Історія заморожених військових конфліктів в світі. Пʼять уроків для України

Після нападу Росії у 2014 році на сході, а також в Криму виникли території, контрольовані Росією. Битва за їх повернення, зокрема, у Донецькій та Луганській областях, тривала вісім років. І весь цей час доводилось чути про необхідність визначення статус-кво. Іншими словами Україна мала погодитися з втратою контролю над певними територіями, тож конфлікт має бути заморожений.

Минуло майже десять років, Росія вчинила новий акт агресії, здійснивши повномасштабне вторгнення, окупувавши велику частину Лівобережної України. І розмови про можливу фіксацію так званої лінії розмежування не припинялися. Зокрема, й з вуст міжнародних партнерів та найвищого керівництва України. Щоправда, тональність їх дещо різниця. В той час як в кулуарах європейських самітів та світових форумів можна почути про необхідність вести перемовини з РФ, та навіть може йтися про вступ у НАТО у межах контрольованих територій, в Україні наміри Росії розуміють добре. Президент України та інші високопосадовці, а також окремі міжнародні партнери не один раз заявляли, що Україна не може дозволити собі слабкість погодитися на замороження конфлікту з Росією. "Заморожений конфлікт — це така сама війна. Це вулкан, який спить. Ми розуміємо цього звіра – він все одно відновить свої сили і піде далі. Тому ми не можемо дозволити собі будь-які патові ситуації", — сказав Зеленський в нещодавньому інтерв’ю іноземним журналістам.

"Розширення можливостей": між Грузією та Молдовою

Після розпаду Радянського союзу Росія почала втрачати свій вплив на колишні республіки. Тож і вирішила заявляти права на певні території, починаючи воєнні конфлікти. Головною її зброєю була підтримка сепаратистських настроїв, які заявляли про "утиски російськомовних". Так було у Придністров’ї, Південній Осетії й Абхазії, а згодом і у Криму та на Донбасі.

В 1989 в Молдові було ухвалено закон, який визначав румунську мову з латинським правописом офіційною. Вже скоро на лівому березі Дністра виникли осередки протестів проти цього. Вони виступали проти такої мовної політики Кишинева. Так було оголошено про створення Придністровської радянської молдавської республіки. На їх боці виступила 14 гвардійська армія РФ. У результаті цих виступів Молдова втратила контроль над територією. Офіційно цю республіку не визнали міжнародне співтовариство. І навіть Росія, хоча й почала неофіційно надавати підтримку — економічну, політичну і дипломатичну. У 2006 році у Придністров’ї відбувся так званий референдум, за результатами якого тотальна більшість мешканців нібито висловилась за незалежність та майбутнє об’єднання з РФ.

15 березня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала Придністров'я територією Молдови, окупованою Росією. РФ там утримує свій військовий контингент. Його чисельність не відома.

Грузино-абхазький конфлікт 1992–1993 років почався з того, що Грузія ввела війська з метою забезпечення цілісності територій країни. Натомість Росія надала підтримку абхазькій стороні. Зрештою Грузія втратила контроль над територіями, їх змушені були залишити близько 250 тисяч етнічних грузин. 1992-го Грузія втратила і контроль над Південною Осетією, колишньою автономною областю у складі Грузії. Тоді ж відбулося заморожування конфлікту. У цю зону нестабільності були введені "миротворчі сили", більшість їх представників були росіянами. У період до 2008 року ці регіони то просилися до складу РФ, то проголошували свою "незалежність". Зрештою війна Росії проти Грузії 2008 року внесла певну визначеність. Тоді Москва визнала ці регіони за "незалежні держави", а також спонукала це зробити Нікарагуа, Венесуела й Науру. Міжнародна спільнота й зараз вважає Абхазію та Південну Осетію невід’ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією.

"Наразі на пострадянському просторі є два заморожені конфлікти — Придністров'я та Абхазія з Південною Осетією. Але можливості для їх активізації немає", — говорить у коментарі Фокусу військовий експерт та історик Михайло Жирохов. Він досліджував конфлікти на пострадянському просторі.

"Нинішня грузинська влада, яка прийшла демократичним шляхом, проросійська. Вона не виступає за вирішення цього конфлікту — її влаштовує така ситуація, яка є зараз, — додає він. — У Придністров'ї Росія може й була готова активізувати, але не мала можливостей. Тому що відсутнє пряме сполучення з російським контингентом — у Придністров'я відсутній сухопутний й повітряний коридор з РФ. А місцевий російський контингент досить умовний — там служать мешканці Придністров'я, які взяли російські паспорти, і вважаються громадянами Росії. Молдова час від часу заявляє про можливе загострення, але на практиці вони обрали шлях мирної реінтеграції, різких рухів не спостерігається. Немає ані в суспільстві, ані у владі настроїв для вирішення цього конфлікту вже зараз".

Придністровський конфлікт міг бути активізований у результаті вторгнення в Україну.

"Але повторю: те угруповання, яке там знаходиться, досить обмежене у військовому сенсі. У нього немає танків, авіації — фактично нічого. Так звана армія не має ніякого військового значення. Вона тільки охороняє величезні склади із застарілими боєприпасами в населеному пункті Ковбасна. У випадку, якби Росія захопила узбережжя Чорного моря, змогла б утворити сухопутний зв'язок з Придністров’ям. І росіяни планували висадку морського десанту та пробивання коридору. Якби Росія могла там активізуватися, вона б активізувалась на початку широкомасштабного вторгнення, був би відкритий ще один фронт проти України".

Азербайджан там назавжди

Ще одна точка нестабільності на пострадянському просторі — Нагірний Карабах. Там офіційно конфлікт стосувався двох суверенних держав — Азербайджану й Вірменії. Проте Росія теж мала там значну сферу впливу. Він розпочався ще 1988 року, і довгі часи вважався замороженим. Але 19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав військову операцію на території Нагірного Карабаху. І вже наступного дня керівництво невизнаної Нагірно-карабаської республіки погодилося вивести військових, розформувати та повністю роззброїти свою "армію оборони".

"Конфлікт у Нагірному Карабасі закритий. Саме за цю територію. Тому що всі, зокрема, й Вірменія визнали, що ця територія знаходиться під юрисдикцією Азербайджану", — продовжує Жирохов. Але зауважує: ситуація може розгойдуватися тільки за рахунок того, що Азербайджан на фоні потужної перемоги може пробивати шлях до Нахічевані.

"Тобто вони як переможці можуть висунути якісь умови для Вірменії. Росії у цьому регіоні неможливо щось вчинити, це не так як у часи невизнаної якоїсь республіки. Азербайджан там назавжди. Інше питання, що Вірмені відходить від Росії, йде на Захід, і це може не подобатися Росії, і вона може застосувати силу, утворивши ще один осередок нестабільності", — каже він.

Після програшу в Карабахській війні, Вірменія ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, який видав ордер на арешт Путіна, а наприкінці жовтня представник цієї країни взяв участь у зустрічі щодо української Формули миру на Мальті. Це суттєві ознаки того, що Вірменія, справді, прагне відірватися від РФ. Але експерти вважають, що Росія може почати процес, націлений на зміну влади у Вірменії, вона просуває наратив, що "захід зацікавлений у дестабілізації Вірменії".

"Десятиліттями пострадянські кордони були причиною конфліктів. Росія продовжувала через заморожені конфлікти тримати Кавказ залежним від себе — переважно через економіку, постачання зброї та посередництво. Проте Карабах зараз повністю під контролем Азербайджану, і зрештою Баку вирішить, чи продовжуватиме там свою присутність Росія. Карабаський конфлікт після поглинання азербайджанською стороною наразі дещо позбавив Росії важелів впливу. Москва закликає приєднатися до протестів проти уряду та підтримати так званих "патріотичних лідерів". Багато з цих "патріотичних лідерів" служать інтересам Росії", — говорить в одному з інтерв'ю наукова співробітниця Лабораторії цифрових розслідувань Атлантичної Ради Ані Меджлумян.

Європейський регіон: акцент на Косово

Ще один заморожений конфлікт — між Сербією та Косово.

У 1996 році почалась громадянська війна армії визволення Косова разом з албанськими військовими формуваннями проти сербсько-югославських військових частин. Протягом кількох років ситуація лише ускладнювалась: міжнародна спільнота фіксувала численні військові злочини з боку югославських військових, репресії проти албанського населення та небажання Белграда йти на поступки. Все це призвело до того, що 24 березня 1999 сили НАТО почали військову-повітряну операцію Allied Force — бомбардування Югославії, а Косово перейшло під контроль ООН.

Нині ситуація відрізняється тим, що суверенітет Косова визнають понад 100 держав-членів ООН, а країна — потенційний кандидат на вступ до ЄС.

І хоча цей конфлікт наразі є замороженим, між Косово та Сербією періодично виникають озброєні протистояння. У 2022 та 2023 роках напруга між країнами поступово збільшується.

"Для розбурхування ситуації Росія може використовувати Косово. Там події можуть вибухнути у будь-який момент. Але підтримка Сербії від Росії не цілковита, сербське суспільство більше дивиться у бік Європи. Тому це можуть бути провокації, але не потужна війна, яку ми бачили у 1999 році. Але загострення може влинути на інтереси багатьох, зокрема, США, тому що там зав'язані інтереси багатьох", — говорить експерт Михайло Жирохов.

Раніше Фокус також писав, що серби не зацікавлені у збройному конфлікті. Попри те, що в західних медіа припускають "кримський сценарій", за якого серби за підтримки Кремля направлять "зелених чоловічків" для встановлення контролю над північним Косовом, ймовірність цього невисока.

Уже десятки років триває заморожений конфлікт на Кіпрі. Його причина — міжетнічні розбіжності між греко-кіпріотами та турко-кіпріотами. Одні хотіли об'єднатися з Грецією, інші прагнули роз’єднати на дві частини: турецьку та грецьку. Для врегулювання конфлікту у 1964 році ООН розмістив на острові миротворчий контингент. І він там перебував там десять років. 1974-го Греція вчинила на Кіпрі переворот, у відповідь турецька влада ввела війська. Наступного року Кіпр розділився на дві частини — південну та північну.

Пізніше, деякі експерти, зокрема тодішній міністр закордонних справ України Вадим Пристайко говорив, що "у результаті зриву "нормандського формату", на Україну може чекати "кіпрський варіант" на Донбасі". Тобто вічно не врегульованого конфлікту.

В Азії: від Південної Кореї до Тайваню

Досі в стадії "заморожування" перебуває і конфлікт між КНДР та Південною Кореєю, підтримуваною США. Та навіть більше — сторони формально досі перебувають у стані війни, після завершення у 1952 році Корейської війни мирний договір між ними так і не було підписано. І цей приклад також використовується для проєктування українсько-російської війни. "Корейський сценарій" на Заході розглядають як можливий для замороження війни РФ проти України.

Проте, враховуючи постійні погрози з боку КНДР навряд хтось може сказати, що ситуація у регіоні вирішена та стабільна. Наразі не тільки Китай, а й Росія допомагають Північній Кореї розширювати свій військовий потенціал, дозволяючи Пхеньяну ухилятися від санкцій.

Окрім того, постійно рухається суперечка між Індією та Пакистаном за Кашмір. Він триває з 1947 року і характеризується періодами як короткого перемир'я, так і загостреннями та провокаціями.

План "заморозки" для України

Головний ризик заморожених конфліктів — вони тривають роками та десятиліттями, і певна зі сторін, можливо, третя сила може користуватися ними для здійснення провокації. У випадку українських територій протягом майже десяти років варіант заморозки завжди існував. Але у різні часи українське суспільство виступало проти цього. Головний аргумент — не можна залишати частину громадян в заручниках у окупанта

"Давайте згадаємо план Штайнмаєра, коли йшлося про створення умовних двох Україн за принципом північної та південної Кореї, — згадує Михайло Жирохов. — Думаю, тоді Порошенко та його адміністрація були більш схильні до цього варіанту. Але суспільство не сприймало його. Зараз й годі про це говорити. Під яким соусом це можна подати людям, які втратили рідних та знайомих у цій війні? Хто наважиться заявити, що ми йдемо на умовний "Мінськ-3". Це буде вибух. Це розуміє пан Зеленський, який планує зберігати владу. Тому я не знаю, як можна чисто технічно реалізувати цей план заморозки. Західні політики можуть наполягати на такому плані. І закулісні процеси, очевидно, тривають.

Один з них — вже згадана пропозиція колишнього генсека НАТО Расмуссена про прийняття України до НАТО в межах неокупованих територій. Експерт зазначає: колишні високопосадовці після звільнення висловлюють часто виняткову свою позицію, яка може не збігатися з офіційною. "Можливо, тестують реакцію суспільства, зокрема, західне. Але у будь-який момент може пролунати заява, що це особиста думка Расмуссена", — додає він.

Також від замороження конфлікту намагається вберегти головнокомандуючий Валерій Залужний. Нагадаємо, нещодавно він написав колонку для видання The Economist. У ній він каже, що війна "поступово переходить у позиційну форму", а для подолання її Україні необхідно здобути перевагу в повітрі. Тобто Залужний наголошує, нині ситуація на фронті визначається як певна пауза, яку кожна зі сторін може використати на свою користь.