"Мертвий" закон. Без штрафів і державної програми українську мову захистити неможливо, — Ніцой

"Не закон, а декларація"

Ви неодноразово казали, що незадоволені законом про мову. Які ваші основні претензії до нього?

Цей закон передбачає дуже слабкий захист україномовних українців, які бажають отримувати послуги у своїй країні державною мовою. Здається, що насправді намагаються не захистити українців, а догодити російськомовним громадянам, які не хочуть користуватися українською мовою. По-перше, сам закон вступив в силу два року тому [закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" набрав чинності 16 липня 2019 року], але його окремі статті й досі не працюють. А здавання ЗНО українською мовою відтерміновано на 10 років. Що це за закон такий, якщо треба чекати стільки часу?

По-друге, механізм покарання для тих, хто порушує статті документу, майже відсутній. Тобто це взагалі скоріше не закон, а така собі декларація про наміри. Просто визначається позиція, як ми хочемо, щоб все було. Але ж закон повинен регулювати цей процес, і для цього потрібні конкретні інструменти впливу, яких зараз немає.

Норма про адміністративну відповідальність запрацює з липня 2022 року. Ви вважаєте, що якби штрафи накладалися відразу, закон був би ефективним? 

А як інакше впливати на тих, хто не дотримується закону? От мовний омбудсмен [Тарас Кремінь] опублікував в ЗМІ інструкцію, що робити громадянам у разі порушення прав на отримання послуг українською мовою. Треба зафіксувати випадок на відео, зібрати свідчення та надіслати уповноваженому заяву. Але що далі? Ну, отримає омбудсмен це звернення, відреагує на нього, написавши порушнику листа, що так робити не можна. І де гарантія, що та людина послухається?

Проблема в тому, що ми, українці, так і будемо незахищеними. Цей закон можна сприймати лише як психологічну підтримку. Тепер ми можемо вимагати обслуговування українською мовою, і ніхто не має права казати нам, що ми якісь "придурки" або "хворі на голову". Це і все.

"Спізнилися на п"ять років"

Спочатку в законопроекті була стаття про мовних інспекторів, але її прибрали. 

Також щоб догодити російськомовним. І це теж послаблює захист української мови. Візьміть, наприклад, правила дорожнього руху і скасуйте там всі штрафи за порушення. А потім заберіть інспекторів, всі контролюючі органи. І що тоді буде? Тут так само.

Звісно, нас заспокоюють, що через кілька років адміністративне покарання набере чинності, і тоді все буде добре. Але увесь цей час Україна продовжує руйнуватися. Я взагалі вважаю, що ми спізнилися на п"ять років. Закон про мову потрібно було швидко ухвалити, коли Верховна Рада в 2014 році скасувала закон Ківалова-Колесніченко [закон "Про засади державної мовної політики" передбачав широке використання мов нацменшин]. Але влада зволікала. І коли я приходила до високих посадовців в Кабміні з пропозицією негайно готувати такий законопроект, мені кожного разу казали про те, що "згори є вказівка ці питання не піднімати". У мене немає документальних підтверджень цьому, але усно це звучало постійно.

Навіть без діючого закону сфера обслуговування поступово переходила на українську. Можливо на цей процес просто потрібно більше часу?

Звісно, потрібен якийсь перехідний період. Я за те, щоб залишити плавний перехід. Особливо в освіті, щоб діти поступово переходили на державну мову, але ж щоб все одно переходили, а не так, як зараз. Поки що існують тільки розмови про цей перехід, але в школах суцільна російська мова. Важливо, щоб цей процес регулювала держава. В нас же на це впливають інші чинники – війна та активісти, які своїми зусиллями виборюють українську мову для України.

Як саме держава повинна впливати на цей процес?

Разом із законом владі треба було ухвалити державну програму розвитку української мови і передбачити в бюджеті необхідне фінансування на всі заходи. Потім програма по вертикалі спускається в обласні та районні адміністрації. Місцева влада та інші керівні органи звітують перед урядом про виконання положень. Ось як це повинно працювати. На жаль, у нас такої програми немає. Був наказ Петра Порошенка, що її потрібно написати, але він не виконаний. І це зайве свідчення того, що держава не переймається мовним процесом.