Для виробництва дронів в Україні є все. Але немає головного — держпідтримки

Ну що, прокинулися? Вчора іранські дрони-камікадзе атакували Білу Церкву. Завтра атакують Вінницю, Житомир, Рівне, Львів, прилетять у Київ на Банкову, і, можливо — не дай Боже, звичайно, там же свята-святих — навіть у Конча-Заспу.

Коли ж ви прокинетеся, нарешті? Коли прокинетеся? Коли нажретесь? Невже навіть зараз вам не очевидно, що крім розпіарених і шалено дорогих "Байрактарів" є набагато дешевша й ефективніша безпілотна зброя? Яку можна було виробляти в Україні пачками ще до великої війни, яку можна виробляти сотнями і тисячами прямо зараз?

А тепер знову війна, до якої ми знову не готові. Як у старому радянському мультику про легендарного Левшу, який хворий, кинутий, висміяний жирною владою, вмирає і просить "передайте імператриці, що англійці рушниці цеглою не чистять, а раптом війна — вони стріляти не здатні".

Так і в нас — той самий російський менталітет, те саме схиляння перед усім західним, те саме прагнення "заробити" на відкатах, політичних вигодах, на бюджетних грошах, на громадських, волонтерських фондах.

Все є. Немає головного — державної підтримки. Будь-якої. У будь-якому вигляді. Немає грошей — люди витрачають десятки, сотні тисяч (може вже й мільйони) своїх грошей, збирають зі світу по нитці, будують виробництво, будують дрони, створюють усю наземну інфраструктуру — катапульти, автомобілі керування, системи зв'язку. Самі роблять боєприпаси, ризикуючи або підірватись, або потрапити до лап правоохоронних органів. Самі гарантують собі безпеку, розносячи виробничі ділянки по різних районах, областях, бо знають, що прилетить насамперед до них.

Найгірше. Доводиться битися з усією бюрократичною машиною, з цим багатоголовим змієм, якого непросто вбити, щоб перетягнути контрабандою через кордон комплектувальні, щоб провести випробування, щоб витягнути з якогось охоронного батальйону мобілізованого фахівця, який зараз на вагу золота.

При цьому доводиться мати справу з рішалами всіх мастей, які можуть занести кому потрібно папірець, зробити важливий дзвінок шефу, виділити якісь мізерні засоби, але натомість "просять" погодитися з тим, що вони тепер головні, що вони отримуватимуть зірочки на погони, медальки й ордени, заробляючи політичний капітал на тяжкій роботі найрозумніших людей, яких вони вважають за бидло.

А з іншого боку — модно одягнені в усе мілітарі функціонери з фондів, які тепер теж стали раптом великими фахівцями у безпілотній авіації, які вершать долями людей, визначають, кому давати громадські гроші, кому жити, а кому вмирати, як перемагати.

У цій країні я стукав у всі двері. Був в офісі президента, доповідав головному та міністру, вів переговори із фондами, волонтерами, олігархами. Після війни я розповім усе. З посадами, званнями та прізвищами. Але зараз нам треба виграти війну. Ми не здаємось. І не здамося. Наші дрони ще прилетять на Красну площу.

Джерело

Важливо

Іранські дрони-камікадзе Shahed-136 атакували Білу Церкву. Чим і як може відповісти Україна