Новий громадський договір для України. Або що робити з армією після перемоги?

Мало хто сьогодні на Заході сумнівається у перемозі України у війні. Але при цьому ми бачимо, що постачання озброєнь гальмується. Той самий "колективний Захід", який вірить у нашу перемогу, не поспішає створити умови, за яких Україна гарантовано отримає військово-політичну перемогу. Таку перемогу, яка забезпечить повернення всіх захоплених територій.

Потрібен план відновлення країни

У чому причина такої двоїстої позиції? У тому, що, з одного боку, Захід розуміє: Кремлю треба надати жорстокий урок. Щоб і в Москві, і в Пекіні зрозуміли: військове вторгнення у ХХІ столітті — не спосіб вирішувати проблеми з сусідами, пряма експансія сьогодні неможлива, якими б причинами вона формально не пояснювалася.

Але є й інший бік, про який у нас говорити не прийнято. Той самий Захід зовсім не горить бажанням за підсумками війни отримати на своєму східному кордоні войовничу, відмобілізовану, озброєну "до зубів", але при цьому економічно розорену Україну. Тому що така країна неминуче стає абсолютно непередбачуваною потенційною загрозою для сусідів. Ні європейці, ні американці не знають, як бути в цій ситуації — от і не поспішають давати нам всю ту зброю, яку ми просимо.

Це означає, що Україні після перемоги доведеться вирішувати проблему, з якою традиційно стикаються всі переможці подібних "війн на виживання" — що робити з величезною, сильною, але вже незатребуваною армією? З армією, яка пізнала смак перемоги, і готова "продовжувати".

У СРСР Йосип Сталін 1945-го зіткнувся з тією ж проблемою. Результатом стали масштабні "чистки" в офіцерському середовищі, а потім справжнім "порятунком" для влади стала "Холодна війна". Але для України такий сценарій свідомо неприйнятний. Залишається єдина очевидна відповідь: армію — демобілізувати, включаючи людей у мирне будівництво.

І ось тут виникає проблема: власного проєкту мирного будівництва Україна не має. Є нескінченне обговорення того, яку допомогу ми отримаємо від Заходу, яка країна відроджуватиме якийсь регіон України, скільки заарештованих російських грошей нам передадуть і коли, чи отримаємо ми репарації від РФ, і які, чи може краще взяти енергоносіями…

Правда в тому, що й грошей Захід дасть менше, ніж обіцяє, і з інвестиціями не поспішатиме, і з Росії "вичавити" щось буде проблематично. А з воєнними боргами нам розраховуватись доведеться. Але головне — Україна нині не має взагалі будь-якого чіткого проєкту відновлення країни, її виведення на принципово новий рівень.

Але насправді це — не проблема. Розробити проєкт відновлення — суто технічне питання. Як і програма післявоєнного розвитку — безлічі країн світу доводилося відновлюватися після руйнівних воєн, досвіду в цій справі достатньо.

Але залишається відкритим питання: на яких засадах після війни буде вибудовано в Україні відносини між суспільством та владою? Адже сучасне суспільство будується як на гласних контрактах, на кшталт конституції та зведення законів, так і негласних. Останні зазвичай називаються "громадським договором".

Як зазначає кандидат юридичних наук, ексзаступник начальника Департаменту захисту економіки Нацполіції України Михайло Пластун, громадський договір (інакше — соціальний контракт) — це угода між народом та владою про "правила гри", принципи та основи на яких вони взаємодіють.

"Соціальний контракт — це не якийсь документ чи навіть Конституція (як думає багато хто). Це "скелет" всього державного організму, а Конституція та вся законодавча база — це вже результат та відображення громадського договору. І важливо розуміти, що Конституція та закони будуть дієвими та ефективними лише в тому випадку, якщо такий громадський договір дійсно існує в суспільстві", — пише Михайло Пластун.

"Американська мрія" та "Чарка, шкварка, іномарка"

У різних країнах діють різні громадські договори. Подивимося кілька прикладів (і прикладів порушень таких договорів).

Білорусь. Тут громадський договір ще наприкінці 90-х сформулював особисто Олександр Лукашенко: "Чарка, шкварка, іномарка". Тобто держава є абсолютно патерналістською, забезпечує своїм громадянам якийсь більш-менш прийнятний рівень життя. Від громадян натомість потрібно не брати участь у політиці (загалом не цікавитись нею), вкрай небажаний також власний бізнес. Жорстка система податків та штрафів, мінімум "низової" корупції, безкоштовні медицина та освіта.

Цей договір, щоправда, полетів до дідька у 2020-му, коли білоруси захотіли ще й свободи зі справедливими виборами. Владі знадобилося півтора роки жорстоких репресій, щоб видавити з країни або пересаджати найвільнолюбніших і відновити статус-кво. Щоправда, економіка прийшла в такий сумний стан, що у формулі залишилися лише "Чарка та шкварка".

Росія. Тут формула була інша: держава (і саме чиновники) займаються своїми справами (політика, бізнес), народ їм не заважає, але й держава людей у свої справи не залучає. Натомість плебсу пропонується почуття величі держави.

Ця угода була порушена у вересні 2022 року мобілізаційним указом Путіна, який пішов проти правила не залучати простих росіян до справ держави. Наслідки порушення договору поки що дійшли не до кожної сім'ї, але цим питанням займаються ЗСУ.

США. З історично-романтичного погляду громадський договір там зафіксований у Декларації Незалежності. А практично американський суспільний договір — це "Американська мрія". Ніхто тобі нічого не гарантує, але якщо в тебе є талант і ти готовий багато працювати, то обов'язково досягнеш успіху. Ну і так, право на зброю та усвідомлення того, що твоя країна кинеться захищати тебе у будь-якій точці світу.

Європа. Тут суспільний договір у західній частині її сформувався в другій половині ХХ століття. Високі податки та досить жорсткі обмеження в обмін на гарантовані соціальні блага, включаючи безкоштовну медицину гідного рівня, освіту, соцзабезпечення тощо.

Важко сказати, які громадський договір діяв в Україні до 24 лютого 2022 року. Очевидно, прямо протилежний як європейському, так і білоруському. Тобто держава не забезпечує жодної "соціалки", пропонує зовсім злиденні пенсії тощо. Але, з іншого боку, крізь пальці дивиться на тіньову економіку, самозайнятість громадян. Плюс ніяк не обмежує їхню політичну та суспільну активність, та й інші свободи не чіпає.

Однак війна вже все змінила — тільки поки що не зрозуміло, як саме. У будь-якому разі на передній край висунувся народ України. Бо якби все залежало тільки від влади — росіяни взяли б Київ не за три дні, а за один. Але тепер, коли війна закінчиться, ми маємо сформулювати новий суспільний договір. І вже, виходячи з нього, відроджувати Україну.

Шлях для України

Ми не візьмемо на себе сміливість зараз намагатись сформулювати новий громадський договір для України. Але ми можемо точно сказати, що саме він має виключити із нашого життя.

Економіст, експерт аналітичного центру "Об’єднана Україна" Олексій Кущ, вважає: "Основна причина тієї пухлини, яка пожирає країну зсередини — це рентна, корупційна, сировинна модель економіки. Коли основний фінансовий потік у країні збирається за допомогою кількох інфраструктурних ланцюжків збору (газ, електроенергія, паливо, митниця), концентрується у точках накопичення та розподіляється між кількома "родинами". Виходить щось на кшталт середньовічного збору данини київськими князями. …Навіть реформа з децентралізації перетворилася у нас на спосіб створення кормових баз для місцевих феодалів. Сам процес можна назвати новою феодалізацією, коли новою квазіфеодальною владою стають голова ОТГ, суддя та начальник відділення поліції, як колись у середньовічній Англії — намісник, єпископ та шериф".

Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, описуючи колись ситуацію, схожу на ситуацію в Україні, запровадив поняття нерівності у суспільстві та впливу на нього так званих екстерналій. Під ними він припускав вплив транзакцій на третіх осіб, не опосередкований ринком. Причина екстерналій — зовнішні ефекти, що спотворюють існуючий ринковий механізм.

Ось ознаки екстерналій:

• рішення у системі приймає обмежене коло учасників, і їх наслідки впливають життя більшості;
• лише вузьке коло осіб має реальну інформацію;
• більшість учасників не може застрахувати свої основні ризики.

Упізнаєте українську ситуацію? Адже справжня проблема не в цьому, це лише наслідок. Проблема в тому, що всі роки існування незалежної української держави мільйони простих мешканців країни ментально виправдовували існування цієї системи. Вони лише шкодували, що самі не перебувають на вершині владної піраміди. Як результат, навіть найзапекліші борці за справедливість, потрапивши у владу, ставали частиною системи. А ті, що залишилися за межами влади та системи, привчалися не вірити державі, ховати від неї свої справи.

Які ж є сьогодні пропозиції щодо нового суспільного договору для України? Свій підхід на прохання автора цієї статті виклав відомий український політолог Євген Магда:

— Є кілька параметрів для суспільного договору, який має постати в Україні після перемоги над Росією. Проте головне — усвідомлення необхідності подібного документу, без нього марно рухатися вперед. Цей суспільний договір матиме своїм гарантом Збройні Сили та ветеранів війни з Росією — гарантом неформальним, проте вагомим. Його принципи прості — солідарність, боротьба з корупцією, прозоре судочинство — все те, що необхідно Україні для вступу до ЄС. Будь-які інші варіанти будуть тупцюванням на місці.

Проте я не бачу у нинішнього істеблішменту готовності підписувати чи хоча б парафувати цей договір. Перший рік після завершення війни, коли пройдуть парламентські та з великою ймовірністю президентські вибори буде тестом на життєспроможність і цього договору, і України у мирних умовах.

Більш опрацьовану модель суспільного договору представив нещодавно Український інститут майбутнього під керівництвом Вадима Денисенка. Його головні тези:

• Майбутнє — економічно, технологічно та воєнно сильна, інтегрована в колективний захід держава, яка прагне стати регіональним лідером;
• Довіра — людиноцентричність, яка забезпечує можливості для розвитку всіх громадян, дозволяючи їм заробляти достатньо для забезпечення достойного соціального та економічного рівня;
• Свобода — базова основа держави. Ми — країна вільних людей;
• Гордість — ми народ-переможець (перемога у війні, перемога бідності, перемога корупції);
• Ворог — корупція і Росія.

Це, звичайно, досить довге формулювання суспільного договору, зовсім не схоже на приклади, наведені на початку статті. Однак воно дуже точно відображає очікування та потреби того суспільства, яке ми маємо вже сьогодні — через рік після початку повномасштабної війни. І навіть якщо це не кінцева формула, то з нею вже можна працювати.