Чому війну не хвилює, чого ви хочете
“Якщо є бажання допомагати і займатися справою — треба займатися тим, у чому ти компетентний. Так, це різне з "бути героєм", і за вашу рутинну, ĸаĸ здається, роботу вам спасибі, найімовірніше, не сĸажуть. Але це єдиний варіант показати результат”. Думка.
Колись давним-давно, хоча насправді всього три роки тому, на одному з моїх навчань мені пояснили річ, яку я не могла сприйняти тоді головою, хоча розуміла, що загалом це правильно і до цього доведеться повернутися та чи інакше.
Звучало це наступним чином: працюючи з війною, постконфліктом, потрібно робити те, чого вимагає ситуація і в чому ти компетентний, а не те, що тобі особисто хотілося б робити.
І це про все. І про крики довкола "а я все одно піду", "а я все одно ĸуплю те, що вважаю за потрібне і передам", "а я не хочу говорити\писати\відповідати в сто вперше на одне й те саме, я хочу іншим займатися".
Просто і дуже грубо кажучи, війну і постонфліт не хвилює, що ви хочете. Які у вас особисто є бажання та амбіції і що вам хочеться робити.
Тобто всього цього вам, звичайно, заборонити ніщо не може і ви в себе одні.
Але якщо є бажання допомагати і займатися справою — треба займатися тим, у чому ти компетентний.
Так, це різне з "бути героєм", "бути на передніх рубежах", "все одно йти".
Так, за вашу рутинну, як здається, роботу вам спасибі, найімовірніше, не скажуть.
Але робити свою роботу — це єдиний шанс показати результат, коли ми говоримо про війну і постконфлікт.
Важливо
