Обклали. Що і на скільки подорожчає з 1 січня — після набуття чинності "податку на Google"

"Дайте мені його хоч за сто євро потримати", — приблизно так зараз звучали би слова героя п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями" в контексті розвитку в Україні електронної комерції. І "зайців" тепер також два. Перший заєць – посилки, які отримують населення. Але не ті, що приносить "листоноша Пєчкін", а відправлення, що отримуються з торгових цифрових майданчиків. Другий "заєць" — оплата послуг великих мережевих компаній, що працюють у форматі B2C (Business-to-consumer, або бізнес для споживача).

Обидва зайці, які можуть потрапити до мережі нашої податкової, використовувалися населенням для отримання послуг у сегменті цифрової економіки. Але все по порядку.

Перша новина – уже із "бородою". При отриманні посилки у вигляді товару, купленого за кордоном (в основному йдеться про товари, придбані на платформах відомих світових інтернет-магазинів), кожен українець повинен заплатити в ціні товару ПДВ (20%) на суму посилки, що перевищує 100 євро.

Крім цього, нараховується ще й мито в розмірі 10%. Тут планка задекларованої вартості посилки вище — 150 євро, зате податок нараховується на суму з уже накрученим ПДВ.

Важливо

Закон №5600 – ухвалено. Чекаємо на збільшення цін на все

Один із сайтів з продажу наводить простий приклад розрахунку: за вартості посилки в 120 євро, податкові відрахування для покупця становитимуть 4 євро, за вартості в 170 євро – уже 16,4…

А тепер новина без "бороди". Facebook, Netflix, Youtube, Booking тощо під час продажу своїх послуг клієнтам також нараховуватимуть податок на додану вартість за національною шкалою оподаткування. У нас ця ставка становить 20%.

Практика стягування коштів з клієнтів за "самотність у мережі" зовсім не нова. Вона поширена в Європі, РФ, але поки що погано приживається в Азії та Африці. З великих азійських країн у списку представників лише Індія. Але Китаю немає.

Сам податок теж нараховується подвійно. Це може бути класичний ПДВ, а може, й сурогатний податок на прибуток. Різниця тут досить суттєва. У першому випадку маємо справу зі стандартним непрямим податком, коли платник – кінцевий споживач, а мережевик – лише транзитер зі сплати. У другому податок платить продавець послуги зі своїх доходів.

У Європі, наприклад, існує система MOSS (Mini One Stop Shop), у межах якої сплачується спеціальний податок digital (services) tax, який більше схожий на податок на прибуток, тобто відноситься до виду прямих податків.

В Україні ж вирішили запровадити класичний ПДВ, тобто непрямий податок, коли за все заплатить кінцевий споживач.

Важливо

"Податок на Google". Як це буде в Україні, Польщі та США

Саме нововведення буде запроваджено в Україні з 1 січня 2022 року. Загалом "країну в смартфоні" ми ще не отримали, але цифрові податки вже на марші. Якраз під новорічну ялинку.

Якщо ти зареєструєшся як приватний підприємець зі сплатою ПДВ в Україні – транснаціональна компанія не нараховуватиме податок у структурі вартості своєї послуги. Якщо ж як звичайна фізична особа – ціна послуги зросте тобі на 20%.

Тут можна спостерігати такий маленький, але характерний податковий маневр. До теперішнього часу юридичні особи та фізичні особи-підприємці при оплаті іноземної реклами (наприклад, у фейсбуці), платили 40% вартості послуг: 20% ПДВ + 20% податку на репатріацію.

Це призводило до того, що реклама в мережі в нас оплачувалася суцільно фізичними особами. Навіть більше: багато росіян, де раніше за Україну запровадили "податок на Фейсбук", стали "косити" під українців під час заповнення анкети та ідентифікації для отримання послуги без нарахування ПДВ.

Тепер ситуація змінилася. Мережеві гіганти на кшталт Facebook, Netflix, Youtube при наданні послуг нашим "фізикам" нараховуватимуть ПДВ у ціні самої послуги, що автоматично означає подорожчання на 20%.

Натомість юридичні особи відтепер втрачають мотивацію оплачувати надані їм у мережі послуги за допомогою карток фізичних осіб (так робили багато готельєрів в Україні, проводячи оплату за послуги того ж таки букінгу – платили з картки рецепціоніста чи прибиральниці).

Більше того, закон, який запровадив в Україні "податок на Google", одночасно скасував оподаткування "іноземної реклами" для юридичних осіб. Тобто, українські компанії та звичайні ФОП уже не повинні платити 20% при купівлі електронної послуги.

"Обкладеться податками" доступ українців до мережевих послуг у вигляді книг, реклами, фільмів, відео, аудіо, азартних ігор, фотографій.

Автори законопроєкту вважають, що в такий спосіб скарбниця поповниться аж на 3 млрд грн на рік. Як би сказав Жванецький: сума, "образлива" для депутатського колективу.

До речі, згідно з директивою 2008/8/ЄC Ради Європи від 12 лютого 2008 року до цифрових або, як сказав би мер Києва, (ді-ді-ді-діджитал) послуг відносять:

• Постачання програмного забезпечення.
• Плата за послуги сайту
• Плата за доступ до електронних майданчиків.
• Реклама.
• Платне розсилання інформації, наприклад про погоду, трафік на дорогах тощо.
• Інші цифрові послуги.

Важливо

Не лізти в кишеню до людей. Чому Україні потрібно відмовитися від жорстких правил фінмоніторингу

Тепер усе це стане для простого українця дорожчим на 20%. Не можна сказати, що це головна проблема нашого буття після загрози війни, зростання тарифів на комуналку та підвищення цін на хліб, але тут спрацьовує ефект накопичувача. Вода камінь точить, а фіскальні ініціативи чиновників точать гаманці простих обивателів. І тут курочка по зернятку клює. То тут три ярди, то там, і дивишся, на черговий "прожект" влади гроші назбиралися. З відрахуванням усім причетним "реформаторам".

Адже в період кризи психологічний накопичувач невдоволення працює набагато швидше. І тоді переповнення чаші народного терпіння вже не можна буде пояснити лише однією краплею, яка до цього начебто призвела. Адже таких крапель і раніше було достатньо.