Свято зі сльозами на очах. Що не так із запуском українського супутника

Україна запустила супутник. Якщо не брати проєкти із запуску наносупутників, здійснені КПІ, це черговий український державний супутник у межах проєкту СІЧ: Січ-2-30.

Сам собою запуск супутників не є сьогодні чимось унікальним: їх запускають на комерційних ракетах-носіях компанії середньої руки і навіть не найвідоміші у світі університети. Наприклад, у космосі відмітились Непал, Бутан, Лаос, Ангола, Руанда. Вічно дефолтна Аргентина взагалі запустила в космос кілька десятків ШСЗ (штучних супутників землі).

Цьогорічний пуск українського супутника СІЧ-2 пройшов на чужому носії. У космос його вивела 13 січня цього року ракета Falcon 9 компанії Ілона Маска. Наш ШСЗ був серед 100 таких самих "побратимів", що вийшли того дня на земну орбіту. Число 100 дуже добре ілюструє як масштаб цієї промисловості, і значення нашого нинішнього підкорення космосу. Але тут маленький крок для людства і величезний стрибок для аграрної наддержави.

З одного боку, можна порадіти за фахівців, які ще залишилися в Україні — вони отримали держзамовлення і ще на кілька років збережуть залишкові компетенції для країни. З іншого — до самого супутника відразу виникла низка зауважень: і недовговічний, і низька дозвільна здатність оптики, що приблизно в 10 разів поступається вже існуючій у відкритому доступі космічній зйомці земної поверхні з інших супутників.

Значною мірою ми мали справу із пропагандистсько-медійними технологіями. Ідеологізація, що вбиває економічну доцільність, нікуди не поділася з України. До чергової дати ми готові запустити навіть аналог манекена "Іван Іванович", який колись "злітав" у космос напередодні польоту Гагаріна. Або черговий супутник, вся функціональність якого полягатиме у трансляції у космічному просторі патріотичних пісень у стилі "Батько наш, Бандера".

Ну і друга новина — "на ракеті Маска", що з урахуванням чисельності секти його прихильників в Україні, не так і маловажливо.

СІЧ-2 готували до 30-річчя незалежності, але не встигли, що коштувало посади віцепрем'єру зі стратегічних галузей економіки. Зірвалася особливість сценарного плану. Захід у період постноворічного коматозу пройшов не так яскраво як хотілося б — у період, коли кожен третій житель країни з петардами у дворі вважає себе ледь не Янгелем чи Корольовим, фішки з космосом "піплом" не сприймаються.

Загалом держава витратила на запуск СІЧ-2 приблизно два мільйони доларів. Університетські наносупутники обходяться в десятки разів дешевше.

І ще десяток на підході, докладаючи до цього максимум зусиль, зокрема і ціною жахливих жертв, як загибель 21 бразильця на космодромі Алькантара внаслідок катастрофи бразильської ракети-носія VLS-1. І Україна була серед перших десяти країн, запускаючи в минулі роки супутники саме на своїх ракетах-носіях. Виводити в космос ШСЗ без своєї ракети — це як вважати себе автомобілістом, переміщаючись на таксі.

У попередні роки ракетами-носіями для українських супутників ставали власні носії "Дніпро" і "Циклон", що вироблялися силами відомого КБ "Південне" у Дніпропетровську. І тут було чим пишатися.

За великим рахунком, космос і авіація — це ті галузі-хедлайнери, які викликали в нас почуття постійної гордості за країну. Інша річ, що останніми роками всі ці складні технічні кластери економіки отримали, мабуть, найпотужніший демотиваційний удар під дих.

Так, ми ще так-сяк ремонтуємо літак-гігант "Мрію", яка піднялася в небо ще 1988 року, а 1994-го з неї навіть було тимчасово знято двигуни та обладнання. Але нині ми вже не продаємо готові літаки, а заробляємо лише на вантажних перевезеннях та продажі готової документації, включаючи права інтелектуальної власності та права на виробництво. Більшість кращих фахівців роз'їхалася містами і селами глобального світу.

У 2004 році Україна намагалася взяти участь у проєкті бразильського космодрому "Алкантара" і запропонувала свої ракети-носії "Циклон-4", які ще мали модернізувати з "Циклону-3". Тоді все починалося масштабно, з візиту президента Леоніда Кучми до Бразилії та підписання міжурядових угод.

За 12 років участі у проєкті наша країна витратила 4 млрд грн, які були спрямовані, зокрема, і на обслуговування кредитів, залучених під державні гарантії. Сума позик становила 260 млн. дол. В результаті Бразилія офіційно відмовилася від української ракети, а в Україні за фактом використання бюджетних коштів було відкрито кримінальні справи.

Що стосується співпраці з РФ то вона через війну практично припинена, внаслідок чого "зависли" такі проєкти як "Зеніт" (запуск з Байконура та морської платформи Odyssey — "морський старт") та "Дніпро" (переробка під комерційні запуски знятих з бойових чергувань балістичних ракет SS-18).

До речі, про "Морський старт". Це був справді унікальний проєкт, який передбачав запуск ракет із плавучої платформи в Тихому океані. В результаті досить темної історії з банкрутством проєкт опинився в руках у росіян і нині вони планують і надалі використовувати саме українські ракети.

Як варіант вирішення проблеми санкцій передбачається, що Україна зможе окремо від росіян постачати ракети в США, де до них монтуватимуться російські двигуни, і вже звідти готова ракета надійде на морську платформу.

Україна мала три види ракет-носіїв, які були здатні запускати в космос комерційні супутники: модифікації "Зеніт", "Циклон" та конверсійна ракета-носій Дніпро, перероблена зі стратегічних ядерних ракет.

Питома вага України на ринку комерційних пусків становила з 1991 по 2017 рік пристойні 7%: у нас було 138 успішних пусків за загальних світових 2105. У деякі періоди наша ринкова ніша зростала до 10% і вище: 9-13% у 1991-19 10% у 2001; 13% у 2004-му; 12% у 2006-му; 12% у 2008-му. Потім цей показник став падати і скоротився до 1% у 2017-му, коли настав фініш нашим космічним амбіціям — відтепер Україна могла брати участь лише як субпідрядник окремих вузлів у космічній програмі ЄС — Вега і США — Антарес.

Проєкт "Вега" — це дітище Європейського космічного агентства. Україна робить для ракети маршовий двигун четвертого ступеня. Щодо "Антаресу", то її розробляє корпорація Orbital Science Corporation (США), а наша країна бере участь у створенні конструкції першого ступеня. Тобто, це проєкти, де українські ракетобудівники виступають у ролі підрядників. Одних із багатьох.

А далі час зробить свою справу: носії технологій помруть, а технології застаріють. На західних підрядах космічна галузь "вмиратиме" природною смертю.

Найбільш вражаючим у нашій новітній історії був запуск наносупутника PolyITAN-1, розробленого студентами КПІ та запущеного у 2014 році на конверсійному Дніпрі. Цей ШСЗ провів у космосі понад 7 років, тоді як усі аналогічні 33 супутники з 17 країн, запущені разом з ним, вже давно вийшли з ладу.

Надалі КПІ вивів у космос на ракеті-носіях компанії Боїнг та PolyITAN-2 і спільно з політехнікою Познані планує запустити наступний супутник серії. Україні ці запуски не коштували практично нічого, все у межах міжнародних програм, що ще раз доводить, що інноваційний підхід може відкрити космос за копійки, а держава на аналогічну акцію витратить мільйони.

Свого часу президент Леонід Кучма створив економічну основу для української глибинної держави. Ця основа формувалася за рахунок Нафтогазу, Укроборонпрому, Енергоатому, Укрзалізниці, Антонова та Національної космічної агенції. В результаті реформ останніх семи років, ця глибинна держава практично знищена або трансформована під новий функціонал.

Наш космічний комплекс побудований таким чином, що він зможе існувати лише в нерозривному кластерному взаємозв'язку всіх його елементів: оптика заводу Арсенал та Артема, технології створення ракет-носіїв та супутникових платформ.

Щоб зберегти свій космічний потенціал в умовах санкцій проти РФ, нам потрібно або сформувати концепцію власного "старту" або увійти в кооперацію з іншими країнами, що мають географічні переваги із запуску ракет та сильні космічні амбіції: Австралія, Індонезія, Бразилія, Саудівська Аравія. Це може бути "морський старт" або "повітряний" (з використанням модифікованої Мрії – технологія з'єднання ракети-носія та літака-носія).

Тут нам доведеться зіткнутися із жорсткою конкуренцією з боку США, РФ та улюбленого у нас Ілона Маска. Ми мали унікальні ідеї, які давали Україні колосальну конкурентну перевагу (повітряний старт, морський старт), але нас спершу переконали в безперспективності цих ідей, а потім реалізували їх замість нас: так 18 січня 2021 року Virgin Orbit вперше вивела в космос 10 супутників за допомогою ракети-носія LauncherOne, скинутої з материнського літака Boeing 747-400 Cosmic Girl.

Як заявив кілька років тому екссекретар РНБО Володимир Горбулін: "Україна має моральне право ставити перед західними союзниками питання про перегляд чинних обмежень щодо дальності для стратегічних ракет середньої дальності на користь власної обороноздатності".

Але це станеться не раніше формування в нашій країні справжньої касти служивих менеджерів, які у першу чергу думатимуть про ефективність, а не ефектність своїх рішень.

Поки що наші міністри все більше нагадують героя-Федю з його знаменитим: "Ну гаразд, давай, бухти мені, як космічні кораблі борознять... Великий театр. А я посплю".