капіталу — висока, а потенціал подальшого зростання напряму залежить від успіху міжнародної експансії та розвитку фінтех-напрямку.
Катерина Костерева — українська підприємиця, яка створила глобальну технологічну компанію-"єдинорога" практично без ранніх інвестицій. Вона заснувала стартап із розроблення корпоративних CRM-систем, який виріс у міжнародну платформу DataMaster і обслуговує клієнтів по всьому світу. Розвиваючи бізнес власними ресурсами, Катерина змогла зберегти контроль і сформувати "важку" долю в капіталі. Станом на кінець 2025 року її статки оцінюють у $508 млн.
У червні 2024 року Creatio залучила $200 млн інвестицій у раунді, який отримав оцінку компанії у $1,2 млрд.
Основний актив Костерової — акції DataMaster. Решта — нерухомість у США (в Бостоні, де розташована штаб-квартира компанії), Європі та грошові кошти від продажу акцій в попередніх раундах. Компанія продовжує зростати завдяки трендам Low-code/No-code та впровадженню AI-рішень, виручка збільшується щороку на 30–50%. У 2022 році DataMaster вийшла з ринків РФ і Білорусі, забезпечивши прозорість для міжнародних інвесторів і підготовку до IPO на NASDAQ.
Серед основних ризиків — сильна конкуренція зі Salesforce, Microsoft та іншими гігантами, залежність від R&D-центрів в Україні та Польщі, а також можливий вплив AI на попит на продукт. Стратегія Катерини консервативна: вона утримує контроль, накопичує резерви та готується до масштабного IPO або стратегічного продажу.
Катерина Костерева — Self-Made Global Tech Leader. Її капітал зосереджений у високоякісному технологічному продукті, фінансова стійкість і потенціал зростання компанії роблять її однією з найуспішніших українських підприємців на світовій арені.
Євген Єрмаков — найменш публічний серед трьох засновників АТБ, поряд із Геннадієм Буткевичем та Віктором Карачуном. На відміну від Буткевича, який інвестує у стратегічні мінерали та промисловість, Єрмаков зосередився на вертикальній інтеграції всередині АТБ. Він контролює виробничу частину групи — м’ясопереробні та кондитерські фабрики, що робить його активи більш консервативними та захищеними. Станом на кінець 2025 року його статки оцінюють у $488 млн.
Основу його портфеля становить третина в "АТБ-Маркет" — найбільшій торгівельній мережі країни, яка забезпечує постійний грошовий потік. Другий важливий блок — виробництво. М’ясокомбінат "Фаворит Плюс" у Дніпрі та кондитерська фабрика "Квітень" працюють переважно для АТБ, випускаючи продукцію власних торгових марок. Це дає гарантований збут, повне завантаження потужностей і вищу маржу, ніж у незалежних виробників.
Окрім цього, Єрмаков володіє комерційною нерухомістю в Україні та за кордоном, а значну частину капіталу зберігає у вигляді готівки та дивідендів, дотримуючись консервативної фінансової політики. Його бізнес-модель можна описати формулою "їжа плюс ліквідність": товари першої необхідності та контроль витрат.
Основні ризики пов’язані з концентрацією виробництв у Дніпрі та залежністю заводів від АТБ як головного каналу збуту та підвищеною увагою податкових органів до внутрішніх цін у групі. Водночас саме ця закритість і вертикальна інтеграція роблять бізнес Єрмакова стабільним, грошовитим і відносно захищеним навіть у кризові періоди.
Віктор Карачун — третій рівноправний співзасновник АТБ поряд із Геннадієм Буткевичем та Євгеном Єрмаковим. Якщо Буткевич інвестує у важкі промислові проєкти, а Єрмаков контролює виробництво, то Карачун зосередився на комерційній частині групи: закупках, роботі з постачальниками та маркетингу. Його підхід управління стриманий і прагматичний: мінімум ризику, максимум ліквідності. Станом на кінець 2025 року капітал Карачуна оцінюють на рівні $454 млн. В умовах війни така стратегія "cash is king" повністю себе виправдала.
Ключовий актив Карачуна — 33% у компанії "АТБ-Маркет", що забезпечує стабільний грошовий потік навіть у періоди економічної турбулентності. Окрім цього, він інвестує в логістичну інфраструктуру, складську та комерційну нерухомість в Україні, а також у житлові об’єкти в країнах ЄС. Значна частина капіталу зберігається у готівці та ліквідних фінансових інструментах. Невеликі аграрні активи відіграють допоміжну роль і не створюють суттєвих ризиків для портфеля.
Комерційна модель АТБ, яку вибудував Віктор Карачун, працює як добре налаштований фінансовий механізм. Компанія продає товар швидше, ніж розраховується з постачальниками. Фактично бізнес фінансує себе сам грошима постачальників і не потребує додаткових кредитів чи інвестицій акціонерів. Саме це дає змогу АТБ залишатися прибутковим, а власникам — регулярно отримувати чистий дохід.
Основні загрози пов’язані з логістикою, концентрацією активів у ритейлі та ризиками обстрілів, але такі ризики не є критичними. Попри це Віктор Карачун заслужено має репутацію "тихого банкіра" АТБ — людини, яка забезпечує стабільність, ліквідність і фінансову витривалість мережі.
Олег Рогинський — засновник і донедавна CEO People ai. Представник "нової хвилі" українських технологічних підприємців. Станом на кінець 2025 року його статки оцінюють у $450 млн.
У 2021 році People.ai залучив $100 млн інвестицій, і після цього його оцінка (post‑money valuation) становила $1,1 млрд.
Решта портфеля Рогинського складається з невеликих ангельських інвестицій у 7–10 B2B AI-стартапів, як-от Pano AI та Fathom, а також готівки від попередніх проєктів, включно з продажем Semantria.
Сильна сторона компанії — унікальні дані про роботу відділів продажу, які він накопичував з 2016 року. Ця інформація важко відтворюється конкурентами, і вона стала основою для позиції People.ai на ринку. Компанія зберегла статус "єдинорога" навіть після кризи SaaS-ринку 2022–2024 років завдяки своєму пілоту в сторону Generative AI.
Головними ризиками залишається низька ліквідність активів, залежність від CRM-платформ на кшталт Salesforce, а також ймовірність того, що AI-агенти частково замінять роботу менеджерів з продажу, що може зробити продукт менш затребуваним.
Фінансова стратегія Рогинського консервативна: він уникає великих витрат і масштабних виходів на вторинний ринок, натомість накопичує невелику, але стабільну готівкову подушку. Це дає змогу йому "пересидіти" коливання ринку та готувати продаж People.ai стратегічному покупцю.
Степан Черновецький — унікальна фігура серед українських підприємців. Син колишнього мера Києва Леоніда Черновецького, він зміг перетворити "політичну спадщину" та кошти від продажу Правекс Банку у 2008 році ($750 млн) на сучасний технологічний портфель. На кінець 2025 року його статки оцінюються у $393 млн.
Основний актив Черновецького — медіасервіс MEGOGO, який став лідером OTT/VOD у Східній Європі та розширився до Польщі й іншої міжнародної аудиторії. Платформа продовжує зростати завдяки попиту на контент під час війни та ексклюзивним правам на трансляції топ чемпіонатів, що забезпечує стабільне збільшення платних підписок.
Другий напрямок — девелопмент, будівництво комерційної нерухомості, яка здається в оренду, і житлової нерухомості у місті Києві.
Третій — венчурні інвестиції через CIG у стартапи, зокрема, Zakaz.ua, Boodmo, Eda.ua, Doc.ua, KIDOZ, Softcube, InnerChef, Kray Technologies, OneKitchen, StoreDot.
Решту активів він зберіг у готівці та ліквідних інструментах на Заході, що робить його портфель захищеним від локальних ризиків.
Серед ризиків Степана Черновецького — статус PEP, що підвищує увагу з боку банків і партнерів на Заході — навіть без юридичних проблем репутаційний слід нікуди не зникає. У медіабізнесі викликами залишаються піратство, висока ціна спортивних трансляцій і залежність від якості інтернету, що особливо відчутно під час війни. Окремий ризик — київські об’єкти, які можуть тимчасово втрачати дохідність через пошкодження та загальну кризу ринку. Водночас диверсифікація портфеля та високий рівень ліквідності роблять його бізнес стійким.
Степан Черновецький — це інвестор нового типу. Він відійшов від політичної тіні родини й побудував капітал на технологіях, медіа та ліквідності, що робить його бізнес одним із найстійкіших в Україні.
Владислав та Ірина Чечоткіни володіють одним із найвідоміших брендів України в e-commerce — Rozetka. За роки війни платформа перетворилася з класичного маркетплейса на важливий канал забезпечення країни товарами — від генераторів і техніки до повсякденних речей.
На кінець 2025 року сукупні статки пари оцінюють у $381 млн. Ще у 2021 році компанія готувалася до IPO з оцінкою майже $1 млрд, однак війна різко знизила вартість бізнесу через фізичні руйнування, падіння доходів населення та загальні ризики країни. Попри це Rozetka зберегла лідерство й контролює понад половину українського e-commerce.
Міноритарним інвестором виступає фонд Horizon Capital. Ключовою перевагою бізнесу стала власна логістика та мережа з понад 400 пунктів видачі, які у найскладніші періоди працювали автономно — з генераторами та Starlink. До структури також входить платіжний сервіс RozetkaPay і проєкт виходу на польський ринок через Rozetka.pl. Польська експансія розвивається повільно через високу конкуренцію з Allegro та Amazon.
Великою перевагою компанії стало швидке переформатування на товари першої необхідності — повербанки, ліхтарі, тактичне спорядження. Це зберегло клієнтську базу та лояльність до бренду. Потік замовлень та власна логістика дали змогу утримати операційну стійкість, навіть після того, коли головний склад було зруйновано.
Серед основних викликів — залежність від імпорту, валютні коливання, дефіцит водіїв і кур’єрів, низька маржа та ризик нових ракетних ударів по інфраструктурі. Водночас Rozetka залишається "національним маркетплейсом" і типовим активом long hold: її справжня вартість може повністю розкритися після завершення війни та стабілізації економіки.
Віталій Хомутиннік — один із небагатьох колишніх "регіоналів", хто вийшов із політики вчасно й без публічного краху. За останні 5–7 років він повністю дистанціювався від політичного життя й трансформувався у value-інвестора, купуючи недооцінені активи. Станом на кінець 2025 року статки Хомутинніка оцінюються в 340 млн доларів.
Ключовий перелом у його бізнес-історії стався після втрати нафто-газових активів, які були націоналізовані або вимушено продані через корпоративні конфлікти — зокрема, "Укрнафти", JKX та "Укрнафтобуріння". Паралельно він вийшов з аграрного бізнесу Kernel. Це дало змогу "очистити" портфель, зосередитися на ліквідних та стабільних джерелах доходу і накопичити значний валютний кеш, що зробило його одним із найліквідніших бізнесменів країни — умовний "King of Cash".
На сьогодні в Україні інтереси Хомутинніка представлені в кількох девелоперських проєктах.
Хомутинніка часто називають фінансовим спекулянтом. Його сила — у вчасних виходах, наявності готівки та вмінні чекати сприятливого моменту для нових інвестицій. Основні ризики пов’язані з політичним минулим, вразливістю комерційної нерухомості під час війни та низьким попитом на розкішне житло. Водночас стабільні рентні потоки та значний запас валютного кешу забезпечують його фінансову стійкість.
Філя Жебровська давно відома як "залізна леді" української фармацевтики. Основна частина її капіталу зосереджена у компанії "Фармак", виробничі потужності якої розташовані в Києві та Шостці, де виробляють складні препарати і експортують їх у понад 50 країн світу. Компанія десятиліттями утримує лідерство на ринку і демонструє стабільність навіть у складні часи: під час війни попит на ліки не падає, а трансформується — людям потрібні серцево-судинні препарати, інсуліни та знеболювальні.
Навіть серйозні втрати не зламали бізнес, коли у 2022 році згорів великий склад під Києвом з продукцією на $50 млн. Станом на кінець 2025 року на рахунку компанії — 1,8 млрд грн за відсутності фінансового боргу, а статки Філі Жебровської оцінюють у $299 млн.
Також були придбані додаткові виробничі потужності за кордоном — в Іспанії та Польщі (Symphar), що підвищує надійність бізнесу: вони сертифіковані за стандартами EU GMP, відкривають доступ до європейських ринків і підстраховують компанію від ризиків в Україні.
Ризики, звісно, залишаються: залежність від державних закупівель і регуляторних програм. Та все ж, у порівнянні з іншими галузями, народний "Фармак" демонструє виняткову стійкість: фармацевтика виявилася однією з найбезпечніших індустрій під час війни, а стратегічна диверсифікація в Європі дала змогу Жебровській диверсифікувати свій капітал.
Василь Хмельницький — український підприємець і візіонер, відомий як "магнат нерухомості", який будував бізнес не навколо окремих об’єктів, а цілих екосистем, включно з масштабними житловими комплексами, інноваційними та індустріальними парками. Війна радикально змінила його модель: девелоперські проєкти фактично заморозилися, а аеропорт "Жуляни" залишається збитковим без чітких термінів відновлення роботи.
UNIT.City у Києві втратило статус IT-хабу й функціонує як звичайний офісний центр із нижчими орендними ставками, продажі житла йдуть повільно, а виробничі активи в Білій Церкві працюють обережно через ризики війни. У цих умовах Хмельницький став кризовим менеджером, а його статки на кінець 2025 року оцінюють на суму 290 мільйонів доларів.
Головним рятівним активом для Хмельницького стала фармацевтика. Завод Biopharma у Білій Церкві, який переробляє плазму крові, залишився стабільним джерелом доходу. Вчасний продаж частини бізнесу ще до війни дав змогу зберегти фінансову подушку та знизити ризики.
Сьогодні його стратегія зосереджена на виживанні та спрощенні. Хмельницький відмовився від масштабних проєктів і концентрується на виробництві, заміщенні імпорту та жорсткому контролі витрат. Ризики залишаються високими через війну, проблеми з енергопостачанням і стагнацію ринку нерухомості, але фармацевтика та виробництво дають шанс не лише втриматися, а й перезапустити бізнес у більш спрощеній моделі.
Зараз Хмельницький — девелопер, який поставив великі ідеї на паузу і навчився виживати в умовах війни. Його фінансова стійкість середня, але стратегічна — висока, адже диверсифікація активів дає перевагу. Портфель зосереджений на бізнесах, чутливих до воєнних ризиків, як-от нерухомість та інфраструктура, проте фармацевтика залишається справжньою "перлиною", яка підтримує стабільність і дає можливість рухатися далі.
Тарас Кицмей — один із засновників найбільшої української ІТ-компанії SoftServe з глобальною присутністю. Його бізнес — класичний приклад того, як сервісна ІТ-модель може зберігати вартість навіть під час повномасштабної війни. Станом на кінець 2025 року його статки оцінюють у суму $244 млн.
За останні роки SoftServe фактично перетворилася з локальної компанії на глобальну — з українським корінням, але міжнародною структурою. Понад 50% співробітників працюють за межами України: у Польщі, Румунії, країнах Латинської Америки та Індії. Це суттєво знизило ризики для західних клієнтів і дало змогу зберегти контракти з великими західними корпораціями.
Основний актив Кицмея — його частка в SoftServe. Компанія залишається непублічною, але стабільно прибутковою. Додатково в портфелі є офісна та девелоперська нерухомість у Львові. Важливою, хоча й нефінансовою складовою, є його вплив на розвиток міського ІТ- та освітнього середовища — через Український католицький університет і Львівський ІТ-кластер.
Під час війни SoftServe зробила ставку на географічну диверсифікацію бізнесу. Компанія відкрила центри розробки в Мексиці, Колумбії та Румунії, що дало змогу переводити проєкти клієнтів, які побоювалися "українського ризику", у безпечніші локації.
Головні ризики для бізнесу — мобілізація фахівців, глобальне скорочення ІТ-бюджетів і технологічні зміни, які зменшують попит на класичний аутсорсинг. Водночас Тарас Кицмей залишається одним із найстійкіших ІТ-підприємців країни. Його називають "IT-дипломатом": він зумів розподілити ризики по світу та зберегти цінність бізнесу там, де багато хто її втратив.
Олександр Ярославський, якого колись неофіційно називали "королем Харкова", став одним із найбільш фінансово постраждалих українських бізнесменів. Вся його бізнес-імперія була побудована навколо Харкова: готелі, аеропорт, торговельні центри, промислові майданчики. У мирні часи ця концепція працювала, але коли почалася повномасштабна війна, саме ця стратегія обернулася катастрофою. Понад 70% активів опинилися в зоні постійних атак, і капітал, що колись перевищував мільярд доларів, за кілька років просів до $200 млн.
Руйнування, зупинка роботи об’єктів і практично нульова ринкова вартість — ось нова реальність його портфеля в Україні.
Готель Kharkiv Palace зазнав серйозних пошкоджень і тепер потребує величезних інвестицій для відновлення. Аеропорт фактично зупинений і перетворився на актив без ринкової вартості. Торговельний центр "Караван" також постраждав, а промислові об’єкти ХТЗ перебувають під постійною загрозою.
Більш-менш стабільно працюють бізнеси, розташовані подалі від фронту. "Караван" у Дніпрі ще приносить дохід, хоч і менший, ніж раніше. Дніпровський металургійний завод та рудник "Суха Балка" теж функціонують, але з перебоями через логістичні та енергетичні проблеми, а також близькість до небезпечних регіонів, що знижує їх ринкову вартість.
А ось ТРЦ "Караван Outlet" у Києві був проданий у жовтні 2024 року компанії Dragon Capital.
Окрема проблема — банк "Кредит Дніпро", який потребує постійної докапіталізації. Високий рівень проблемних кредитів і нестабільність ринку перетворили банк на фінансовий тягар. На цьому тлі цілком логічними виглядають спроби Ярославського продати яхту Kaise чи інші закордонні активи — це уже не розкіш, а спосіб підтримати ліквідність групи.
Ще один чинник, що ускладнив становище Ярославського, — його зникнення з українського публічного простору. Після резонансної ДТП, яка набула широкого розголосу, бізнесмен став менше з’являтися в Україні. Під час війни відсутність власника у країні — це не лише репутаційний мінус, а й практична проблема для управління великим бізнесом.
Ярослав Любінець — друга ключова фігура SoftServe поруч із Тарасом Кицмеєм, але з іншим фокусом. Якщо Кицмей відповідає за публічність і взаємодію з державою, то Любінець зосереджений на довгостроковій стратегії, корпоративному управлінні та розвитку освіти. Станом на кінець 2025 року його статки оцінюють у $195 млн.
Основний капітал Любінця зосереджений у SoftServe, який приносить йому стабільний дивідендний потік. Додатково він інвестує у львівську комерційну нерухомість, ангельські стартапи та Український католицький університет, створюючи "кадровий пайплайн" для IT.
Він послідовно працює над перетворенням Львова на IT-хаб Східної Європи: розвиває сучасні освітні програми, інвестує в підготовку інженерів і впроваджує західні стандарти управління, що підвищує довіру міжнародних клієнтів. Сервісна модель SoftServe не потребує значних капітальних витрат, тому бізнес залишається гнучким і прибутковим.
Серед ризиків — висока концентрація активів у Львові, залежність від енергопостачання, технологічні зміни через AI та можливі податкові зміни в IT-секторі. Водночас диверсифікація портфеля, стабільний дивідендний потік і стратегічні інвестиції в людський капітал роблять його позицію стійкою.
Ярослав Любінець — "академічний стратег" українського IT. Його капітал поєднує власність у SoftServe та інфраструктуру Львова, а довгострокові інвестиції в освіту й таланти забезпечують стабільність і готовність компанії до глобальної експансії.
