Поле битви — українці. Як еліта й контреліта ведуть гібридну війну за наші уми та душі

Еліта й контреліта завжди ведуть, висловлюючись сучасною мовою, ідеологічну гібридну війну між собою за душу народу. А народ, як критики в кінозалі, визначає чия історія, чиє кіно краще. За того й голосує.

Про політику, кіно і наші кишені. У рамках "Теорії еліт" видатного соціолога Вільфредо Парето, контреліта бореться за владу з елітою кожного поточного моменту внутрішньої політичної історії тієї чи іншої країни.

"Полем битви" є свідомість народу. Хто переможе в битві, чиї аргументи, образи і міфи здадуться кращим, той і завойовує політичну владу в країні.

По суті, еліта й контреліта завжди ведуть, висловлюючись сучасною мовою, ідеологічну гібридну війну між собою за душу народу. А народ, як критики в кінозалі, визначає, чия історія, чиє кіно краще. За того й голосує.

Тому змагання між елітою та контрелітою зводиться до змагання виключно у сфері "політичного кіно" — виконувати все, що вони наобіцяли у боротьбі за електоральні симпатії потім зовсім не обовʼязково.

Отож — до чергових виборів, де еліта й контреліта починають "крутити нове кіно", засноване, як і завжди, на старих міфах і нових сподіваннях.

Обіцянки політиків даються не для того, щоб їх виконувати, а тому що перед виборами треба щось пообіцяти. Обіцянка — справа обовʼязкова, а от її виконання — добровільне (поступово вже зводиться до наступного — обіцяємо обіцяти?).

Ті, хто це розуміє, самоусунулися від участі (як обʼєкти, за душу яких триває війна) у жалюгідних виставах під назвою "вибори".

Найсмішніше й одночасно сумне не те, що еліти й контреліти обіцяють, не маючи наміру виконувати, а те, що народ (здебільшого) вірить обіцянкам.

Отож, значною мірою ці обіцянки даються для створення димової завіси, щоб не всім було зрозуміло — однією рукою вони роблять шаманські рухи для більшої переконливості, а іншу — опускають глибше в нашу кишеню…

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.