"Гарфілд у кіно". Історія про руде кошеня торкнеться кожного, у кого непрості стосунки з батьками

Гарфілд — геніальний кіт-маніпулятор. Він прекрасно розбирається в піцах і лазаньях, а також у людській психіці — зокрема, свого господаря Джона. В анімаційній картині з котом відбувається неприємна кримінальна пригода, що видирає зніженого товстуна з комфортно-звичного побуту. Отже, Гарфілда "наздоганяє" його темне минуле. Точніше — його батька Віктора. У долю Гарфілда втручаються сімейні хроніки і давня історія помсти. Фокус розбирався, наскільки вдався повнометражний фільм про культового рудого кота.

Перша повнометражка "Гарлфілд" (не враховуючи анімаційного серіалу "Гарфілд і його друзі", 1988–1995) про рудого гурмана і пройдисвіта вийшла 2004 року — тож цього року ювілей. Друга — у 2006: обидві були успішними. Але наступні три навряд чи можна назвати вдалими, і ось ця — ювілейна картина мала виправити становище. Виправила? "Фіфті-фіфті".

Гарфілд і тіні минулого

Отже, ми бачимо покинутого маленького Гарфілда: нещасне руде кошеня під дощем. Його помічає з піцерії якийсь самотній молодий чоловік. Оченята Гарфілда заполонили все вікно, і язичком він робить натяки: непогано б підкріпитися? Хлопець зглянувся — і тут же позбувся піци: кошеня виявилося мініфабрикою з перероблення їжі. Коли настав час розлучатися з новим знайомим, рудий влаштував невеликий потоп зі сліз. Кошеня вміє віртуозно вити мотузки з будь-чого — це в нього вроджене.

І ось "він завів собі Джона". Потім "допоміг йому купити будинок", а то орендарі квартири не дозволяли тримати тварин. Пережив "вторгнення" цуценяти Оді. Словом, життя налагодилося. І навіть був, згідно з налагодженим котячим режимом, такий спеціальний — "час нічного перекусу" (це один із небагатьох моментів, коли я сміявся під час фільму). І ось тут — біля холодильника — відбувається одна велика неприємність. Гарфілда наздоганяє його темне минуле. Точніше — його батька Віка. А Гарфілду разом із цуценям довелося стати розмінною монетою у великій і брудній грі.

Починаються пригоди, в центрі яких красива біла кішка Марч. Не будемо ділитися подробицями, але тут сюжетна канва плавно переходить у кримінальний детектив на кшталт "Одинадцяти друзів Оушена". А замість персонажа Джорджа Клуні — бик Отто. У якого в рогатій голові просто комп'ютер із схемами пограбування. Отто — мізантропічний інтроверт-однолюб, який обожнює свою корову Едель — "ангела на Землі". На спільну "справу" звірі пішли, бо їхні інтереси збіглися.

Гарфілд і Віктор, батько і син

Мінуси стрічки. Багато розбіжностей і натягнутостей. Наприклад, буде атака сотень дронів із піцами — це просунута доставка. І сам Гарфілд на них прекрасно застрибував з даху поїзда і літав. Навіщо за такої льотної сили дотримуватися якогось початкового плану зі зістрибування із залізничного поїзда на батут, який небезпечно закріплений на дні прірви? Адже у них же прекрасний засіб для перельотів: на трьох дронах Віка б підняли. Трюки нелогічні навіть для анімаційної системи координат. Адже фантазія має якось коригуватися здоровим глуздом? І таких моментів — предостатньо.

Жарти не дотиснуті, їх не хочеться повторювати. Експлуатуються всі раніше знайдені фішки щодо Гарфілда: обжерливість, єхидність, зарозумілість. Так, він здатен діяти винахідливо, але жодних нових відкриттів щодо центрального персонажа ми не спостерігаємо. І весь фільм — така собі суміш анімації та фільмів-хітів останніх років. Словом, серйозні сценарні діри.

Плюси. Образи непогані. Інтрига — є. Зворушливі подробиці у стосунках батька і сина. Наприклад, спеціально обладнане дерево, звідки Вік спостерігав життя свого "малого". Іноді непогані перевертні сюжети, на кшталт того, як стає небезпечною любов Гарлфілда до сиру чеддер — коли він опиняється в реальному цеху з виробництва сирів, де кулінарний рай раптово обертається конвеєрним пеклом. Зворушливий фінал, який справляє загалом сприятливе враження.

Фільм зі скрипом можна рекомендувати для одноразового перегляду, а фінальний суперкласний блюз Марвіна Гея Lets Get It On ("Давай почнемо") залишає світле враження в душі, незважаючи на перераховані вище сценарні огріхи.

Ремарка. До речі, тато Марвіна Гея був вкрай суворим, але надмірно запальним священником-протестантом. У запалі сварки він, вихопивши пістолет, убив геніального співака за день до його 45-річчя. У США цей факт знають усі. А тато Гарфілда Вік, на наше щастя, сина любив, як з'ясовується з нового мультфільму про рудого хитруна. Складно сказати, чому саме цей трек поставили заключним у картині про складні стосунки батька і сина, але здається, що це сталося не випадково.