Сказати ні фінансовим мародерам. Чому Україна має вимагати реструктуризації держборгу

Колись борець з кредитною заборгованістю країн, які розвиваються, Ерік Туссен виділив кілька ознак боргу, який кредитори зобов'язані списати бідній країні:

1. Незаконний борг, під час отримання якого порушили певні процедури.
2. Одіозний обов'язок — коли він залучався диктаторськими режимами.
3. Корупційний борг — коли кошти йшли не на розвиток країни, а їх банально розкрадали.
4. Нестабільний борг — коли його погашення загрожує країні соціально-економічною дестабілізацією, тобто перерахування грошей кредиторам відбувається коштом недофінансування соціальних статей витрат.

Надалі ці принципи активно використовували провідні світові вчені з питань боргової політики: Кеннет Рогофф і Кармен Рейнхарт.

Прецедент такої аргументації є і в Україні: ми не віддаємо 3 млрд дол. "боргу Януковича", вважаючи цю позику "одіозним боргом".

Зараз у нас є можливість застосування пункту 4 для проведення реструктуризації держборгу України — він явно "нестабільний", тобто відвертає кошти держави від першочергових завдань: оборони, економіки, соціальної системи.

Але є й інші причини.

На початок війни валютний еквівалент держборгу України становив приблизно 90 млрд дол. За ВВП на рівні 200 млрд дол. на кінець 2021 року отримуємо показник співвідношення "борг до ВВП" на рівні менш як 50%. А критичним вважають рівень понад 60% (маастрихтські критерії євроінтеграції).

Тепер уявімо, що у 2022 році наш ВВП впаде до рівня 90-100 млрд дол., що цілком реально. Отримуємо співвідношення боргу до ВВП на рівні 100%! Це показник країни-банкрота.

Так, у таких країнах, як Японія або США, цей показник вищий. Але вони позичають у своїх національних валютах, а наш зовнішній та частково внутрішній борг номінований у євро, доларах та СПЗ.

Але ж борговий маховик не зупиняється. Значна частина зовнішньої ліквідності приходить в Україну як нові борги. До кінця року у формі кредитів і євробондів з нульовим купоном додатково можуть залучити ще 30-40 млрд дол. Тобто сумарний держборг збільшиться до 110-120 млрд дол. і складе 120-130% ВВП!

Що це означає простими словами?

А те, що Україна назавжди потрапить у боргову яму і ніколи не зможе зняти зі своєї шиї кредитну петлю. Такий рівень заборгованості в іноземній валюті — однозначне зло.

Чому так категорично?

Маастрихтський критерій 60% розрахований дуже просто, виходячи з двох базових індикаторів: дефіцит бюджету не більш як 3% і темпи зростання понад 5% на рік (3/5 х 100 = 60%). Очевидно, що в умовах війни дефіцит бюджету в нас буде значно більшим за 3%. А про темпи зростання і мріяти не доводиться — буде падіння.

Зазначу також, що той же Кеннет Рогофф виділяє додатковий індикатор ймовірності банкрутства тієї чи іншої країни — порівняння рівня відсотка за залученими державою кредитів і темпів зростання (в нормальній ситуації темп зростання повинен бути вищим, щоб навантаження з обслуговування боргу як виплати відсотків не росло, а знижувалося). Та ось, в умовах падіння, коли темпи ВВП негативні, навіть кредит під 0,1% збільшує навантаження з обслуговування боргу.

Крім того, девальвація гривні збільшує гривневий еĸвівалент валютних боргів та пропорційно посилює вартість обслуговування валютної заборгованості для бюджету.

Я вже не кажу про те, що прийом країни з таким рівнем держборгу в ЄС дуже проблематичний.

Хтось може сказати, що нам все спишуть на початку вступу, але ми повинні добре розуміти, що якщо ситуація так складеться і держборг досягне такої критичної відмітки, рівень суб'єктності й суверенності країни істотно знизиться.

Так само як і ймовірність зовнішньополітичного успіху.

Що робити?

Насамперед реструктуризувати борг (зовнішній та внутрішній) на таких принципах:

1. Списання 50% боргу.
2. Відстрочення платежу на 20 років.
3. Зниження ставки за купоном до 1-3%.
4. Реструктуризації не підлягають оборонні облігації.

Це дозволить знизити рівень держборгу до 45 млрд дол., або 40-45% ВВП, тобто відносно безпечного рівня. Крім того, в критерій 60% вміститься ще 15-20 млрд дол. нових кредитів, які Україна має залучити до кінця року для фінансування бюджетного дефіциту.

Як наслідок, на кінець року ми підійдемо з розміром держборгу на рівні до 60 млрд дол., маастрихтським критерієм 60% і зниженим навантаженням на бюджет з обслуговування боргу (виплата відсотків). Але для цього потрібна реструктуризація боргу.

А тепер розглянемо, хто винен, що таке досі не сталося?

Відповідь — колосальне лобі фінансових спекулянтів у коридорах влади. Фінансові мародери.

Простий приклад: єврооблігації Уĸраїни з погашенням у вересні 2022 року ĸотуються за 50% від номіналу і можуть принести покупцеві дохідність до 250% річних!!!

Уявляєте, який куш для тих, хто зараз дешево скупляє українські борги?! І яка ціна інсайдерської інформації про те, чи буде погашення?! І яка ціна прийняття рішення про реструктуризацію як для держави, так і для приватних інвестфондів?!

Показник прибутковості 250% — це ще й хороша ілюстрація на тему про те, чи повинна Україна погашати "борги до останнього українця" для збереження свого реноме як позичальника. Рівень ризиків зараз нівелює будь-яке реноме. І такі значні фінансові жертви лише гріють чиюсь кишеню, а не створюють наш престиж як позичальника. Загалом, тут потрібне політичне рішення перших осіб країни.

Джерело.