Поля просят дождя. Как глобальное потепление влияет на сельское хозяйство и стоимость продуктов

Згідно з пʼятою доповіддю Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, опублікованій в 2014 році, до кінця XXI століття залежно від концентрації в атмосфері парникових газів середня температура повітря на планеті підвищиться на 3-6°C, а рівень Світового океану підніметься на 20-60 см .

Як наслідок, очікується збільшення кількості ураганів, пʼята частина населення планети постраждає від затоплень, майже 3 млрд осіб зіткнуться з проблемою нестачі води. Більше половини видів рослин і більшість видів риб, які існують, можуть зникнути до 2050 року. Вчені прогнозували також масову загибель бджіл, унаслідок чого виникнуть проблеми із запиленням рослин.

Зараз Міжурядова група працює над шостою доповіддю, яку мають намір представити в 2022 році, після того як уряди різних країн підібʼють підсумки роботи, мета якої — не допустити розігріву планети більш ніж на 1,5°C.

Україна увійшла до списку країн, де середньорічна температура зростає особливо швидко: з початку 1990-х кожне десятиліття стає теплішим, ніж попереднє. Згідно з оцінкою Тетяни Адаменко, начальниці відділу агрометеорології Українського гідрометеорологічного центру, середньорічна температура в Україні в 1961-1990 рр. становила +7,8°C, а за підсумками останнього десятиліття (2010-2019 рр.) досягла +9,6°C.

За даними Всесвітньої метеорологічної організації, у 2019 році глобальна температура на 1,1°C перевищила середньорічний показник доіндустріального періоду (з 1850 по 1900 рік). У той рік в Україні температура повітря перевищила норму на 2,9°C, у 2020 році — на 3,2°C. За повідомленням Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського, минулий рік був найтеплішим за 140 років метеорологічних спостережень. Одними з перших, хто відчув негативний вплив глобальної зміни клімату, стали аграрії.

Дефіцит води

За умов потепління на 2°C багато країн ризикують втратити до 20% врожайності сільгоспкультур, а за умов потепління на 3-4°C буде безглуздо вирощувати пшеницю в Індії, кукурудзу — у США й Африці. При цьому прогнозують, що такі культури, як соя та кукурудза, до кінця століття можна буде вирощувати у Фінляндії, Литві, Латвії та в Північно-Західній Росії.

Що стосується України, то за останні 15 років країна отримала нову термічну зону, де сума активних температур — показник, який характеризує кількість тепла, — перевищує 3400°C, що властиво субтропікам. В Україні така кліматична зона раніше розташовувалася тільки на Південному березі Криму, сьогодні субтропічні температурні показники фіксують у Херсонській, Одеській та навіть у Дніпропетровській, Кіровоградській та Харківській областях. Це дає підстави замислитися про вирощування бавовни, яка раніше не приживалася в нашому кліматі через дефіцит тепла.

Зміна клімату зіграла на руку фермерам, які працюють на півдні України: урожайність овочів і фруктів у 2020 році підвищилася до 20% через раннє дозрівання. Але на цьому гарні новини закінчуються. Підвищення середньорічної температури навіть на 1°C призводить до зниження показників зволоження території, а посуха тягне за собою ризики втрати врожаю. За даними Державної служби статистики, у січні — серпні 2020 року індекс виробництва сільгосппродукції скоротився майже на 10% до аналогічного періоду 2019 року. В цілому минулий рік показав падіння врожаю на 11%, експорт зернових та олійних скоротився на 13%, недобір в ягідній галузі склав 50% порівняно з минулим роком.

"Минулорічна посуха — це явище не одного року, вона виникає протягом останніх років. У південних регіонах України, особливо в Одеській області, складається ситуація, схожа на ту, що спостерігалася в Румунії, — пояснює Фокусу Марія Колесник, заступниця директора інформаційно-аналітичної компанії "ПроАгроГруп". — у сусідів така сильна торішня посуха трапилася вперше за 60 років, вона мала кумулятивний ефект. Одна справа, коли протягом року не було дощів, інша — коли така ситуація триває кілька років: ґрунтові води йдуть глибше, унаслідок починають псуватися власне ґрунти".

На думку експертки, ця проблема буде ускладнюватися, й одним зрошенням, на яке більшість сподіваються, навряд чи врятуватися. Зрошення може допомогти зберегти баштани або сади, але як зрошувати мільйони гектарів, засіяних зерновими культурами — пшеницею або кукурудзою? Збільшення температури й зменшення вологості фіксують на всій території країни, разом із цим дрібні річки пересихають, а великі міліють.

Зміна технологій

Ярослав Мовчун, власник ягідної ферми "Озеряна", вважає, що нестача води призведе до підвищення тарифів для сільськогосподарських підприємств і фермерів, тому вже зараз потрібно думати про нові методи роботи. За його прогнозами, врожайність культур, вирощених у відкритому ґрунті, знизиться, тому фермери зіткнуться з тим, що вирощувати продукцію таким способом стане набагато важче і навіть невигідно, адже полив коштуватиме занадто дорого. "Час переходити на більш вологозберігальні технології, використовувати фіксатори вологи. Але головне — потрібно йти в закритий ґрунт, будувати теплиці та парники, — упевнений Мовчун. — Так працює Голландія, яка вирощує в десять разів більше нас, при цьому маючи в рази меншу площу. Це питання технологій, але в Україні про це не думають. Замість цього у нас активно насаджується "органіка", яка споживає величезну кількість води з мінімальною врожайністю. Та ж Голландія вирощує "органіку", вдаючись до малообʼємних технологій, і навіть не називає її так, зазначаючи лише, що виробляє чистий продукт".

Утім, Марія Колесник не цілком згодна з колегою.

"Нідерланди не вирощують, як ми, пшеницю і кукурудзу, вони вирощують салат, перець, помідори. Ці культури й у нас можна вирощувати в закритому ґрунті, — говорить вона. — Якщо ж ми говоримо про зернові культури, а це наш основний напрямок експорту, ми не можемо піти в закритий ґрунт. Ми повинні шукати вихід, звертати увагу на інші, більш посухостійкі сорти". На її думку, фермерам потрібно працювати з передовими світовими виробниками насіння, які мають напрацювання для різних кліматичних зон. Також необхідно переходити на нові добрива та методики їх внесення, щоб адаптуватися до змін клімату. Однак навряд чи системні зміни в галузі можливі без допомоги держави.

Зелений курс

Цьогоріч починає працювати ухвалений Європейським союзом "Зелений пакт для Європи" — Green Deal. Головна мета зеленого курсу — зробити Європу вуглецево-нейтральною до 2050 року. Green Deal вимагає реновації 35 млн будинків, які не є енергоефективними, скорочення використання пестицидів на 30% і добрив на 20%. Стратегія передбачає, що частка земель, зайнятих під органічне виробництво, повинна становити 25%, а землі сільгосппризначення потрібно скоротити на 10%, на цих ділянках мають намір виростити ліс.

Євросоюз прагне підштовхнути сусідні країни і торговельних партнерів до декарбонізації економік [зниження викидів вуглекислого газу] введенням "вуглецевого податку" та торгівлею квотами на викиди СО₂. Податком обкладатиметься продукція, виробництво якої потребує значного використання вуглецевої енергії. Країна, яка виділяє менше СО₂, зможе продавати квоти на викиди більш "забрудненій" державі, а виручені гроші спрямовувати на подальший розвиток безвуглецевої економіки.

Україна, як торговий партнер Євросоюзу, підпадає під дію "вуглецевого податку". За оцінкою аналітиків компанії GMK Center, у разі відмови від основних принципів зеленого курсу українським експортерам податок обійдеться в суму, що перевищує €500 млн в рік.

Марія Колесник вважає, що європейська стратегія може призвести до скорочення виробництва і, відповідно, збільшення цін на продукти: "У такому випадку споживчий кошик українця подорожчає майже на $1 тис. на рік". Тож питання зміни клімату тепер стосуються абсолютно всіх.