Ювілей Івана Мазепи: епізод із "Молитви за гетьмана Мазепу" розкрив логіку цієї історичної постаті

У культурі Мазепу зображували дуже по-різному різні творці: від Байрона та Пушкіна до Чайковського. Але згадаймо втілення гетьмана в першому українському історичному блокбастері режисера Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу" з бюджетом 3,5 мільйона доларів (у 2001 році це було 12,5 млн грн). На той момент це був найдорожчий український фільм. Він був показаний на Берлінале та низці фестивалів, але не приніс творцям низки нагород. Однак одна зі сцен вийшла символічною, вона точно розкриває характер реального Мазепи.

Спочатку Юрій Іллєнко назвав свій фільм "епосом". Потім робив поправки, кажучи, що це "видіння", "фантасмагорія". Тут і Петро I — якийсь маніакальний гей, що займається сексом із солдатами й іншими меншиковими. Та й образ Мазепи — украй неоднозначний. Його загалом не зрозуміли ні українські націоналісти, ні антинаціоналісти. Режисерське бажання "відмолити" гетьмана, якого російське самодержавство піддало анафемі, зрозуміле, але тут було якось занадто все наворочено.

У стрічці багато живописних декорацій і намальованих фігур, виконаних відомим художником Сергієм Якутовичем, що робило фільм концептуально-театралізованим. Проєкт мав більше рис відеоарту, ніж ознак звичайного художнього фільму, і якби позиціонувався в тій категорії, може, й узяв би чимало міжнародних призів. Щоправда, для відеоарту хронометраж на дві з половиною години — теж занадто.

Загалом у стрічці величезна кількість вільностей, але один епізод точно заслуговує на увагу із символічного погляду.

Іде Полтавська битва (на відео 1 година 29 хв.) Гармати стріляють, ядра летять. Носиться, щось хрипло кричачи, поголений (єдиний раз бачив його без бороди) Микита Джигурда, який зображує шведського Карла XII. Короля ранять, але він продовжує експресивно віддавати накази направо й наліво, хоча кількість хаосу тільки збільшується. Десь б'ється Петро I, якого чудово зіграв тоді початківець, а тепер уже популярний актор В'ячеслав Довженко ("Кіборги").

А ось і метр Богдан Ступка в ролі Івана Мазепи. Але він не б'ється. Не бігає. Не метушиться. Він посеред побоїща просто... їсть. Так, ви не помилилися. І п'є. За накритим просто під відкритим небом столом, що ломляться від страв.

І ось до цього столу крізь стрій шведських і російських солдатів проривається вкрай незадоволений Петро I. Відомо, що напередодні козачий гетьман зрадив царя, перейшовши до Карла. І тут ось намалювався вкрай незадоволений російський монарх, нахабно сівши за трапезний стіл.

Але Мазепа в особі Ступки не знітився. Цокнувся чашею з колишнім патроном і сказав: "Я не згадуватиму незлим тихим словом (цитата з Тараса Шевченка, який ще не народився) твоїх попередників, які замість того, щоб виконувати Переяславську угоду, наслали в усі українські міста своїх воєвод..." Загалом не Петро тут став викладати свої претензії, а царю від гетьмана — пред'ява. І тост Мазепи: "Вип'ємо ж за Переяслав (п'ють, цокнувшись)".

Нагадаю, в розпалі Полтавська битва. А пани їдять-п'ють. Тут на стіл кидається російський солдат, у якого палахкотить мундир на спині, і починає жадібно наминати порося. Петро, презирливо подивившись на нього, вихлюпує солдату на спину горілку, тканина спалахує ще яскравіше, що не заважає служивому їсти з апетитом за панським столом. Це таке тло для гетьманської промови. А спіч Мазепи триває хвилини три, і він зрештою робить такий висновок, піднімаючи келих: "Я проголошую нейтралітет. Ми не повинні воювати ні зі шведами, ні з поляками, ні з великоросами. Ми повинні захищати свою власність, власну землю..."

Тут Петро I, який мовчав увесь час, грубо перериває промову гетьмана та намагається його придушити. Далі — дим, і нічого не можна розібрати. Але навіть у такій плутанині висновок зробити можна.

Символічно Іллєнко вловив суть гетьмана.

Той — чудовий дипломат, політичний інтриган і економічний реформатор. За час його двадцятирічного правління було економічне процвітання, що дало змогу відреставрувати й побудувати десятки церков в Україні. Мазепа відіграв велику роль у становленні Київської братської школи, а потім колегії, заснованої київським митрополитом Петром Могилою. За сприяння Мазепи навчальний заклад набув статусу академії та увійшов в історію як Києво-Могилянська академія. Як сказали б сьогодні: розвиток бізнесу за нього породив масштабне меценатство.

Тобто Мазепа насамперед мав неабиякі економічні здібності й за двадцять років перетворив ввірену йому Право- та Лівобережну Україну. А тут від Петра I надійшов наказ: у разі вторгнення Карла XII застосовувати тактику випаленої землі, щоб нічого шведам не дісталося.

Івана Мазепу пов'язували з Петром Першим 20 років співпраці — він підтримав юного Петра під час змови його старшої сестри Софії та Василя Голіцина. Петро I був вдячний йому за це, давши безліч пільг для гетьманства. Однак випалювати збудоване гетьман був не готовий. Тому й перейшов 1708 року на бік Карла XII. Можливо, він і не надто правильно оцінював військовий потенціал російського та шведського монархів, бо обізнаніший був в економічних питаннях. Але, звісно, у Полтавській битві Мазепа не брав участі навіть як їдець — це фантазія Юрія Іллєнка.

Однак український режисер у цьому епізоді все-таки правильно вловив спрямованість Мазепи на нейтралітет, щоб домогтися на власній землі економічного процвітання, яке уособлює стіл, що ломився від їжі та пиття. У будь-якому разі логіку цієї історичної постаті за допомогою такого художнього бачення вловити можна. І вона, попри абсурд, що коїться в стрічці, не позбавлена реальної історичної основи.