5G та політика. Чому регулювання 5G технологій – питання політики, а не ринку

Днями ексміністр підприємництва та промисловості в кабінеті Девіда Кемерона заявив, що рішення британського уряду заборонити використання китайського обладнання в 5G-мережах не мало "нічого спільного з національною безпекою" і було продиктовано Вашингтоном.

Не бачу в цьому нічого особливо скандального, однак. Як мінімум із середини минулого десятиліття вже на всіх рівнях — від керівних документів формату національної стратегії до вузькопрофільних настанов і посібників на кшталт US Army Field Manual, — американська держава просуває уявлення про cyberspace як окремий від інших простір протистояння (кібервійни, Cyber Warfare) з ворожими йому силами. Кому цікаві подробиці, може полазити в колекції Rand Corporation.

Оскільки кіберпростір утворюють рукотворні артефакти різної природи, з погляду США необхідно добитися того, щоб ці артефакти в жодному разі не були створені противником.

Відповідно, будь-яке активне мережеве обладнання, а особливо елементи ядра операторської мережі в жодному разі не повинні бути вироблені або обслуговуватися китайцями. Це стратегічний рівень.

Ідея обґрунтувати стратегічне рішення звинуваченнями на адресу китайських вендорів – рівень тактичний. За Трампа взагалі намагалися розіграти карту антикомунізму, справа така.

Рішення Великобританії приєднатися до заборони обладнання Made in China передбачуване та обґрунтоване. США — справді, найближчий союзник та геополітичний партнер Королівства.

Важливо

Huawei, Xiaomi... хто наступний? Чи доведеться нам через Трампа шукати заміну китайської електроніці

Хто нам США, наскільки тісні стосунки з цією державою нам потрібні, які ризики та загрози мають місце у цих відносинах — обговорення треба розпочинати саме з цього.

У нас люблять в експертному середовищі критикувати китайську експансію, але я не можу пригадати і пред'явити КНР нічого навіть близько схожого на історію з "Кольчугами" часів пізнього Кучми. А також Бушерської ГЕС, "Мотор-Січ" та побажань стати аграрною наддержавою.

Китайці, схоже, чи не єдині, хто зараз все ще вміє грати в довгу. У всіх інших диктат поточних обставин занадто сильний і залишає можливості стратегічних рішень.

Китайці не нав'язували нам у сфері кадрової політики нічого, схожого на пройдисвітів на кшталт Деканоїдзе, Саакашвілі, Ситника та інших. Не диктували публічно, кого призначити генпрокурором, а кого зняти. Загалом хоча б зовнішні пристойності вони намагаються не порушувати.

Важливо

Навіщо Сі розмовляв із Зе? Що Китаю потрібно від України

Щодо "Джавелінів", то афганці отримали від Штатів набагато більше, на два порядки, якщо не три. І що їм це дало? Чого досягли? Іракці — те саме.

Тож щодо дієвості американської допомоги не можу погодитись. Про послідовність і передбачуваність — те саме.

Після всього, що сталося у світі в другій половині минулого року, неможливо (як мені здається) вдавати, що "Америка з нами!" та "Навіки разом!" Необхідно самовизначатися, щоб рухатись далі.

Самовизначатися для початку необхідно щодо того, куди саме ми хочемо — в ЄС чи в НАТО. Між європейською та євроатлантичною орієнтацією, просто кажучи. Тому що ці два вектори все більше розходяться. По-друге, яку саме Європу ми беремо за зразок, Східну, Південну чи Західну.

Першоджерело.