Мова та свобода. Чому вчить українців справа Мейера проти штата Небраска

2020-07-07 15:07:01

1677 39
Мова та свобода. Чому вчить українців справа Мейера проти штата Небраска

У своєму свіжому інтерв'ю УП секретар українського Радбезу хоч і заявив, що між яструбами та голубами він є реалістом, в питаннях мови висловився так, що Петро Олексійович з його "армією, мовою, вірою" тепер здається поміркованим "толерастом"

Дослівно Данілов сказав: "Питання мови – це дуже важливе, принципове питання для держави. Ніякої другої, російської, у нас бути не може – не тому, що її не треба вивчати, її не треба знати. Якщо ми кажемо про Україну – то має бути тільки державна українська мова.

Чи має бути друга мова в Україні? Звичайно, має бути. Але це має бути англійська мова, яка має вивчатися, починаючи з дитячого садочка. Усі громадяни України, якщо ми хочемо бути в цивілізованому світі, мають знати, використовувати англійську мову. Це є обов’язкова річ".

Не візьмусь оцінювати таланти Олексія Мячеславовича у сфері національної безпеки та оборони, але з гуманітарними горизонтами в колишнього вчителя всесвітньої історії серйозні проблеми. Стверджувати, що українцям треба забути російську мову, означає підривати гуманітарну безпеку України зсередини. Бо це та сама мова, сучасну версію якої творили тисячі українців. Якою писав свої шедеври українець Гоголь і вів свої щоденники Тарас Шевченко. Якою більшість своїх творів написала сценарістка "Кіборгів" Наталія Ворожбит. Якою говорили і говорять тисячі українських героїв на фронті. Яку вчать у провідних університетах світу...

Але справа навіть не в поділі українців на "правильних" та "неправильних" залежно від мови. Справа в тому, що активна мовна "дерусифікація" у сучасному відкритому світі можлива лише коштом свободи. Запровадженням цензури. Свідомою і послідовною дискримінацією російськомовного продукту. Покаранням за його використання в публічній сфері.

Сподіваюсь пан Данілов не стане сперечатися, що фактично всі українці сьогодні розуміють російську і абсолютна більшість нею достатньо вільно говорить. "Забути" її можна тільки через авторитарні методи культурної асиміляцї, добре відомі нам з часів сталінського лігвоциду української чи сучасного "китайщення" етнічних уйгурів. Бо в демократичних країнах люди воліють вчити нові мови, а не забувати ті, які вже знають.

Підтримувати розвиток української мови та культури однозначно потрібно. Бо, по-перше, ніхто, окрім України, не інвестуватиме в розвиток українського, по-друге, історично українська культура дійсно була тривалий час дискримінована, а отже потребує на підтримку та заохочення. Але пітримувати українське не означає стигматизувати інше. Ба більше, фактичний білінгвізм України всіляко сприяє конкурентоздатності україномовного продукту, який змушений конкурувати з російськомовним, доводити свою конкурентоздатність в змаганні із сильним суперником.

Оскільки вже секретар Радбезу закликає нас вчити англійську, закликаю його простудіювати американський досвід стигматизації мови та культури ворога. Під час першої світової війни в США набрав силу рух за заборону всього німецького: мови, музики, культури, товарів. В центрі американської германофобії опинилась саме мова. Деякі штати, зокрема Небраска, заборонили викладання в школах німецькою на законодавчому рівні. У 1920 році викладач лютеранської школи Роберт Мейер був "застуканий" за читанням німецькою Біблії своєму 10-літньому учню в класі. Мейер був оштрафований на $25 (приблизно $400 в сучасних доларах). Він оскаржив штраф в суді. Справа дішла до Верховного суду і увійшла в анали американської юриспруденції як Meyer v. Nebraska.

У Верховному суді пропоненти закону Небраски відомого як Siman Act, що забороняв викладати в школах будь-якою мовою, окрім англійської, стверджували, що штат ухвалив закон "аби 100% його населення були справжніми американцями" (нічого не нагадує?). Натомість адвокат Мейера був переконаний, що закон розпалює "ненависть, національний фанатизм та расові забобони, які породила Перша світова війна".

Верховний суд США став на захист Мейера. У своєму рішенні він проголосив: "Не має сумніву, що держава може зробити багато і піти дуже далеко, аби поліпшити фізичну, психічну та моральну якість своїх громадян. Однак громадяни мають певні засадничі права, які державі слід шанувати. Конституційний захист охоплює всіх, хто від народження говорить англійською або іншими мовами. Напевно було б великою перевагою, якщо б кожен розумів нашу щоденну мову. Але до цього не можна примушувати методами, які суперечать Конституції - бажану мету не можна досягати забороненими засобами".

Хотілося б запитати у пана Данілова, як він бачить шлях до "незнання російської" в Україні? Яким пряником переконає тих, хто з дитинства говорив російською, забути мову батьків. Читати в перекладі Достоєвського, Мандельштама, Шаламова, Бродського, Пастернака (того самого, який мав такий вплив на творчість Стуса), дивитись із субтитрами фільми Тарковського та Лунгіна?

За іронією долі, аби провести ефективну дерусифікацію Україні потрібно стати маленьким радянським союзом тільки під жовто-блакитним прапором. Бо іншого способу "забути мову", окрім активної дискримінації та стигматизації її носіїв, історія не знає. І питання лише в тому, чи готові ми проміняти нашу розмаїту свободу на авторитарну культурно-мовну гомогенність?

Першоджерело.

Текст опубліковано з дозволу автора.