Історія в словах і фото. 15 років із життя України в кращих обкладинках журналу Фокус

2006: Коаліціада і судові провали

Перший рік Фокуса припав на період політичного розпаду після Помаранчевої революції. З початку 2006-го кілька місяців тривала коаліціада, болісне створення парламентської коаліції, унаслідок якої Юлія Тимошенко припинила бути соратницею тодішнього президента Віктора Ющенка і пішла в опозицію, а Віктор Янукович став прем'єр-міністром.

Також у жовтні 2006-го відбулося кілька гучних убивств і замахів на бізнесменів, які яскраво показали стан міліції та судової системи в той час. Зокрема, у Львові підірвали автомобіль Романа Федишина, директора ринку "Шувар", унаслідок чого загинула школярка Марія Куцинда, котра проходила повз. Уже через місяць міліція затримала виконавців замаху, а також Володимира Панасенка, співвласника ринку, якого назвали замовником. Вироки винесли лише через два роки, зокрема, Панасенка засудили до довічного ув'язнення. Це рішення викликало резонанс: на думку адвоката Панасенка, його підзахисного призначили "цапом-відбувайлом", а правозахисники вказали на те, що з підозрюваних вибивали свідчення тиском і тортурами. Навіть через десять років після вироку правозахисники говорили про його надмірність та насамперед невиправданість через нестачу прямих доказів.

2007: Політична криза і смерть Кушнарьова

Цей рік пройшов під знаком політичної кризи, оскільки Віктор Ющенко оголосив про розпуск Верховної Ради в квітні, але лише наприкінці травня призначив позачергові парламентські вибори. Тим часом криза вилилася на вулиці та набула форм, котрі згодом не раз повторювалися в непрості періоди життя України. Прихильники парламентської коаліції виходили на мітинги на київський Майдан, Генпрокуратуру під керівництвом Святослава Піскуна блокували невідомі в спортивних костюмах, фанати Партії регіонів розташувалися з наметами в Маріїнському парку. Віктор Ющенко з Олександром Морозом (тодішній глава ВР) і Віктором Януковичем засідали, вирішуючи, як вийти з кризи, до пів на четверту ранку. Третій рік політичних чвар після Помаранчевої революції настільки набив оскому українському суспільству, що показувати ці події найдоречніше було в жанрах масової культури — коміксах або голлівудських блокбастерах.

На обкладинку Фокуса також потрапив харківський політик Євген Кушнарьов, який в 2007-му загинув від вогнепального поранення на полюванні. Обставини його смерті слідство не з'ясувало, справу закрили в 2009 році. Кушнарьов був членом Партії регіонів та учасником Сєвєродонецького з'їзду депутатів, який згодом назвали сепаратистським. У 1990-х він був мером Харкова, місцева влада підкреслила його значення, поховавши Геннадія Кернеса навпроти могили Кушнарьова.

2008: Ситий початок і голодний фінал

Криза, що почалася в США з банкрутства великих фінансових компаній і падіння іпотечного ринку, широкими колами розійшлася світом. Українці теж глибоко відчули, що життя в епоху глобалізму має не тільки переваги, але може боляче вдарити по кишені. Через кризу 2008-й розколовся надвоє — від спокійного і ситого початку року до його фіналу не залишилося і сліду. Особливо прикрим стало падіння гривні майже вдвічі, з 5 грн до 10 грн за долар, через що девальвували зарплати і пенсії. Довіра до банків похитнулася, вкладники почали масово знімати депозити, Нацбанк обмежив банківські операції.

Долари кудись зникли, зате на вулиці великих міст уперше за багато років повернулися міняйли. Іпотечний ринок України також упав — разом із забороною на валютні кредити від НБУ та різко зниженою платоспроможністю клієнтів, яким тепер потрібно було платити банкам удвічі більше за придбані за докризовими космічними цінами квартири і будинки. За дослідженнями Світового банку, українській економіці знадобилося п'ять років, щоб відновитися від наслідків кризи 2008 року, а деякі з них ми відчуваємо досі. Зокрема, іпотечний ринок, так само як і ціни на нерухомість, не відновилися до докризових показників.

2009: Газовий шантаж і маскова істерія

1 січня 2009-го українці, як і наші європейські сусіди, отримали своєрідний подарунок під ялинку: російський "Газпром" припинив поставки газу через багатомільярдну заборгованість компанії "РосУкрЕнерго", але більшою мірою — через рішення Віктора Ющенка відкликати делегацію переговірників із Москви і не підписувати договір. Російська сторона підвищила ставки й оголосила, що Україна повинна платити $470 за 1 тис. куб. м, як й інші східноєвропейські країни. Почався новий раунд переговорів — між Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним, які в той час були прем'єр-міністрами. Сторони дійшли згоди з довготривалими наслідками. В Україні ще тривалий час обговорювали, чи справедлива нова ціна на газ, яка, за твердженням української сторони, становила $250, а на думку російської — $360.

Восени 2009 року почалася епідемія свинячого грипу H1N1, і тоді українці вперше масово кинулися в аптеки за масками й оксоліновою маззю, яка, відповідно до реклами, рятувала від вірусу. Ситуація тієї епідемії до болю схожа на нинішню: введення карантину і його несхвалення суспільством, поширення псевдолікування та масова відмова вакцинуватися. Варто зазначити, що в листопаді 2009-го Верховна Рада зобов'язала Кабмін організувати закупівлю апаратів штучної вентиляції легенів, але цього, як видно за епідемією ковіду, так і не зробили.

2010: Початок режиму

У 2010 році президентом України став Віктор Янукович, який почав встановлювати вертикаль влади на свій лад. До управління країною прийшли "міцні господарники", зокрема уряд Миколи Азарова, чиї починання в податковій політиці призвели до Податкового майдану. Також Янукович відновив режим "смотрящих" за областями і місцевим бізнесом, і в стрічках новин замиготіли персони на кшталт Юри Єнакіївського. МВС при Януковичі очолювали Михайло Клюєв, Анатолій Могильов, потім Віталій Захарченко, чиї імена згодом стали синонімами посилення репресивного державного апарату. Так само Дмитро Табачник, міністр освіти тих часів, і понині асоціюється у представників цієї сфери із занепадом, корупцією і руйнуванням.

Стався різкий розворот у зовнішній політиці України — із заходу на схід, оскільки Янукович вважав за краще мати в партнерах Володимира Путіна, а не європейських або американських колег. Навесні 2010-го президент підписав Харківські угоди — договір про продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі до 2042 року, сумні наслідки якого Україна відчуватиме ще довго.

2011: Рік знаменитих політзеків

Прийшовши до влади, Кабмін Миколи Азарова провів аудит діяльності своїх попередників. Так почалися арешти й ув'язнення чиновників, насамперед Юлії Тимошенко, якій постановили нецільову розтрату коштів, виділених згідно з Кіотським протоколом, на висадження дерев, але спрямованих до Пенсійного фонду. Також під варту взяли ексміністра економіки Богдана Данилишина, ексміністра внутрішніх справ Юрія Луценка і десятки представників інших держустанов. Арсен Аваков, у ту пору ексгубернатор Харківщини, знайшов політичний притулок в Італії. Міжнародні правозахисні організації заявили про політичні мотиви переслідування соратників Тимошенко, Луценко оголосив голодування. Однак це не завадило засудити Тимошенко на сім років тюремного ув'язнення.

Режим Януковича не обмежився політиками — відкривали справи проти активістів, журналістів. Зокрема, в Запоріжжі засудили представників націоналістичної організації "Тризуб", котрі відрізали голову пам'ятнику Сталіну, який встановив місцевий осередок КПУ. У 2011-му політично заявили про себе ультрас — футбольні фанати київського "Динамо", які вигадали гасло "Спасибо жителям Донбасса за президента-п****аса". Ультрас зіграли чималу роль у наступних подіях в Україні.

2012: Футбольні, мовні та виборчі пристрасті

Цей рік в українців асоціюється наамперед із футбольним чемпіонатом Євро-2012. Однак навіть свято спорту виявилося з гірчинкою — через величезні витрати бюджетних коштів на його проведення і неминучі зловживання, за які Україна розплачувалася роки потому. Протестні настрої наростали. На Європейській площі в Києві встановили Мовний майдан — проти закону про державну мовну політику №5029-VI, більше відомого як закон Ківалова-Колесніченка. Згідно з цим документом значно розширювалися права регіональних мов, враховуючи російську. Лише в 2018 році Конституційний Суд визнав цей закон таким, який суперечить Основному Закону.

Восени 2012 року відбулися вибори до українського парламенту, які виграла Партія регіонів. Також 5%-ний бар'єр подолали "Батьківщина", УДАР, "Свобода" і Комуністична партія, яка востаннє тоді пройшла до Верховної Ради. Перед виборами Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва провів опитування, згідно з яким 37% населення і 61% експертів припускали, що результати будуть підтасовані, а 46% населення висловилися про те, що вибори не є реальним механізмом впливу громадян на владу.

2013: Євромайдан

У 2013-му стало зрозуміло, що обіцяне Віктором Януковичем "покращення життя вже сьогодні" не настане. Згідно із соціологічними дослідженнями, 75% українців відчули погіршення життя через зростання цін, у той час як зарплати залишалися низькими. В управлінні країною процвітав режим "азарівщини" із жорстким тиском на бізнес і пресу. У той же час Юлія Тимошенко продовжувала відбувати термін, а Юрій Луценко, вийшовши з колонії, оголосив про створення протестного громадського руху "Четверта республіка".

Останньою краплею стала відмова Кабміну, а потім і Віктора Януковича на саміті у Вільнюсі підписувати Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом. 21 листопада почалися мітинги опозиції в центрі Києва, які вилилися в Євромайдан — наймасштабніший протестний рух у сучасній історії України. Поворотним моментом у розвитку протестів стала ніч 30 листопада, коли бійці підрозділу "Беркут" розгромили і розігнали протестувальників із застосуванням сили. Наступного дня, 1 грудня, у столиці розпочався масовий мітинг, фіналом якого став штурм Адміністрації президента із жорстокими сутичками активістів і спецпідрозділів МВС. До кінця року Євромайдан набув національного значення, оскільки протести поширилися і на інші міста, а також став центром зародження масового добровольчого і волонтерського руху.

2014: Рік, коли все змінилося

Час крові, шоку і потрясінь — таким був для українців 2014 рік, ключові події якого сталися з нами вперше за історію незалежності країни. Січень — смерті Сергія Нігояна, Сергія Гагіковича і Михайла Жизневського, перша кров на Майдані. Лютий — масові вбивства протестувальників, втеча президента Віктора Януковича. Березень — початок російської агресії та анексія Криму. Квітень — початок збройного конфлікту на Донбасі із жорстокими боями, які тривали все літо. Їхнім апофеозом став Іловайський котел, організований військами РФ, де сотні українських військовослужбовців загинули, були поранені й опинилися в полоні. Паралельно були створені так звані "ДНР" та "ЛНР" — псевдореспубліки на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей. Липень — збиття літака, який здійснював рейс MH17, подальше розслідування якого довело причетність Росії до подій на Донбасі. Вересень — перші мінські угоди про тимчасове припинення вогню.

Уперше в центрі уваги опинилися не політики, а армія. З'ясувалося, що вона не готова до війни ні морально, ні матеріально. Тому на тлі поспішних хвиль мобілізації та обіцянок політиків поліпшити якість озброєння з'явився феномен добробатів — добровольчих батальйонів, які активно брали участь в початковій фазі конфлікту.

2015: Декларація реформ і фронтові баталії

Ставши президентом України в 2014 році, Петро Порошенко задекларував курс на реформи і запросив в урядові структури іноземців. Американка Наталія Яресько очолила Міністерство фінансів, литовець Айварас Абромавичус — Міністерство економічного розвитку й торгівлі, грузин Олександр Квіташвілі став міністром освіти та науки. До того ж Хатія Деканоїдзе реформувала поліцію, а Міхеіл Саакашвілі став губернатором Одещини. Однак діяльність "варягів" в українській владі була недовгою: зокрема, Айварас Абромавичус хоч і запустив систему закупівель ProZorro, але пішов із посади через саботаж реформ.

Початок 2015 року ознаменувався тяжкими боями на фронті — обороною Донецького аеропорту, військовими діями в Дебальцевому, що завершилися відходом українських військових. На той час добровольчі полки, такі як "Азов", "Айдар" або ДУК "Правий сектор", мають неоднозначну популярність як захисники України і в той же час націоналісти-радикали, особливо в зарубіжній пресі. Їхнє становище на фронті було, по суті, нелегальним і непідконтрольним керівництву армії. Тому представників добробатів, з одного боку, заохочували вступати до армійських структур, з іншого — закликали до відповідальності за військові злочини, як було з членами роти "Торнадо".

2016: Нафтова криза, план "Шатун" та пограбування Донбасу

На початку 2016 року в світових новинах заговорили про кінець епохи викопних вуглеводнів, оскільки ціни на нафту впала нижче $33 за барель, а фондові ринки почали розвалюватися — в Китаї їх роботу припиняли двічі. Знизилася і ціна на російську нафту, а в Україні заговорили про надію на обвал російської економіки. Утім, вже до кінця року ціни відновилися.

Більше резонансу викликало оприлюднення так званого плану "Шатун" із дестабілізації ситуації в Україні, нібито знайденого в зламаній особистій пошті Владислава Суркова, помічника Володимира Путіна. Він припускав поширення паніки, організацію масових протестів і критику української влади. Кремль, а також партія ОПЗЖ і Юлія Тимошенко заявили, що це фальшивка, підготовлена на Банковій, у той час як СБУ підтвердила справжність документа. Що б це не було — хакерський взлом або злив спецслужб, — серйозної дестабілізації план не викликав. Більше значення мав злом робочої пошти Суркова, де українські хакери знайшли документи, які підтверджують агресію Росії на Донбасі та причетність до вибуху рейсу MH17. Це стало черговим елементом гібридної війни, в процесі якої десятки підприємств на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей були вивезені в Росію або розкрадені та порізані на металобрухт.

2017: Безвіз, Супрун і Petya.A

Головною перемогою 2017 року став безвізовий режим між Україною і Євросоюзом — з 11 червня 2017 року українці можуть без отримання візи здійснювати ділові, туристичні та сімейні поїздки в Європу. Це значно пожвавило мобільність українців: уже за перші 12 днів дії безвізу кордон перетнули понад 741 тис. наших співвітчизників. А за три роки безвізу, за даними Держприкордонслужби, українці оформили понад 11,5 млн біометричних паспортів і здійснили приблизно 49 млн поїздок до Європи.

Головною "зрадою" 2017 року став вірус Petya.A — масштабна хакерська атака в червні, від якої постраждали Міністерства інфраструктури й освіти, десятки українських банків, сотні державних і приватних компаній. Атака поширилася на 60 країн світу, заподіявши багатомільярдних збитків. Українські силові відомства, а за ними й американські спецслужби заговорили про російський слід, назвавши атаку актом тероризму.

Головною реформою 2017 року стала медична, в межах якої заснована програма "Доступні ліки", а також набув чинності закон про держгарантії медичного обслуговування. Принцип "гроші ходять за пацієнтом", функціонування електронної системи. І до і після старту реформи в українців до неї неоднозначне ставлення, як і до її натхненниці Уляни Супрун — одні не можуть натішитися, інші клянуть як попало.

2018: Воєнний стан громадянського суспільства

Цього року загострилося протистояння активної частини суспільства і влади через гучні вбивства, розслідування яких не приносило результатів. З 2016 року був убитий журналіст Павло Шеремет, активістка й учасниця АТО Аміна Окуєва, правозахисниця Ірина Ноздровська. Останньою краплею став напад на Катерину Гандзюк, у той час радницю мера Херсона, яку влітку облили кислотою, від чого вона померла через чотири місяці. Хоч виконавців злочину знайшли відразу, замовника слідство не знайшло, незважаючи на протести активістів і появу ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" Усе це відбувалося на тлі млявих розслідувань вбивств Небесної сотні й обіцянок Петра Порошенка домогтися покарання винних. Варто зазначити, що жодна з цих гучних справ не завершена і при президенті Зеленському, котрий також обіцяв результативні та прозорі розслідування.

До кінця року Україна ризикувала перейти у воєнний стан. Причиною слугував інцидент у Керченській протоці, де російські прикордонники напали на три українські судна і захопили в полон 24 українських моряків. Того ж дня, 25 листопада, президент скликав позачергове засідання РНБО, де вирішили ввести воєнний стан на 60 днів з обмеженнями пропускного режиму на лінії фронту і на кордоні з Росією. Він, однак, на життя України не вплинув.

2019: Зе-час

Навесні 2019-го президентські вибори виграв Володимир Зеленський. Це стало шоком для частини українського суспільства, яка не сприйняла колишнього коміка як першу особу країни. Проте пізніше Зеленський сформував монобільшість у Верховній Раді, Кабінет міністрів і запустив "турборежим" законотворчої роботи, якого Україна не бачила. Відбулися зміни у зовнішній політиці, першою з них стала скандальна телефонна розмова Зеленського з Дональдом Трампом, яка спричинила за собою початок процедури імпічменту президента США.

Зміни у владі, однак, не торкнулися правоохоронних органів. У травні відбулося шокове вбивство: двоє патрульних поліцейських на Київщині поранили перехожого п'ятирічного хлопчика, який через три дні помер. Ця подія вкотре порушила питання про те, наскільки "ефективною" була реформа поліції.

Найбільш позитивною подією року стало повернення українських полонених із Росії 7 вересня. Усього повернули 35 осіб, зокрема захоплених раніше моряків і політв'язнів — Романа Сущенка, Миколу Карпюка, Володимира Балуху. Найзнаменитішим в'язнем Кремля, який повернувся додому, став незаконно засуджений письменник і режисер Олег Сенцов, за звільнення якого проводилися акції в багатьох країнах.

2020: Під знаком ковіду

З 2020 року Головною рушійною силою подій не тільки в Україні, але й у всьому світі став вірус. Поява COVID-19 у Китаї призвела до глобальних змін, що торкнулися життя мільярдів. Спроби локалізувати епідемію виявилися безуспішними, тому весь світ зупинився: країни пішли на жорсткі карантини, бізнесу потрібно було переформатувати роботу, а політикам — ухвалювати непопулярні рішення про закриття внутрішніх і зовнішніх кордонів. Початок року в Україні характеризувався психологічними хвилюваннями, що почалися з протестів у Нових Санжарах та продовжуваним обуренням через надмірність карантинних обмежень. Вони, однак, допомогли уникнути масових заражень. А ось восени Україна увійшла в повноцінну хвилю епідемії — з тисячами хворих і померлих, гострою нестачею місць та обладнання у лікарнях і незмінно провалювальними спробами перейняти закордонний досвід, як це сталося з ідеєю польових госпіталів.

Тим часом у нашого північного сусіда, Білорусі, почалися акції протесту, що почалися в ніч на 10 серпня, коли оголосили про перемогу Олександра Лукашенка на президентських виборах. Масові затримання, тортури й убивства активістів укоре показали авторитаризм білоруського режиму, який витримав хвилю протестних акцій, що тривали до лютого 2021-го, і здаватися не збирається.

2021: Байден, ринок землі та примарні санкції

На початку року українські аналітики заговорили про якісні зміни відносин нашої країни зі США, де президентом став Джо Байден, який у колишні роки активно виступав проти російської агресії, бував в Україні та знає наш порядок денний незрівнянно краще, ніж Дональд Трамп. Проте саме Байден підписав угоду з Ангелою Меркель про те, що не втручатиметься в будівництво російського "Північного потоку-2" в обхід України. Підсолодити цю гірку пігулку обіцяють компенсацією в $1 млрд у Зелений фонд на розвиток альтернативної енергетики в Україні та продовженням контракту з Росією на транспортування газу.

Тим часом Володимир Зеленський демонструє, що може вирішувати системні проблеми країни. Так, на початку року президент підписав указ про санкції проти нардепів Тараса Козака та Віктора Медведчука, а також пов'язаних із ними телеканалів. Генпрокуратура відкрила справи про державну зраду та фінансування тероризму, які нині розглядаються в суді, а Медведчук перебуває під домашнім арештом. Ймовірно, це справа розглядатиметься ще довго, оскільки політик подав зустрічний позов.

З 1 липня, хоч і з обмеженнями, але відкрився ринок землі сільськогосподарського призначення. Це досягнення хоча б тому, що припинилися багаторічні спекуляції українських політиків на цю тему.