Третя світова війна вже розпочалася: чому західний світ не хоче її помічати

На карті десятки гарячих точок, а світ перебуває у стані глобального протистояння між Китаєм, Іраном, Північною Кореєю та Росією з одного боку та західним світом із союзниками.

"Скільки триватиме операція в Секторі Гази, зараз складно сказати. Можливо, кілька тижнів, а, можливо, кілька років. Залежить від того, які будуть цілі війни визначені Ізраїлем", — говорить Фокусу аналітик Українського інституту майбутнього, експерт з Близького Сходу Ілія Куса.

Наразі експерт сумнівається, що ці цілі визначені, принаймні в публічній площині.

"Можна просто провести обмежену військову операцію, а можна зайти туди й взяти під контроль цю територію, окупувавши її на довгий час", — додає він.

Як розвиватимуться події, буде, зокрема, залежати й від дій Ірану, який, як відомо, має тісні політичні та військові зв’язки з угрупованням ХАМАС, Тегеран привітав військовий напад бойовиків на Ізраїль. Пізніше верховний лідер Ірану Алі Хаменеї сказав, що Іран "цілує руки" організаторів нападу бойовиків палестинського руху ХАМАС на Ізраїль.

Куса називає ХАМАС "інструментом Ірану у гібридній регіональній війні з Ізраїлем на Близькому Сході". Йдеться про те, що у майбутньому це може призвести до ескалації війни між Ізраїлем та Іраном у регіональному масштабі з можливою дестабілізацією ситуації в галузі безпеки та зривом мирних переговорів, які нині тривають між США та Іраном і між Ізраїлем та Саудівською Аравією.

Але Сектор Гази — не єдиний палестинський анклав, вороже налаштований до Ізраїлю. Загроза може йти й із Західного берега річки Йордан. Частина перебуває під окупацією Ізраїлю, а частина під управлінням Палестинської автономії на чолі з Махмудом Аббасом. Він займає помірковану позицію, але рейтинг довіри до нього падає, більшість мешканців цих територій ним не задоволені. Водночас зростає підтримання радикальних угруповань, як-от ХАМАС, бо у їхніх діях вони бачать звільнення територій.

"Також багато чого залежить від того, як буде діяти проіранська Хезболла і на сході проіранське угруповання в Сирії, — продовжує Куса. — Щодо Хезболли, то вірогідність того, що вони втягнуться, достатньо велика. Публічно вони заявляли, що вступлять у війну, якщо Ізраїль вторгнеться в Газу. Як буде на практиці — побачимо. Бували ситуації, коли вони погрожували, але нічого не матеріалізувалося. Цього разу, думаю, що вірогідність їхнього втягнення висока, щонайменше на рівні обстрілів. Щодо Сирії — ніяких офіційних заяв не було, і я сумніваюсь, що будуть якісь великі бої саме із сирійського напрямку. Якщо й буде додатковий фронт в протистоянні — то це на кордоні з Ліваном".

Великі гравці: Китай та Росія

Водночас експерти наголошують: Китай та Росія не є прямими організаторами нападу на Ізраїль.

"Та й на Китай ця ситуація фундаментально ніяк не впливає. Думаю, що китайці будуть намагатись максимум зробити — просувати свої послуги з посередництва. Але не зараз, а трохи пізніше. Тому що зараз очевидно сторони не готові розмовляти. З Росією приблизно така сама історія. Хоча обом було б вигідно, якби це все-таки завершилось великою війною — на їхню думку, це призвело б до розпорошення уваги та ресурсів НАТО, ослаблення Альянсу на деяких напрямках, зокрема, й щодо України. Принаймні це та логіка, в яку вони вірять", — говорить Ілія Куса.

Експерт з безпекових відносин, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар наголошує, що Росія докладає зусиль, щоб відбулась подальша ескалація, і все не обмежувалось нинішнім регіоном бойових дій. Він зауважує, у російських пабліках проштовхується сценарій, за яким Іран мав би вдатися до рішучих дій — блокади Ормузької протоки, що означало блокаду 20% світової нафти в Перській затоці та її подорожчання.

"Це те, що росіянам потрібною — подальша дестабілізація в глобальному масштабі. Вони малюють бажаний для них сценарій", — говорить експерт.

Водночас Іран, за всієї підтримки своїх проксі на Близькому Сході, намагається зважувати свої подальші кроки.

"Хоча водночас не будемо забувати, іранський режим мислить ідеологічними категоріями, — пояснює Михайло Гончар. — Завдяки зусиллям США він має можливість вийти з-під санкцій, що має відбутись десь за тиждень. Раптом всім цим знехтувати — здається нелогічним. Але для Ірану нормально. Беручи до уваги специфіку іранського режиму, вони можуть вирішити, що попереду "останній рішучий бій" — завдати удару по США, економічного удару. А американській адміністрації зараз щонайменше потрібна висока ціна на нафту — попереду вибори в США і рівень цін на стелах автозаправок. Це один із критеріїв, за якими американці голосують за ту чи іншу політичну силу і кандидатів. Не можна виключати, що "коаліція зла" зважилася на такі екстремальні дії. Але однозначно, за подіями в Ізраїлі стоять й інші сценарії".

Тож багато що в питанні подальшого розгортання конфліктів може залежати від політичної волі основних гравців та дій на випередження, чого адміністрація Білого дома не демонструвала раніше у питанні України — "дипломатія на столі" не спрацьовує.

Тим часом заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов у коментарі Фокусу нагадує: "Хезболла вже отримала достатньо серйозне попередження. Її та ще очільника Сирії Башара Асада було попереджено, якщо вони вступають, Ізраїль не зупиниться, піде на Дамаск". Але водночас говорить, що іранці вже погрожують Азербайджану, мовляв, вони залишились без союзника, мається на увазі Ізраїль, і будуть наступними.

"Ще одна точка напруження — Тайвань. Також може загорітись на алжиро-марокканському кордоні. Ну і взагалі в Африці багато таких точок, де може спалахнути війна", — додає він.

Швидка ланцюгова реакція у світі

Тож чи може йтися нині про початок непросто протистояння на Близькому Сході, а наближення третьої світової війни у різних її проявах.

"Коли говорять про початок третьої світової війни, імовірніше, йдеться про глобальне потрясіння, велику кризу старого порядку, яка завершується через велике потрясіння переходом до нового світового ладу. На мою думку, якщо так це оцінювати — то це можна називати й третьою світовою війною, і якось інакше. І ми вже свідки цих подій, вона у самому розпалі", — додає Куса.

Якщо говорити про реальні дії, то ситуація, дійсно, найближчими тижнями досягне повної точки біфуркації, буде зрозуміло, чи вдасться зусиллями США локалізувати бойову зону територією Ізраїлю, чи ні — тоді бойові дії розпочнуться з території Лівану та Сирії, де орудують проіранські угруповання. Тобто почнеться ланцюгова реакція, яка може обмежитись Сектором Гази та західним берегом річки Йордан.

"Водночас на урядовому рівні ці країни будуть дистанціюватись, але навряд чи зможуть протистояти проіранським угрупованням, оскільки вони будуть отримувати вказівки з території Ірану", — думає президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.

Якщо ж згадувати глобальний вимір, то цей конфлікт навряд переросте у війну, яку уявляють багато хто під час згадки про умовну третю світову.

"Друга світова війна оцінювалась за мірками першої. Третя — за мірками другої. Кожна з них має свої схожості та відмінності. Це вже потім вивчили та зробили періодизацію — коли закінчилась перша, і почалась друга, — пояснює Гончар. — Але до цього було вторгнення та сепарація Гітлером Судетської області, ураження Чехословацької республіки. А перед цим аншлюс Австрії, а ще раніше — захоплення демілітаризованої Рейнської області. Все це вже говорило про те, що це періоди, коли друга світова зароджувалась. Тож і в нашому випадку вона вже йде, але значною мірою в гібридному варіанті, коли точну дату напевно визначать потім історики".

Він згадує мюнхенську промову Путіна на конференції з безпеки 2007 року, де відбувся неоголошений похід проти заходу.

Тоді, виступаючи, президент РФ розкритикував однополярність світу, політику США і НАТО щодо Росії. Цю промову назвали оголошенням другої "холодної війни".

"Два роки до того Путін висловив жаль з приводу розпаду Радянського Союзу, сказав, що це найбільша геополітична катастрофа, — згадує Гончар. — А до того ж був 2008 рік — вторгнення в Грузію, 2014 — вторгнення в Україну, окупація Криму. Ми спостерігаємо ці речі — елементи сценарію глобального зіткнення. І коли ми бачимо спроби локалізувати ці вогнища війни з боку західних партнерів, називаючи це "війна в Україні", "війна в Грузії", це не можна назвати адекватним підходом, адже всі забувають про джерело цієї війни. А джерело — Росія. Саме Росія — суб’єкт, на який треба тиснути, аби припинити ці дії, а не Грузія чи Україна. І коли оцінки ситуації на кшталт "криза в Україні" або "конфлікт в Україні" дають США та країни великої сімки, помиляючись у термінах, то вони або чомусь мислять неадекватно, або несвідомо стають союзниками Росії".

Тож це і дає привід для нарощування війни та розповсюдження її світом. І тоді будь-яка ескалація, яку допускають партнери, може вилитися у щось більше — і на Тайвані, і на Близькому Сході.

"Зараз захід ще не усвідомив, що він має справу не з локальними агресіями певних країн на чолі з агресивними режимами: Ірану, Китаю, Росії. За цей період сформувалося те, що називається коаліція чи вісь зла. Вони вже мають спільний інтерес, але не офіційні домовленості", — додає експерт.

І чи помітить західний цей світ такі домовленості вчасно — запитання. Бо їх досягають не так, як прийнятно для західного світу — публічно та відкрито. У колі подібних держав так не відбувається. Вони можуть говорити у вузькому колі, за зачиненими дверима, не залишаючи слідів. Правда може відкритися за десятки років.