Італійська легенда. Чому "Феррарі" — "найсмачніший" фільм 2023 року

В українських кінотеатрах стартувала найочікуваніша спортивна драма 2023 року — "Феррарі" з Адамом Драйвером, Пенелопою Крус і Шейлін Вудлі в головних ролях.

Фільм приємно здивував вдалою атмосферністю і реконструкцією духу часу. Червоні спортивні автомобілі, що розсікають порожніми трасами 1950-х років, акторки, закохані в небагатих гонщиків, і Енцо Феррарі, зациклений на перемозі в перегонових змаганнях, що, втім, не заважало йому продавати автомобілі монархам Близького сходу.

Примітно, що 2019 року режисер картини Майкл Манн виступив продюсером стрічки про протистояння концернів Ford і Ferrari 1966 року в перегонах "24 години Ле-Мана". У "Феррарі" події розгортаються 1957 року навколо відомих італійських перегонів Mille Miglia, в яких головним суперником Ferrari на треку був концерн Maserati. Це останній раз, коли ці перегони проводилися. Фокус побував на прем'єрі фільму.

Про що фільм "Феррарі"

На початку нової картини 80-річного режисера Майкла Манна на нас чекає динамічний епізод, що задає тон подієвому ряду фільму. Рік 1957, події розгортаються на затишній заміській віллі, де Енцо Феррарі (Адам Драйвер), засновник компанії Ferrari, прокидається поруч зі своєю коханкою — Ліною Ларді (Шейлін Вудлі). Одягнувшись, Енцо тихо пробирається до виходу з дому, крадеться до машини, але не вмикає запалювання.

Натомість він відпускає гальмо і штовхає авто, потім підхоплюється до нього і вмикає двигун уже на ходу. Енцо потрібно встигнути вчасно додому до своєї дружини Лаури (Пенелопе Крус) у сусіднє місто Модена. Дружина зустрічає Енцо скандалом і пострілом з пістолета. Одним словом, нам показали звичайний ранок повоєнного італійця, якому доводиться лавірувати між пристрастю до роботи, пристрастю до коханої жінки і обов'язком перед сім'єю.

Глядач зустрічається з Енцо Феррарі в момент важкого життєвого періоду: у нього нещодавно помер законний син — Альфредо, стосунки з дружиною тріщать по швах, автомобільне виробництво, утримання дорогих інженерів і гоночної команди в будь-який момент можуть обернутися банкрутством. Енцо щодня балансує на межі виживання в бізнесі, і в особистому житті у нього аналогічна ситуація.

Крім іншого, немолодого засновника Ferrari журналісти вже охрестили "Сатурном, що пожирає своїх дітей". Гонщики концерну гинуть регулярно під час випробувань нових болідів: трагедії в компанії перетворилися на щось буденне. Над автомобільним брендом Енцо Феррарі ніби нависло прокляття.

Адам Драйвер — ідеальний недосконалий італієць

Адам Драйвер впорався з роллю Енцо Феррарі на відмінно. Звичайно, напрошується порівняння з іншим героєм фільму про знаменитий італійський бренд ("Дім Гуччі"), але цей факт не скасовує глядацького задоволення від споглядання старіючого, безтурботного у власній жорстокості італійського автовиробника у виконанні Адама, готового послати на смерть будь-кого зі своїх співробітників. "Ви маєте бути готовими померти заради перемоги", — каже герой Драйвера своїм гонщикам під час зборів перед тестом нового боліда і має водночас дуже достовірний вигляд сволоти. Тобто складно засумнівається в тому, що Енцо хоч чимось погребує заради досягнення своїх цілей в автоперегонах.

Чому на "Феррарі" відчувається дежавю

Під час перегляду фільму уважного глядача можуть переслідувати флешбеки і відчуття того, що десь це все вже було. І це не дивно, зважаючи на той факт, що Адам Драйвер не так давно зіграв у байопіку про інший знаменитий італійський бренд. Мова про картину Рідлі Скотта "Дім Гуччі" 2021 року. Можна помітити, що багато вступних у байопіках збігаються: Італія, Адам Драйвер у головній ролі, ефектні видові зйомки на натурі, імпульсивна італійська дружина. Так, ми раз у раз бачимо ненавмисні відсилання і повтори, але від цього фільм Манна, мабуть, тільки виграє. І потім, вдалі прийоми в кіно приречені на повторення.

Пенелопа Крус у ролі Лаури, як окреме задоволення

Окремої або навіть основної уваги в картині заслуговує Пенелопа Крус (Лаура Феррарі), чия експресивна гра задає тон і загальне тло настрою оповіді. Ми бачимо розчаровану жінку, яка втратила юного сина і поховала разом з ним своє сімейне життя з Енцо і надію на відродження почуттів. Стосунки Лаури з чоловіком більше нагадують відкриту війну, а не шлюб. Вона щодня виливає на Енцо агресію і біль, не рахуючись з думкою чоловіка і його матері. Енцо і Лаура, по суті, вже давно чужі люди, які колись заснували автомобільний бізнес — єдину сполучну ланку між ними на момент 1957 року.

Лаура майже не з'являється на публіці, не доглядає за собою, багато п'є. Уся вона належить минулому і не здатна вмістити саму себе в актуальні реалії: їй просто більше немає місця у світі, де її син Альфредо мертвий, а чоловік повністю відсторонений і байдужий. Кожен день життя дається героїні Пенелопи Крус важко і боляче, але потужний характер і сталевий стрижень цієї героїні концентрують увагу глядача на ній набагато сильніше, ніж на червоних болідах, що розсікають гладенькими трасами, наче сліди помади на склі, або на особистій драмі Енцо, що переживає втрату сина поряд із проблемами компанії.

Інакше кажучи, коли в епізоді присутня Пенелопа Крус, весь фокус уваги за замовчуванням концентрується тільки на ній. Добре це чи погано — вирішувати глядачам. Але очевидно, що її персонаж додає динаміки розміреному ритму фільму, чий повільний і спокійний розвиток можна порівняти тільки з розпиванням витриманого італійського вина зимовим вечором.

Атмосфера 1950-х як фон для "Феррарі"

Атмосфера картини занурює нас у повоєнну Італію, де події розвиваються повільно, люди звикли отримувати радість від малого, і навіть автовиробник, який продає боліди близькосхідним шейхам, живе на скромній віллі, має тільки один автомобіль, а вечорами їсть прості спагеті, приготовані коханкою, яка не вимагає "хутра і діамантів". Післявоєнний світ немов сповільнив темп, щоб із почуттям заслуженого спокою проживати кожен спокійний день, і цією атмосферою терпимості на тлі прийняття наповнена вся картина Майкла Манна. Мабуть, "смачну" атмосферу фільму можна назвати окремим персонажем, зі своєю роллю, сценами, а інколи й "репліками", через що глядач повністю занурюється в події фільму і втрачає відчуття часу. Тому 130 хвилин хронометражу пробігають непомітно, немов літній вікенд за містом.

Оцінка фільму — 8 із 10.

Раніше Фокус писав про фільм "Три мушкетери: Міледі".