Парадокс влади. Чому вчить скандальна історія Зеленського та Шкарлета

Прочитала добірку досліджень, які показують, що політики, які вміють емпатично відгукуватися на потреби своїх співвітчизників, цінуються вище та мають більше шансів на обрання, ніж їхні емоційно глухі суперники.

Є низка нюансів на кшталт партійних уподобань та особистих особливостей виборців, проте вони не гасять основну тенденцію: емпатичних люблять. Але це у мирний час. А перед смертельними загрозами виборці, навпаки, починають цінувати більш жорстких лідерів, яким не до сентиментів.

І ось беремо кейс Зеленського-Шкарлета. Тирада Зеленського про поранену дитину, біда якої обнуляє проблему плагіату — це зразок низькоемпатичної реакції на живий запит виборця. Зеленський прямим текстом сказав студенту: твої побоювання мізерні, ти взагалі питаєш не про те, а треба — ось про це.

В умовах війни і пов'язаних з нею екзистенційних загроз лідер, здатний геть-чисто відключати емпатію задля досягнення більш значущих цілей колективного виживання, повинен зустріти масове схвалення і захоплення. До таких очікувань принаймні нас підштовхують численні дослідження на тему. Але Зеленський натрапив на масовий хейт. Парадокс? Я сказала б: український парадокс.

Це почуття трохи притупилося через жахливі діяння країни-агресора, але тепер повертається до норми. І президент Зеленський є частиною цієї ворожої суспільству сили — хоче він того чи ні (а він не хоче). Тому на низькоемпатичний стиль спілкування з власним народом мандата він не має навіть у воєнний час. І у жодного з тих, хто владує.

Ось це і є парадокс влади по-українськи.

Джерело.

Важливо

На вихід. За яких обставин можна випускати чоловіків за кордон