Домовлятися, воювати, петляти. Як Україні відстояти свій інтерес між Сходом і Заходом

Переговори Макрона-Путіна, заяви Блінкена-Борреля та переговори Шольца-Байдена. Усе це можна звести до кількох ключових висновків, як це бачиться.

1. Західні лідери остаточно узгодили між собою, що вони просуватимуть імплементацію Мінських угод як єдиний спосіб для деескалації та компромісу з РФ, найболісніший для них і з мінімальним ризиком для їхніх інтересів.
2. У колективного Заходу немає поки що узгодженого плану дій щодо санкційного тиску на Росію. Олаф Шольц неохоче і розмито говорив про "Північний потік-2", а глава німецького МЗС Анналена Бербок узагалі скасувала зустріч із Зеленським. Якщо вірити ЗМІ, через розбіжності щодо ПП-2 та постачання озброєнь. Я думаю, що загальний санкційний пакет з'явиться, але він буде компромісним.
3. У європейців, американців і росіян склалося загальне бачення набору питань, які має виконати Україна, щоб досягти компромісу — це амністія, автономізація Донбасу та (можливо) прямі переговори з ОРДЛО. Не помічати цього в їхніх публічних заявах — це ховати голову в пісок.
4. У спробі посилити свої переговорні позиції в ЄС і зайняти місце європейського лідера, Макрон намагатиметься просувати компроміс з РФ як свою дипломатичну перемогу, і Україна йому потрібна для демонстрації "прогресу" в питанні, в якому навіть Ангела Меркель не змогла досягти успіху. Перед виборами у травні це саме те. Заодно можна вийти на домовленості з РФ з приводу їхньої військової присутності в Африці, де Париж має навіть більш чутливі інтереси.
5. У німецькому істеблішменті не хочуть вступати у конфронтацію ні з РФ, ні з Китаєм, це вже ясно, як день. Це не подобається американцям, які чинять на них тиск. Шольц, по суті, зберігає курс Меркель на стратегічну автономізацію зовнішньої політики Німеччини від США, принаймні намагається.

Важливо

Москва – Пекін. 6 причин для зближення Китаю та Росії і яку відповідь на це дадуть США

Я вважаю, що реакція нашої влади на те, що відбувається, трохи неадекватна.

Важливо

Правила торгування. Чого хоче Росія від Заходу, і чому з Кремлем не можна домовитись

Замість того, щоб вивести відносини із Заходом у прагматичне ділове русло, а самим розпочати диверсифікацію зовнішніх зв'язків через інші регіони, ми пішли у примітивну вузьколобу українсько-центричність у біполярному світі, де є зла, підла "Орда", у якої весь порядок денний зациклений завоюванням України, і є чудовий "Альянс", який цілими днями тільки й думає, як допомагати нам відбивати атаки орків.

Жодного відхилення в цьому сприйнятті спочатку не закладалося. Тому історії про Китай, Індію, Туреччину чи те, що відбувається в Африці, для нас здавались далекими та несуттєвими.

Зрештою, ми самі загнали себе в смислову та логічну пастку. Спочатку ми відтнули від себе всі незахідні країни, які не робили того, що ми хотіли, під час голосування за марну резолюцію в ООН.

Потім назвали зрадниками Німеччину і Францію з ідіотськими фразами типу "фрау Ріббентроп" за те, що вони не хочуть вирішувати всі проблеми за нас і лише на нашу користь. Минулого року прийшло розчарування в США, що, втім, пов'язали з персоною Байдена, ніби чекаючи дива через 3 роки.

Важливо

Україна та султан. Чому Ердоган хоче бути посередником, а не союзником у війні з Росією

Важливо

Зіпсований телефон. П'ять ключових розбіжностей між Україною та США

Ось так, від одного інформаційно-медійного тотему до іншого, ми й продовжуємо петляти, і навіть називаємо це "стратегією малих альянсів", хоча про жодні альянси зараз не йдеться, надто рано і надто мало ресурсів у це вкладено.

На тлі загострення глобального розлому між Сходом і Заходом, у нас немає жодної цілісної глобальної політики, не кажучи вже про наше бачення свого місця у світі, зокрема в контексті протистояння Китаю та США. Олімпійська декларація РФ і КНР у цьому контексті ігнорується чи сприймається також крізь призму нашого сприйняття часів "холодної війни".

Тож із такого глухого кута є кілька виходів:

• компроміс на базі Мінська-2, а потім тривала боротьба з його наслідками;
• військова ескалація, яка, можливо, змінить баланс у гірший бік;
• петляти ще якийсь час, сподіваючись, що ситуація знову повисне в повітрі, й у нас буде перепочинок, який можна буде використовувати для зміцнення держави, або взагалі не використовувати, і продовжувати скочуватися на дно.

Першоджерело.