Право на самогубство. Чим небезпечний закон про евтаназію і навіщо він потрібен

"Життя — це право, а не обов'язок. Однак я змушений був терпіти це болісне становище 29 років, 4 місяці і кілька днів. Я відмовляюся робити це хоч трохи довше! Я звернувся до правосуддя з тією метою, щоб мої дії ні для кого не мали кримінальних наслідків. Очікування триває вже п'ять років. А оскільки така нерозторопність здається мені насмішкою, я вирішив покласти всьому цьому край у тій формі, яку вважаю найбільш гідною, гуманної і розумною... Моя свідомість виявилася замкненою не у моєму спотвореному, атрофованому і байдужому тілі, а в потворності, атрофії і бездушності вашої совісті". Це заповіт і останні слова Рамона Сампедро, який 30 років боровся за право добровільно піти з життя, стали своєрідним маніфестом руху за легалізацію евтаназії.

Повністю паралізований після нещасного випадку Сампедро — перший іспанець, що відстоював право на евтаназію в суді. Рамон помер у 1998 році, прийнявши отруту. Ця смерть викликала бурхливу громадську дискусію, але лише в кінці 2020-го Іспанія зробила перший крок до легалізації евтаназії: за це проголосувала нижня палата парламенту.

В Україні таких гучних прецедентів не було, але прихильники легалізації права на добровільну смерть є і в нашій країні. На них звернули увагу парламентарі.

Концепція

Перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук разом з колегами-юристами написав Концепцію поновлення Цивільного кодексу України, в якій пропонується переглянути політику країни щодо евтаназії і асистованого самогубства.

"Пропонується розглянути питання про можливість легалізації пасивної евтаназії і асистованого самогубства з урахуванням практики ЄСПЛ [Європейського суду з прав людини] з паралельним внесенням відповідних змін до Кримінального кодексу України", — йдеться в одному з параграфів документа.

Деталі й нюанси пропонованої законодавчої ініціативи відсутні. Втім, проект відповідного закону давно написаний. Починаючи з 2008 року, його тричі подавали до Верховної Ради, але безрезультатно. Автор проекту — Яна Тріньова, адвокат, засновник і голова Регіональної організації на підтримку права людини на гідну смерть, голова секції правових основ біоетики Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України.

"Можливо, моя 20-річна робота не проходить дарма, — зазначає Тріньова. — Але поки не було фахових обговорень теоретичних моделей закону. Відсутня просвітницька державна кампанія для суспільства, яка роз'яснювала б процедуру позбавлення життя на прохання і сприяла зменшенню в суспільстві страху перед цим нововведенням через бідність інформації". Юрист наводить статистику: 10 років тому 40% українців підтримувало ідею легалізації евтаназії, сьогодні — понад 60%.

Евтаназія не для всіх

Юридично існує кілька моделей добровільного відходу з життя, тому варто розібратися в термінах.

Евтаназія — позбавлення життя лікарем смертельно хворого пацієнта, який терпить сильні фізичні та/або моральні страждання, вчинене лікарем згідно з осмисленим проханням хворого в суворій відповідності до встановленої законом процедури.

Для ортаназіі існують практично ті ж свідчення, що і для евтаназії, але рішення про припинення життя висловлюють законні представники хворого (родичі, адвокати) або суд. Ортаназію застосовують до дітей, народжених без мозку, або до людей, котрі перебувають в необоротній стадії коми.

Завдяки евтаназії стане набагато простіше когось вбити — варто просто заплатити за потрібне людям. Поки в Україні не вирішиться питання з хабарництвом, її не варто узаконювати

Також існує поняття самогубства, асистованого лікарем (САВ). У цьому випадку доктор виписує рецепт із зазначенням летальної дози препарату, а також дає консультацію щодо його вживання для досягнення бажаного для пацієнта результату.

Згідно з проектом закону авторства Яни Тріньової, щоб скористатися правом на позбавлення життя за бажанням, потрібні вагомі причини — смертельне захворювання або термінальний процес (коли лікарі прогнозують не більше шести місяців життя); сильні фізичні та/або моральні страждання. Якщо мова йде про евтаназію, весь регламент погоджень-рішень займає близько місяця. Пацієнт повинен кілька разів протягом цього періоду письмово підтвердити, що його рішення добровільне, усвідомлене і прийняте в здоровому глузді, а не, скажімо, в стані депресії. Остаточний вердикт — за консиліумом незалежних лікарів. Одна з головних умов для позитивного вирішення — сувора відповідність встановленої законом процедури.

Автори Концепції поновлення Цивільного кодексу злегка спрощують процедуру і пропонують легалізувати САВ і пасивну евтаназію. Під цим терміном мається на увазі відмова від життєпідтримувального лікування, коли воно або припиняється, або взагалі не починається. Існує також поняття активної евтаназії — тут мова йде про введення в організм хворого летального препарату.

На думку Яни Тріньової, найголовніше в питаннях термінології — волевиявлення самої людини, її право на позбавлення життя. Саме цей аспект і повинен кваліфікувати ситуацію та відрізняти її від убивства, яке означає позбавлення людини життя без її на те волі. Якщо ж в проекті Концепції вказана саме пасивна евтаназія, це означає, що далеко не всі охочі припинити своє життя невиліковно хворі матимуть право на смерть.

Вагомий аргумент

Рік тому Фокус детально розбирав тему легалізації евтаназії в Україні. Зараз, як і тоді, знайти лікаря, активіста, юриста з чіткою позицією проти евтаназії виявилося непросто. Категорично проти виступають лише релігійні діячі.

Деякі експерти перекладають відповідальність на медицину — мовляв, навіщо "умертвляти", якщо можна поліпшити паліативну допомогу, покликану рятувати пацієнта від страждань. Але позбавлення життя через бажання хворого не альтернатива паліативної медицини. Країни, в яких легалізовано право на евтаназію, високорозвинені: Швейцарія, Голландія, Бельгія, Франція, Ізраїль, Канада і деякі штати США — якість паліативної медицини там незрівнянно вище, ніж в Україні, як і в цілому рівень життя.

Важливо

Допоможи собі сам. Як масове навчання першій допомозі допоможе українській медицині

Однією з перших про ризики легалізації евтаназії в Україні відкрито заговорила Олександра Романцова, правозахисниця, виконавчий директор Центру громадських свобод.

"У нас дуже корумпована країна. Завдяки евтаназії стане набагато простіше когось вбити — варто просто заплатити за потрібне людям. Поки в Україні не вирішиться питання з хабарництвом, евтаназію не варто узаконювати. Нам ще далеко до рівня європейських країн. Та й ментально люди не готові до такого", — впевнена Романцова.

На сьогодні це, мабуть, найголовніший аргумент проти евтаназії.