Українська Перемога: як усвідомити себе і не випасти з історії

Що є Українська Перемога: як усвідомити себе і не випасти з історії?

Трапляється, що людина не збігається сама з собою. І тоді у неї виникають проблеми із самореалізацією і самоактуалізацією. Екзистенційна криза починається з питання "Хто я?"

Відповісти на нього інакше, ніж на нього відповів Бог Якова — "я той, хто я є" — значить розуподобитися самому собі.

Приблизно те ж саме відбувається і з народами. Порожнеча, що виникає після відмови від смислової повноти, від прийняття себе тим, хто ти є, повинна бути чимось заповнена. І вона, на жаль, заповнюється різного роду симулякрами, ілюзорними уявленнями про себе і своєї історії, ідеологічною еквілібристикою…

Особливо яскраво це проявляється в інтерпретаціях 9 травня. Здавалося б, у цьому святі є простий і глибокий сенс — український народ переміг Смерть, відстояв своє право на фізичне та історичне буття. За це він приніс страшну жертву — 7 млн життів.

Людина це не тільки та, ким вона є тут і зараз, але і та, ким вона була вчора і, можливо, буде завтра. Навіть якщо людина не буде озиратися на минуле, то минуле саме буде озиратися на неї. І неминуче породжуватиме соціальні і культурні міфи — просто тому, що це форма і умова колективного буття в часі.

У Андрія Вознесенського була така метафора: "Став весь народ — як Христос колективний. Ми, нехрещені діти Імперії, віру намацуємо від противного".

Подібне уявлення про себе існує у поляків. Їх історіософія розглядає Польщу як якогось "Христа Європи", який був Імперіями розчленований (розпʼятий) і воскрес. До того ж ця викупна жертва була принесена за всіх, а не тільки за поляків.

Я спеціально не акцентую увагу на "російському міфі", який багатьма в Україні сприймається неоднозначно. Однак, відмова від Великої Української Перемоги чимось схожі на відмови Ісава від первородства за сочевичну юшку.

Єврейський народ прекрасно розумів, що таке обраність. Це набуття справжнього історичного буття і сенсу.

В результаті обміну нематеріального символічного уявлення на цілком матеріальний обʼєкт, Ісав випав з біблійної історії. А від Якова, навпаки, простяглася нитка історичної повісті — аж до наших днів, до сучасного Ізраїлю.

Єврейський народ переміг смерть і через 2000 років воскрес для історичного буття. Це набагато перевершує навіть "польське диво".

А задовго до цього відбулася не менш дивовижна подія — Вихід після 400-річного єгипетського рабства. Сотні років євреїв ніби не існувало, вони були викреслені з історії. Навіть з письмових джерел Давнього Єгипту нічого не можна зрозуміти про їхнє життя в єгипетський період. Мовчить про нього і Тора.

І раптом, єврейський народ повстає з небуття, у нього зʼявляються місія, вожді, історичний сенс… Цей народ досі відкрито і гучно сповідує свою перемогу над фараоном, хоча формально його заслуга лише у тому, що він збігся з самим собою — з промислом Божим, якому довірився, хоча і не без подальших сумнівів і коливань.

І нікому з євреїв в голову не прийде миритися сьогодні з єгиптянами, каятися за те, що їх пограбували під час Виходу. Та й з первістками якось не дуже добре вийшло…

Перемога — це позбавлення від смерті і рабства. Відмова від неї рівносильна відмові від свободи і життя, без яких неможлива повноцінна історична творчість народу.

Не випадково Богдана Хмельницького сучасники іменували новим "Богом даним" Мойсеєм, який вивів свій народ з "польського Єгипту".

17 століття — час народження народу українського в історії під гуркіт гармат і муки мільйонів людей.

Народження завжди відбувається в крові і муках, це природно. Цього не потрібно соромитися. Протиприродно про це шкодувати і каятися.

За воскресіння до життя — потрібно дякувати, народження — потрібно святкувати, перемогою — потрібно пишатися!

В іншому випадку — геть з історії, слідом за Ісавом, назад у розсіювання і землю єгипетську…

У планах Гітлера, так само як у планах фараонів і польських магнатів, не було навіть натяку на звільнення рабів. Їх свобода і життя нічого не вартували. Для історії вони були мертві.

Не будемо забувати, що тільки повоєнний світоустрій дозволив українському "колективному Христу" воскреснути — відновити територіальну, культурно-історичну і політичну цілісність.

Перекваліфіковуючи перемогу над нацистською Німеччиною в "примирення", "ганьбу", "прикре непорозуміння", "війну двох тоталітарних режимів", в якій жертовному подвигу українців не залишається місця, — ми не просто відмовляємося від Перемоги. Ми перетворюємося в "неісторичний народ", відмовляємося від свого буття в історії, від самих себе та органічних українських смислів.

"Терпили", які не мають права на перемогу, не можуть претендувати на субʼєктність, самі розпоряджатися своїм життям, своєю територією, своїми ресурсами.

Ми співпадемо з самими собою і реальним змістом своєї історії тільки тоді, коли позбудемося токсичного ідеологічного шлаку. Тому що, якщо Перемога — це поразка, яка потребує вибачень і примирень, то тоді Свобода — це рабство, Право — це безправʼя, Гідність — це приниження, Незалежність — це підпорядкування…

Історія вже дала відповідь на питання "Хто ми?"

Якщо Великої Української Перемоги не було, то ми живемо і далі житимемо точно за Оруеллом. І не важливо, чим ці вивернуті навиворіт, збочені смисли будуть марковані: червоною зіркою, свастикою або тризубом.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.