Рік після Оленівки: хто в Кремлі відповідальний за вбивство полонених

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Оленівська колонія стала одним з багатьох місць утримання військовополонених та цивільних українських заручників. Саме туди від березня 2022 року потрапляли ті, хто не пройшов фільтрацію, а також майже всі захисники Маріуполя, яким протягом квітня-травня довелося здатися у полон. Зокрема, й захисники "Азовсталі". Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну цей виправний заклад був порожній.

Полонених утримували у великих бараках. Для азовців в Оленівці росіяни виділили два окремих — 9/10 та 1/2, що розташовані в лівому дальньому куті колонії.

У них всі азовці перебували майже два місяці. Але 27 липня у азовських бараках з’явилась охорона зі списками. У них були імена 198 представників полку. Далі Фокус зібрав увесь фактаж подій в Оленівській колонії на базі опитаних кореспонденткою Фокусу та представниками правозахисних організацій свідків, які детально розповіли про хід трагедії.

Перевели в промзону: заздалегідь складені списки та підготовлений барак

Полоненим 27 липня сказали зібратися і з речами підготуватися на вихід. Охорона не повідомила, куди саме їх переводять — хтось думав, можливо, на обмін, хтось, що в інше місце утримання — у виправну колонію в Горлівці, де також вже були полонені. Виявилось, їхати нікуди не довелось — азовців вирішили перевести до порожнього бараку в промзоні.

Варто зауважити, що раніше у колонії середнього рівня безпеки для чоловіків №120 засуджені не просто утримувалися, а й змушені були працювати, тому частину території колонії займає промислова зона. Там були цехи по деревообробці, пилорама, авторемонтна майстерня, швейне виробництво та цех з металообробки.

Саме у цех, де колись обробляли метал, і перевели полонених. Це квадратна будівля з металевою прибудовою. Там поставили двоповерхові ліжка, а пізніше дали матраци та подушки. Бійці описують це приміщення, як абсолютно не пристосоване для проживання. Поряд з ліжками стояли станки та преси. Ніяких зручностей, навіть мінімальних, там не було.

Причину такого переміщення військовополоненим ніхто не повідомляв. Але навіть якщо припустити, що адміністрація вирішила звільнити переповнені бараки, а місць для сну у деяких, дійсно, не вистачало, то потрібно було починати не з азовських, а тих, де утримували морпіхів та прикордонників. Якщо ж азовців хотіли передати на обмін, то чому обрали майже всіх не травмованих, тоді як в Оленівці перебували й поранені на "Азовсталі"? Вочевидь, мета переводу точна була, але вона — не одна з двох, про які ми зазначили.

Тож, вдень 27 липня в Оленівці в одному бараці опинилися азовці — всі з різних підрозділів полку. Були представники рембази, артилеристи, мінометники, медики. Від рядових до офіцерів. Серед них був також замкомандир окремого загону спеціального призначення НГУ "Азов" із застосування артилерії, підполковника Дмитра Букарьова. П’ятьох ппошників забрали у Донецьк. Залишилися 193.

Вбивство у полоні: реконструкція подій та характер травм

Напередодні ночі вибуху представники колонії вишукували всіх полонених біля бараку, далі запускали у приміщення по списку, аби пересвідчитися, що всі зайшли. Деякі з армійців просили дозволити їм ночувати на вулиці через спеку, але почули відмову. Їм взагалі заборонили виходити на вулицю — якщо у туалет, то по одному. Хоча у бараках в основній зоні виходити вночі було можна.

О 22:30, за рішенням військовополонених, яке вони ухвалили на нараді, був відбій — військовослужбовці лягли спати, а світло у бараці вимкнули.

Приблизно о 23:30 пролунав перший вибух. Снаряд влучив десь поза межами колонії. Деякі військовослужбовці чули його, а деякі — ні. Насправді, багато хто з полонених, яких утримували в Оленівці, звикли, що обстріли були регулярними — по периметру колонії стояли реактивні системи залпового вогню "Град" та, як мінімум, одна вогнеметна система залпового вогню "Сонцепьок".

О 23:45 пролунав другий вибух — вже в бараку. За ним ще один.

У цей момент в бараку загинули приблизно три десятки військовослужбовців, які спали близько до епіцентру вибуху. А він був в районі великих залізних воріт, які вели в барак. На фото російських пропагандистських медіа можна побачити уламки стіни.

Свідки тих подій розповідають, що прокинулися від вибуху та поранень — деякі говорили, що стікають кров’ю. Хто міг, одразу намагалися вибратися з бараку, але ліжка були стиснуті вибуховою хвилею, і деякі з азовців виявилися заблокованими. Ближче до входу на ліжках були тіла загиблих та рештки тіл. Більшість з них отримали несумісні з життям травми.

Тим часом, у бараку часом розпочалась пожежа. Свідки говорять, що бачили, як горять вже рештки людських тіл.

Потім полонені, які могли пересуватись, вибігли на вулицю. Дорогою намагалися витягнути поранених або тіла. Коли ті, кому вдалося вижити, опинилися на вулиці, думали, що може відбутися ще обстріл, тож прихилилися до стіни барака. На той момент вона вже була гаряча — очевидно, всередині була висока температура.

Далі військові пробили сітку паркану та вийшли назовні, почали рухатися по території колонії у напрямку до будівлі адміністрації та виходу. На вулиці було темно, лише згодом увімкнули світло.

Медик "Азову" намагався надавати допомогу пораненим. Згодом на майданчик біля входу в колонію допустили інших полонених медиків, які потрапили в полон також в Маріуполі, але на заводі Ілліча. Вони розповіли: алея була залита кров'ю. Люди просто повзли — у декого були глибокі рани черевної порожнини, травматична ампутація кінцівок, пошкодження голови, численні уламкові поранення. Згодом вони бачили, що деякі постраждалі не мали видимих пошкоджень, але в них був слабкий пульс та низький тиск — ймовірно, люди зазнали серйозних внутрішніх травм, але без належного обладнання і препаратів медики в той момент не могли їм допомогти. У полонених медиків все-таки були обмежені можливості та засоби — мало турнікетів, джгутів та знеболювального.

Натомість адміністрація колонії, згідно зі свідченнями, отриманими кореспонденткою Фокусу, не намагалась допомогти пораненим. На територію колонію не запрошувалися інші медики, наприклад, з місцевих лікарень, не допускалися швидкі допомоги. Лише інколи охоронці колонії кидали білі ганчірки для перев'язок. Саме їх потім можна було побачити на алеї.

Поранених забрали у лікарні Донецька тільки між 5:00 та 6:00 ранку — усього 71 азовця. До того ж вивозили не швидкими допомогами, а КАМАЗами. У першій вантажівці було важкі — трьох з них не вдалося довезти до лікарні. Серед них Владислав Солонський, про якого раніше писав Фокус.

Ті азовці, які отримали легші поранення, залишилися на території Оленівки — їх закрили по 30 осіб у двох в шестимісних камерах дисциплінарного ізолятора.

Складність реконструкції: відсутній доступ до місця трагедії

Яка зброя була застосована для вбивства військовополонених — наразі невідомо.

Одразу після обстрілу російська сторона звинуватила Україну, зауваживши, що це вона використала американські реактивні артилерійські системи HIMARS. Мовляв, азовці, які були відокремлені у бараці, ставали незручним для української влади, оскільки почали давати свідчення "проти режиму". Російські ЗМІ навіть продемонстрували уламки від ракет.

Проте вже дуже швидко українські та міжнародні експерти спростували цю версію. По-перше, мали би бути сліди обстрілу на місцевості — глибока вирва, більші руйнування, а їх на фото не видно. По-друге, HIMARS на такій невеликій відстані — колонія розташована лише за 15 кілометрів від лінії фронту — використовувати недоцільно, бо це зброя для далекого прицілювання. А нещодавно в ООН заявили, що хоча "точні обставини інциденту в ніч з 28 на 29 липня 2022 року залишаються не з'ясованими, доступна інформація та аналіз дозволяють зробити висновок, що він не був спричинений ракетою HIMARS". В ООН зазначили, що військовополонені, які зазнали поранень або загинули в Оленівці та члени їхніх сімей "заслуговують на те, щоб правда була відома, а винні в порушеннях міжнародного права були притягнуті до відповідальності".

Українська ж сторона сказала, що Росія використала термобаричну зброю. Її зазвичай застосовують для руйнації фортифікаційних споруд під час вуличних боїв. Тоді всередині приміщень все дуже швидко випалюється: впродовж 10-15 секунд зберігається дуже висока температура — до 2500°С. Найбільша — в епіцентрі.

Про цю версію у серпні 2022 року заявили і в Офісі Генпрокурора. На основі аналізу наявних у вільному доступі відеозаписів, за участю спеціалістів, було виявлено, що може йтися про капсулу з сумішшю для горіння термобаричного вибуху вогнеметів типу ШМЕЛЬ, ШМЕЛЬ-М, РИСЬ. Такого висновку слідство дійшло за підсумками аналізу з питань застосування частин та підрозділів військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту, ідентифікації боєприпасів та застосування інженерних частин та підрозділів.

Військовий експерт Михайло Жирохов в коментарі Фокусу також говорить, що основною версією для нього була застосування термобаричної зброї, а потім вчинення вибуху, можливо, за допомогою саморобного вибухового пристрою.

"Кілька тижнів тому я читав на російських пабліках, що це була акція, яку зробили патріотично налаштовані офіцери. Тобто йшлося, що було використано щось нестандартне — не міна, не фугас, але все було дуже грубо зроблено, — розмірковує експерт. — Але дивлячись на фото зараз та читаючи свідчення, починаєш сумніватись. Термобар не дає уламків. Тонкий алюміній згорає повністю. Після нього нічого не залишається. Якщо ж свідки говорять масово про уламки до виникнення пожежі, то можливо, був застосований 122 мм снаряд, який влучив у стіну бараку. Від влучання могла виникнути і пожежа".

Наразі справу про вбивство військовополонених розслідує Служба безпеки України та Офіс генерального прокурора. Попередня правова кваліфікація — ч. 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни). Під час проведення слідства були призначені як судово-медичні, так і балістичні експертизи. Джерела Фокусу у правоохоронних органах повідомили, що все ще невідомий вид зброї, який був застосований росіянами в Оленівці.

Хто відповідальні? У теракті можуть бути винні усі від начальника колонії до найвищого керівництва РФ

Про організацію нападу на барак з азовцями точно знав начальник колонії — Сергій Євсюков. Про це говорять опитані Фокусом правозахисники.

"Ми протягом 2022 року вивчали ситуацію в Оленівці: кого з українських військових там утримували та у яких умовах, хто керував установою. Для цього документували свідчення та реконструювали події, — говорить розслідувачка правозахисної організації "Медійна ініціатива за права людини" Марія Климик. — Тож нам відомо, що начальником колонії до 29 липня 2022 року був саме Сергій Євсюков, колишній міліціонер з Горлівки, який тривалий час жив на окупованій території, а потім погодився очолити колонію. Звісно, насправді, він там нічого не вирішував, всім керували росіяни, але у ніч вибуху саме Євсюков та його заступники, а також кілька охоронців, були тими людьми, які свідомо не дозволили надавати медичну допомогу пораненим, що змогли вижити під час вибуху у бараці. Свідки говорять, що у перші години після вибуху він, перебуваючи поряд, просто пив каву та сміявся, саме він не допускав медиків до поранених. На наступний день після вибуху його звільнили, колонію очолив один з його заступників".

Климик зазначає, що на території Оленівської колонії весь час перебування там військовополонених були присутні представники Головного розвідувального управління РФ, Федеральної служби безпеки РФ, Федеральної служби виконання покарань Росії. Часто ті пересувалися у масках та приховували справжні імена. Проте колишні військовополонені чули позивні деяких із них, а у декого бачили обличчя.

Дружина військовополоненого, пораненого в Оленівці, Анна Лобова переконана, що Росія сигналізувала про те, що вона готує теракт.

"Ще на початку червня 2022 року. Зокрема 5 червня на пропагандистських телеграм-каналах було заявлено, що Україна отримає HIMARS. І вони запропонували три версії, для чого. Одна з них — обстріл військовополонених в Оленівці, — зауважує вона. — Наприкінці червня росіяни записують відео, звісно, примусове з Владиславом Дутчаком, який нібито просить нашу сторону не обстрілювати Оленівську колонію. 28 липня вони випустили відео з Дмитром Козацьким з позивним "Орест", який нібито давав покази проти Арестовича. Після відбувся обстріл. А російська сторона показала нібито уламки HIMARS, а також заявила, що азовці почали давати викривальні покази, саме тому їх вбила українська сторона. Можливо, якби ми звернули увагу на ці сигнали, трагедії вдалось би уникнути — якби говорили про це публічно, можливо, це мало би вплив на росіян".

Нині жінка говорить, що родини загиблих та поранених об’єднались в громадську організацію "Olenivka Families Community", яка прагне повернути всіх полонених додому, а також добитися справедливості та покарання винних за цей злочин. Вона зазначає, що сподівається не тільки на українські правоохоронні органи, а й на міжнародні інстанції. Зокрема, й на Міжнародний кримінальний суд, який міг би розслідувати оленівський злочин як воєнний, до якого може бути причетне найвище керівництво РФ.