2 роки після "Азовсталі": яка доля полонених оборонців Маріуполя та де вони перебувають

Де "Азов?" — ніхто не запитує

Марія — дружина Сергія Алєксєєвича, бійця полку "Азов". Чоловік був поранений двічі — один раз у дні оборони Маріуполя, інший — у полоні під час вибуху в Оленівській колонії.

Марія приходить на зустріч з журналістами. Її голос звучить рішуче та твердо. Каже, втомилась вже чекати чоловіка з полону, але більше від порожніх обіцянок.

"До виходу у полон усі говорили про "Азов", про спеціальну операцію по порятунку життів після 86 днів навали. Після здачі у полон також запитували, зокрема, й у президента, де "Азов", коли повернуть "Азов". Минуло два роки, і ніхто про них вже не говорить ", — обурюється вона.

Дружина згадує, як 9 січня 2024 року потрапила на особисту зустріч з головою офісу президента Андрієм Єрмаком та начальником Головного управління розвідки МО України Кирилом Будановим.

"Нам сказали, що ми не знаємо всіх подробиць обміну, і не будемо готові почути всю правду. Але ми були готові. Мала бути організована ще одна зустріч, проте вона не відбулася. Незважаючи, що це була зустріч на найвищому рівні, результатів немає й досі. Навпаки, після неї з нами не хоче зустрічатися навіть очільник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Дмитро Усов. Їм всім немає що сказати, хоча два роки тому були гучні обіцянки. Нам обіцяли повернути всіх якнайшвидше додому", — додає Марія вже у розмові з Фокусом.

Операція, як тоді називали, евакуація з "Азовсталі" тривала п'ять днів, з 16 по 20 травня 2022 року.

У ці дні у своєму зверненні президент Володимир Зеленський сказав, що розблокувати підходи до "Азовсталі" військовим шляхом неможливо через відсутність належної кількості зброї, попри "величезну кількість героїчних людей", які були готові йти на розблокування території заводу. Саме тому, заявив Зеленський, "хлопці отримали сигнал, що мають повне право вийти й зберегти собі життя". "Робота з повернення військових додому потребує делікатності і часу", — додав він.

За повідомленням російської сторони, з "Азовсталі" вийшли 2439 українських захисників. Дружини азовців зараз говорять: серед них було приблизно 900 осіб — представників полку.

Паперові домовленості: РФ порушила їх одразу

Марія каже: кількість оборонців, які мали залишити "Азовсталь", була зафіксована на папері.

"Я знаю, що напередодні командири збирали списки своїх підрозділів, а особисто Редіс (Денис Прокопенко, командир полку "Азов", — ред.) передав їх російській стороні. Під ними підписався російських генерал, гарантувавши, що далі все відбуватиметься за Женевськими конвенціями", — пояснює дружина полоненого.

Йдеться про Третю Женевську конвенцію, яка стосується поводження з військовополоненими та гарантує їм права та захист.

"Після виходу з полону Редіс нам пояснив, що на перемовини щодо евакуації пішов він, генерал головного управління розвідки МО України, це нинішній очільник Корштабу Дмитро Усов, та депутат Ковальов (народний депутат з групи "Довіра" Олександр Ковальов, який вів неформальні переговори з росіянами, — ред.). З російського боку було два 1генерали головного розвідуправління, яке й мало б опікуватися захисниками Маріуполя. Але ці домовленості швидко були порушені. Поранених мали везти до міста Новоазовськ (Донецької області), а доправили до колонії в Оленівку, не надавши медичну допомогу. Але незважаючи на це ми, рідні, реально вірили, що всі полонені повернуться скоро. У родин залишилась переписка з хлопцями. Один з них написав, нас відправлятимуть у "сіру зону", звідти ми зможемо подзвонити, скоро побачимося. Я особисто думала, що і мій чоловік ось-ось позвонить", — згадує Марія.

Дружина іншого азовця Олега Лобова Анна розповідає, як також вірила у швидке повернення чоловіка.

"Нам же сказали, що це буде "почесний полон". Ми думали, їх вивезуть у "сіру зону", як написав той хлопець. Можливо, Запорізьку область, де не було вже бойових дій. Я пам'ятаю, як побігла до тата запитати, що таке ця "сіра зона". Він сказав, що це не їх та не наша, — говорить Анна. — Але потім ми побачили відео, де вони виходять, скидають речі, їх обшукують. І зрозуміли, що це точно полон. І всіх повезли в Оленівку, в окупацію".

Анна зазначає, що після першого обміну полоненими у червні 2022 року була надія, захисників Маріуполя повертатимуть частинами — спочатку поранених. Процес буде тривалим, треба почекати.

"Ось чекаємо два роки. Вони виграли час для України, відтягнувши на себе російські сили у Маріуполі, а тепер ми не можемо повернути захисників. Навіть після вибуху в бараці в Оленівці та смерті понад п'ятдесяти тих, кому було гарантоване право на життя", — зазначає вона.

Від перших осіб: як відбувався вихід

17 травня 2022 року тоді ще заступниця міністра оборони Ганна Маляр повідомила про початок "операції з порятунку" військовослужбовців, заблокованих на території "Азовсталі". Вона сказала, до медзакладу в окупованому Новоазовську евакуйовано 53 тяжкопоранених, ще 211 осіб через "гуманітарний коридор" доправлені в Оленівку. І це була перша офіційна інформація, озвучена відомством, хоча процес виходу вже тривав понад добу.

Один з офіцерів "Азову", який воліє не називати своє ім’я, згадує: "Це вже не секрет. Зустріч, дійсно, була. У ній брав участь Редіс, Апіс (Олег Хоменко, заступник командира бригади спеціального призначення "Азов", — ред) від "Азову", народний депутат Ковальов там теж був. І представники ГУР МО. З російського боку — генерал, замкомандувача російського ГРУ і ще декілька людей".

Йдеться про генерал-лейтенанта ГРУ Володимира Алексєєва і генерал-майора Олександра Зоріна, заступника командувача ГРУ. Відомо, що Алексєєв з 2016 року під санкціями США за кіберзлочини і втручання у вибори в США. Його також вважають причетним до отруєння Сергія Скрипаля у Великій Британії. Зорін брав участь у перемовинах між президентом Сирії Башаром Асадом і повстанцями як посередник від РФ, представляючи президента Володимира Путіна.

"Вони, дійсно, обіцяли всі належні умови у полоні, обмін за 3–4 місяці, не довше. І недоторканність до "Азову" в фізичному плані, тобто що їх не будуть катувати, знущатися, а зберігати їх життя. Московський генерал гарантував недоторканність усім, хто потрапив за цим списком у полон, не тільки "Азову". Зі слів нашого командира, мало хто в це вірив, але сподівалися, що хоч з Маріуполя можна буде вийти. Альтернатива була. Просто всім загинути".

Представник "Азову" говорить, незважаючи на "гарантії", більшість військовослужбовців сприйняли новину негативно. Хтось думав залишитися у тунелях, побути деякий час, а потім виходити малими групами. Але командир сказав, якщо хтось надумає виходити окремо, підставить усю групу.

Зрештою на заводі все-таки лишилось кілька осіб. "Це було порушення наказу командира", — резюмує азовець.

Інший азовець, бойовий медик підрозділу, говорить, що про евакуацію знав за кілька днів. Він пояснює: вона була необхідна, особливо пораненим, яких було понад шістсот.

"Евакуація поранених тривала у три етапи. На першому вивозили найважчих, яким була загроза життю та здоров'ю. На другому — лежачих, які мали складні поранення, потребували антибіотикотерапії — рани у багатьох гнили, вони мали поранення тулубу, черевної порожнини. На третьому, умовні жовті, тобто ті, хто мав поранення середньої важкості, але могли пересуватися самостійно. Так ми і називали: лежачі, сидячі, ходячі", — пояснює медик.

Він розповідає, що під час виходу були присутні представники Міжнародного комітету Червоного Хреста, але вони не запитували кожного. "Здається, присутніми мали бути формально", — зауважує він. Медик переконаний: РФ зібрала всю необхідну інформацію про кожного, хто виходив з "Азовсталі" — процес фіксувався на відео, обличчя кожного фотографувалися, кожен називав вголос своє ім'я та прізвище, підрозділ.

"Я виходив в останній день, 20 травня, коли вже всіх поранених змогли передати. Перших поранених, дійсно, повезли в Новоазовськ, але лікарня, я так зрозумів, не була готова до такої кількості важких, тому частину перемістили у Донецьк, а частину у колонію в Оленівку. Ми не розуміли, чому порушуються домовленості, що всіх поранених мали помістити в лікарню. Наш командир намагався це з'ясувати по радіозв'язку з російською стороною. Тому наш вихід трохи затримався. Я зібрав із собою всі ліки, які могли знадобитися потім для надання допомоги пораненим, але цю сумку забрали при посадці в автобус", — розповідає медик.

Усі виходили на прохідну заводу. Там стояли представники головного управління розвідки України. Поруч — російські машини. За домовленістю азовці здавали зброю. Хтось ухвалив рішення знищити її до виходу. Потім усі йшли пішки — приблизно 600 метрів, на міст вздовж заводу. Був ще один догляд, процес знімали на камеру. Азовців, за словами представників підрозділу, виокремлювали.

Оленівка — основне місце призначення

"Ми одразу знали, що їдемо в Оленівку. Нам навіть якийсь ролик показали про це місце, на ньому умови були суперові. Обід: перше, друге і компот. Але насправді все виявилось по-іншому", — каже азовець.

Ті, хто здавався у полон 20 травня, згадують, що потрапили у колонію тільки під ранок — всю ніч автобуси простояли під воротами Волноваської виправної колонії №120, відомої як Оленівська. Поряд з російською військовою технікою. Постійно працювала артилерія — від цього місця утримання до лінії фронту було не більше 15 кілометрів.

"Автобуси в'їхали на територію колонії, ми з них виходили у супроводі охорони. На той момент не дуже застосовували фізичну силу. Повністю роздягали, обшукували декілька разів дуже ретельно. Потім відбувалися поверхневі допити, всіх розводили по бараках", — говорить колишній полонений.

Азовців утримували окремо від інших військовополонених — прикордонників, морських піхотинців, інших нацгвардійців. У двох двоповерхових будівлях. Усередині місця вистачило не всім. "Ми потрапили на перший барак, і нам сказали, що спати немає де, тобто тільки на вулиці. Але ж каремати у багатьох забрали, залишалось лягати або на підлозі, або на землі", — розповідає офіцер "Азову".

В оленівських бараках не було туалету, скла у деяких вікнах, дверей. Та й у деяких приміщеннях електрика не працювала, полонені намагалися полагодити.

Незважаючи на погані умови утримання, азовці говорять, Оленівка була чимось схожа на табір для військовополонених. Принаймні, вони собі його так уявляли. Полонених годували, хоча й дуже погано, дозволяли виходити на вулицю — локальну зону біля бараків, давали книжки з місцевої бібліотеки. Хлопці кажуть, були навіть українською мовою. Допитували як представники ФСБ, так і слідчого комітету РФ, але не били. Декого вдалося передати на обмін у червні 2022 року — на підконтрольну Україні територію повернулися здебільшого важкопоранені бійці.

І так тривало до 27 липня 2022 року, допоки 198 азовців не перевели в окремий барак, розташований у промисловій зоні колонії. Саме у цьому приміщенні у ніч з 28 на 29 липня сталися вибухи, внаслідок яких загинуло понад 50 військовослужбовців, інші — отримали травми різного ступеня важкості. Зокрема, й Сергій Алєксєєвич та Олег Лобов.

Усі подальші події, протягом півтора року, їхнім дружинам доводиться складати як пазли.

До зими 2022 року Оленівську колонію майже повністю звільнили від полонених — більшість азовців вивезли на територію РФ, у СІЗО № 2 міста Таганрог Ростовської області. Декого помістили у СІЗО Донецька. Серед них більшість тих, кого російська сторона вирішила звинуватити у злочинах проти мирних жителів Маріуполя, фабрикуючи справи. Також частина потрапила до СІЗО Ростова-на-Дону. Там перебувають ті, кого РФ називає терористами, оскільки ще у серпні 2022 року верховний суд РФ визнав "Азов" терористичною організацією. Наразі велика кількість азовців перебувають у колонії в окупованій Горлівці. Звільнені бійці полку говорять, що вони зазнають жахливих катувань.

Ані Анна, ані Марія зараз не знають про місце утримання своїх чоловіків. Обидва після вибухів у бараці перебували у лікарні Донецька. Олег там був до грудня 2022 року, а Сергій усього кілька місяців, потім його повертали в Оленівку.

Сьогодні Марія говорить, що для родин полонених дуже важливо, аби вони були залучені у процес звільнення, розуміли його і бачили, що держава докладає зусиль. "Президент Володимир Зеленський в інтерв'ю говорив, що до процесу деблокади могли бути залучені іноземні партнери — Туреччина, Швейцарія, Франція, Ізраїль. Що заважає зараз долучати представників цих та інших країн до перемовин про звільнення? Ми готові разом з представниками держави їздити у міжнародні поїздки, розповідати свої історії, розповідати, як РФ ставиться до полонених, як їх катує усіх, прикладів багато", — наполягає дружина військовополоненого. Марія згадує про підтримку всередині країни, щотижневі акції на підтримку військовополонених, але говорить — їх недостатньо, Україна не може самотужки повертати полонених, і це треба визнати, попросити допомоги. "Ми не знаємо, як довго наші чоловіки можуть витримати. Ми розуміємо, що з полону повертають не тільки живих, повертають тіла. Тіла закатованих у полоні", — резюмує вона.

Тим часом у Координаційному штабі говорять, що підтримують контакт з родинами азовців, зокрема й тих, хто постраждав від вибухів в Оленівці, як і з усіма іншими обʼєднаннями родин.

За оцінками правозахисників, у полоні РФ перебувають приблизно 10 тисяч українських військових.

Важливо

Часу чекати немає: як повернути з полону морпіха, дружина якого хвора на рак