Велика гра. Чому Зеленський, Байден та Джонсон мають отримати Нобелівську премію миру

Настав ранок 16 лютого.

Прогноз Президента США Джозефа Байдена про вторгнення РФ в Україну не здійснився — вторгнення не сталося.

Сьогодні не сталося…

А Україна отримала, можливо, останній шанс на те, щоб зберегти свою державність.

На початку жовтня минулого року американська розвідка отримала переконливі докази того, що Путін ухвалив рішення про повномасштабне вторгнення в Україну, метою якого було захоплення Києва — "матері міст російських" та центру православ'я, а також контроль приблизно 2/3 території України.

Масованих ударів авіації по містах не планувалося. Центри військового управління, склади боєприпасів та військової техніки вражалися б ударами крилатих та тактичних балістичних ракет.

Усе це здійснювалося б під прикриттям потужної пропагандистської кампанії щодо недопущення вступу України до НАТО, розміщення на її території ракет, здатних досягати Москви за 5-7 хвилин, ну і, звичайно, захистом "пригнічуваного" російськомовного населення. Після чого в Києві на багнетах армії РФ було б поставлено маріонетковий пропутінський уряд.

Підготовка вторгнення маскувалася під широкомасштабні навчання на території РФ та Білорусі, які відбуваються щороку. Але цього разу вони б стали трампліном для кидка в Україну.

Дата наступу на лютий була обрана недарма. Це, звичайно, не мало нікого відношення до питань зручності пересування важкої військової техніки промерзлою землею. Так можуть судити лише "диванні експерти".

Просто, за статистикою, це найхолодніший місяць у Європі. І розрахунок був на те, щоб під загрозою повного припинення постачання російського газу, що становить до 30% енергобалансу ЄС, повністю відбити бажання в європейців вступатися за Україну.

Також середину лютого було обрано виходячи із символічного значення — 8 років віроломному нападу та окупації українського Криму.

Тут низка читачів голосно скрикнуть: "Та що він там несе, цей Геращенко! Цього не може бути! Одна справа захоплювати Крим, у якому було понад 70% російськомовного населення, і зовсім інша захоплювати Київ та Центральну Україну, де буде потужний рух опору, де українська армія та Нацгвардія стрілятимуть в окупантів не роздумуючи".

А я запитаю у відповідь: "А чим відрізняється вторгнення та окупація українського Криму та частини Донбасу від захоплення 2/3 території України?".

Адже саме тоді і був здійснений перший з часів Гітлера акт зовнішньої агресії на території Європи, якщо не вважати таким бомбардування Сербії наприкінці 90-х.

Сьогоднішня поведінка Путіна — це результат того, що він не поніс жодного суттєвого покарання за те, що окупував український Крим та частину Донбасу!

Він не перестав бути "нерукоподаваемым". У нього все також купують нафту та газ. Фонд Національного добробуту РФ за 8 років збільшився в рази і становить 182 мільярди доларів. Не кажучи вже за те, що Північні та Південні потоки за майже повної згоди ЄС обійшли Україну з усіх боків, роблячи її зайвою в питаннях транзиту російських енергоресурсів.

Так, Збройні сили України, Національна Гвардія, прикордонники та інші військові формування на відміну від подій у Криму у 2014, чинили б запеклий опір, хоч і співвідношення військових сил було б не на нашу користь.

Так, Джозеф Байден і Борис Джонсон посіли принципову позицію щодо недопущення вторгнення РФ на відміну від Барака Обами та Девіда Кемерона, які у 2014 не захотіли проявити лідерство та жорсткими і рішучими діями не змусили Путіна відступити з Криму та Донбасу. А навпаки, потурали агресору своєю м'якістю.

Я дуже добре пам'ятаю, як у лютому-березні тодішній посол США Джеффрі Паєтт на кожній зустрічі з тимчасовим українським урядом благав не стріляти в "зелених чоловічків", щоб не було гірше.

Путін, який став біля керма РФ у далекому 2000 році і спочатку свого шляху щиро намагався налагодити із Заходом партнерські відносини (хто не в курсі — почитайте книгу Михайла Зиґара "Уся кремлівська рать"), страшенно був ображений вторгненням в Ірак у 2003 та одностороннім визнанням Косова у 2008 році.

Окупація Криму була відповіддю Путіна на одностороннє визнання незалежності Косова та фактичний насильницький поділ союзника РФ на Балканах – Сербії.

Кожен український дипломат, який брав участь у переговорах з РФ, та й будь-хто, хто стежить за публічною риторикою Путіна і Лаврова, знають, що на всі обурення зухвалою окупацією Криму є одна відповідь — ми захищаємо російськомовне населення, відрізавши Крим від України точнісінько, як Захід живо відрізав Косово від Сербії.

А вторгнення Путіна в Україну, яке готувалося, але поки що не сталося, це була б добре підготовлена помста США за втягнення в Ірак під надуманою причиною нібито наявності у Саддама Хусейна хімічної зброї, якої там за підсумком не знайшли і вся американська дипломатія, і розвідка знала про те, що це фейк.

Будь-які дискусії в межах ООН та ОБСЄ закінчувалися б заявою Лаврова про те, що ми мусили захищати свої інтереси. Ви ж вторглися до Іраку 2003 року без рішення Ради Безпеки ООН, використовуючи придуманий привід про хімічну зброю. Ось і ми йдемо вашими стопами.

Насправді йшлося не просто про напад на Україну, а про переділ світового порядку, який виник після розпаду наддержави СРСР 1991 року.

Якби Захід не зупинив масштабне вторгнення РФ в Україну, уся система стримувань і противаг, що вибудовується з 1945 року, склалася як картковий будиночок.

Союзники РФ — Китай, Іран і Північна Корея, розвернулися б на всю міць.

Китай би спланував і реалізував вторгнення на Тайвань, який вважає своєю бунтівною провінцією.

Іран відкрито заявив би про те, що саме за ним, а не за США, останнє слово у всьому, що стосується розкладів у непростому регіоні Перської затоки, де видобувається 40% світової нафти та газу.

Північна Корея, за мовчазною згодою Китаю та РФ, стала б посилено тероризувати Південну Корею та Японію, аж до розв'язання війни на Корейському півострові.

Ось чому Байден і його команда, які зробили висновки з уроків 2014, вжили низку безпрецедентних заходів для недопущення вторгнення в Україну, починаючи від добре продуманої та масованої інформаційної кампанії, що виставила Путіна в образі Гітлера 21 століття, і закінчуючи десятками літаків. засобом для зупинки механізованих колон агресора, що втирається.

Захід ніколи не зможе і відкрито не воюватиме з ядерною Росією. У РФ понад 5 тисяч ядерних боєголовок, кожна з яких може стерти з лиця землі Лондон або Нью-Йорк.

Тому єдиним шляхом для США та їхніх союзників у Європі та Азії, щоб зберегти залишки чинного світового порядку та зупинити вторгнення в Україну, це було переконати своїх європейських союзників відмовитись від покупок нафти та газу в РФ, що мало б катастрофічні наслідки для її економіки.

Думаю, що вирішальне значення мала розмова Джозефа Байдена з Володимиром Путіним, що відбулася цієї неділі.

Вважаю, що за дії щодо недопущення прямого масштабного вторгнення Росії в Україну Володимир Зеленський, Джозеф Байден, Борис Джонсон, Емманюель Макрон та інші лідери, які доклали своїх зусиль, щоб попередити масштабну війну в Європі та настання Другої Світової Холодної Війни, мають отримати в цьому році Нобелівську Премію Миру. Думаю, що багато хто з моїх читачів погодиться зі мною.

Що буде далі з Україною, її долею та долею її громадян?

1. Ми приречені й надалі жити між Європою та РФ. Російська загроза постійно нависатиме над нами, якщо не буде знайдено компромісу не на шкоду і не за рахунок інтересів України.
2. Нас не приймуть до НАТО, щоб не дражнити РФ. Говорімо чесно — у нас і до загрози прямого широкомасштабного вторгнення РФ шанси були невеликі, а тепер близькі до нуля. І про це треба правдиво сказати самими собі та своїм виборцям. Але США, Британія та, можливо, Франція будуть продавати або дарувати нам зброю та підтримувати будь-якими іншими способами, окрім участі у прямій військовій обороні України.
3. Мінські угоди були мертві у день їх підписання Петром Порошенком у лютому 2015 року. Вони були потрібні в тому, щоб зупинити швидке просування ворога, після Дебальцевського котла. Повернення окупованих територій на умовах Путіна — це шлях гарантованого знищення залишків державності України. І треба підтримувати президента України Володимира Зеленського у питанні категоричної відмови від виконання Мінських угод. Тим більше, що після ухвалення вчора Держдумою звернення про визнання "Л/ДНР" немає сенсу вести далі ці безглузді переговори. Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця.
4. Українській владі потрібно терміново виробити та запропонувати українському народу іншу парадигму розвитку України — сильної, озброєної, навченої та готової до опору. України, де кожен, хто має, сплачує податки. Де кожен суддя, прокурор та правоохоронець струшує порошинки з чесного інвестора та бізнесмена. А нечесні судді та правоохоронці за лічені місяці отримують вироки та на тривалі терміни вирушають у місця відбування покарання.
5. Шлях України — це шлях, який пройшли Фінляндія, Ізраїль та Південна Корея — держави, які змушені жити поруч з агресивними сусідами, але їхні лідери зуміли згуртувати навколо себе націю і зробили свої країни сильними та економічно процвітаючими.

Закінчу тим, із чого почав.

Вторгнення, намічене на сьогодні, не сталося лише завдяки безпрецедентному об'єднанню Заходу, який дав зрозуміти Путіну, що, напавши на Україну, він розпочне другу Світову холодну війну.

А Україна сьогодні отримала, можливо, останній шанс на те, щоб зберегти свою державність.

Як його буде використано — залежить від кожного з нас.

Першоджерело.