"Війна в Україні запустила серйозні процеси, пов'язані не лише з реорганізацією нафтогазового ринку, а й із реконфігурацією регіонального балансу сил, даючи одним країнам шанс вирватися з колишніх залежностей, а іншим посилити свій вплив". Думка
У США немає цільної стратегії щодо України, є тактичні кроки, за допомогою яких вони намагаються реагувати на геополітичний виклик Росії, зберігаючи обличчя та уникаючи великих витрат, які можуть погіршити і без того хитке становище Байдена всередині Штатів перед виборами до Конгресу.
На тлі загострення глобального розлому між Сходом і Заходом, у нас немає жодної цілісної глобальної політики, не кажучи вже про наше бачення свого місця у світі, зокрема в контексті протистояння Китаю і США.
Відбулося те, чого США побоювалися, — створюється підґрунтя під суттєве зближення РФ і КНР на загальній ідеологічній і політичній основі. Цьому сприяла і спроба адміністрації Байдена знову поділити світ на два блоки. Китай і РФ прийняли виклик, але запропонували свою схему поділу.
Не треба ліпити з Туреччини військово-політичного союзника України в збройному конфлікті з РФ. Нічого такого й близько немає. Анкарі не вигідний і не потрібний конфлікт із Росією й ескалація в районі Чорного моря. Тому йдуть у хід посередницькі ініціативи.
Розтиражована з подачі CNN каламутна історія про телефонну розмову Байдена та Зеленського явно має на меті підсвітити розбіжності між США та Україною. Сигнал очевидний: попри всю публічну браваду і гарні декларації між Києвом та Вашингтоном не все гладко.
Підсумки зустрічі Сергія Лаврова та Ентоні Блінкена говорять про те, що жодної комплексної угоди між Москвою та Вашингтоном на базі вимог РФ бути не може, тим більше у вигляді формалізованого договору. Проте країни Заходу готові до прагматичного діалогу з Росією.
Кінець минулого року ознаменувався різкою активізацією російських бомбових ударів по позиціях ісламських бойовиків у сирійській провінції Ідліб, яка стала основним "яблуком розбрату" між Росією і Туреччиною, двома ключовими гравцями на сирійській шахівниці.
У Казахстані наразі вирішується не питання горезвісного вибору "демократія чи автократія", а швидше, яка елітна група керуватиме країною і хто вичавить із кризи найбільшу політичну вигоду.
Пройшло більше 100 днів із того часу, як ісламістський рух "Талібан" захопив владу в Афганістані. Можна вже підбивати проміжні висновки про те, що талібам вдалося зробити, а що їм не вдалося.
