Примус до миру. Чому Росія розуміє тільки силу

У насильстві завжди винен агресор, але спасіння пригноблених — справа рук власне пригноблених і тих, кого вони переконають співпрацювати. Проактивна позиція передбачає підготовку відповідати силою на ворожу силу, навіть якщо існує ймовірність захисту з боку будь-яких інститутів.

Подивіться на поточну війну з Росією. Україна не тільки вимагає підтримки й захисту, іноді доволі грубо, а й самостійно чинить опір, хоча має значно менше сил і засобів. Завдяки шаленому опору порівняно слабкої армії незалежність нашої країни збережена, а сама армія стала порівняно потужною.

Тобто, всі пригноблені та гнані зможуть вибороти своє право лише тоді, коли загасять у собі страх і виховають дисципліну колективної насильницької дії. Так само, як Збройні сили боронять нашу землю і б'ють нахабного ворога, якому начхати на правила та доброчесну репутацію, пригноблені мають бити своїх гнобителів. Історії про несправедливість нікого не збуджують, якщо в них немає протиборства, хай і неуспішного.

Краще отримати по пиці за опір, ніж за сльози та благання. Перше змушує ворога втрачати впевненість у своїй силі, а ще нарощує власну силу духу та здатність до боротьби. Друге — лише розбещує ворожу зарозумілість. Воля та право, кинуті наче кістка собаці, втрачаються так само легко, як і набуваються. За правом завжди стоїть сміливість, рішучість і груба сила.

Джерело.

Важливо

Еліта та "прості росіяни". Як російські ліберали провалили свою культурну функцію

Важливо

Не кидайте гроші на вітер. Чому ще не час відновлювати зруйновану інфраструктуру