Навіть санкції Радбезу ООН повинні виконуватися з дотриманням права на справедливий суд, — доктор юридичних наук

Резолюцію Ради Безпеки ООН про застосування санкцій завжди варто тлумачити, як таку, що надає судам держави-відповідача повноваження проводити достатньо ретельне вивчення для уникнення будь-якого свавілля.

Про такий прецедент з практики Європейського суду з прав людини розповів в авторській статті спеціально для видання "Закон і бізнес" президент Спілки адвокатів України, доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України Олександр Дроздов.

Як приклад автор наводить справу "Nada v. Switzerland", яка розглядалася ЄСПЛ. Вона стосувалася встановленого для особи заборони пересування по території Швейцарії, що оточувала невеликий італійський анклав, у якому він проживав. Ця заборона була введена органами влади Швейцарії на виконання ряду резолюцій РБ ООН, які стосувалися боротьби з тероризмом (зокрема, з талібами й організацією "Аль-Каїда").

По суті справи Суд зауважив, що резолюція містила чіткі й однозначні формулювання, якими на Швейцарію покладалися зобов'язання вжити заходів, які можуть порушити права людини. ЄСПЛ дійшов висновку, що варто спростувати ту презумпцію, що резолюція РБ ООН не може тлумачитися як така, яка покладає на держави-членів зобов'язання, яке суперечить основним принципам у сфері захисту прав людини.

За цих обставин держава не могла прикриватися обов'язковим характером резолюцій; навпаки, вона повинна була переконати ЄСПЛ у тому, що вона прийняла або принаймні спробувала вжити "всіх можливих заходів для адаптації режиму санкцій під індивідуальну ситуацію заявника" (п. 96).

Аналогічного висновку ЄСПЛ дійшов у рішенні у справі "Al-Dulimi and Montana Management Inc. v. Switzerland". Заявник був громадянином Іраку, який відповідав за фінанси секретних служб Іраку Саддама Хусейна і за компанію, яка належала останньому. Після того, як заявники були внесені до списку санкцій, що додається до резолюції РБ ООН №1483 (2003) щодо Іраку, їхні активи в Швейцарії були заморожені і щодо них була ініційована процедура конфіскації.

Федеральний суд Швейцарії лише перевірив, чи були імена заявників вказані в списках, складених комітетом санкцій, і чи відповідні активи дійсно належали їм. Зате ЄСПЛ підкреслив, що "заявникам варто надавати принаймні реальну можливість надати суду докази, щоб довести, що їхнє включення до списку санкцій було довільним". Оскільки такої можливості не було надано, ЄСПЛ констатував, що "суть права заявників на доступ до суду була порушена всупереч §1 ст. 6 ЄКПЛ, яка надає право на справедливий розгляд безстороннім судом".

Отже, як зазначає автор статті, "особам, які зазнали втручань внаслідок реалізації санкцій, повинно бути гарантовано право на оскарження в суді рішень і дій органів влади та їхній посадових осіб. І саме в рамках належних судових процедур повинно бути перевірено, крім іншого, чи дійсно існували такі інтереси національної безпеки, які б виправдовували таке втручання".