Хмари над Егейським морем. Чому Ердоган може розпочати війну з Грецією

"Ми не визнаємо вашу окупацію наших островів і зробимо все необхідне, коли настане час. Можливо, це станеться раптово в одну ніч".

Пройшло вже кілька тижнів відтоді, як президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган прямо погрожував вторгненням до Греції, використовуючи ті ж висловлювання, що й перед попередніми військовими операціями Туреччини в Сирії. Афіни та Анкару поділяє безліч конфліктів, але зараз Ердоган обрушив свій гнів на мілітаризацію Грецією своїх островів в Егейському морі. Хоча грецька військова присутність там залишається незмінною протягом останніх кількох десятиліть, Анкара наполягає на тому, що вона порушує договори 1923 та 1947 років, які встановили суверенітет Греції над островами.

Фокус переклав аналітичну статтю Раяна Джінгераса про те, чому можливий воєнний конфлікт між Туреччиною та Грецією.

Як я писав у червні, конфлікт між Грецією та Туреччиною видається не тільки можливим, а й імовірним. Нещодавні заяви турецьких офіційних осіб та розвиток подій в останні місяці лише збільшують ризик. Якщо між Туреччиною та Грецією виникне конфлікт, серйозні наслідки очікують на обидві держави. Однак риторика Ердогана, а також його інтереси та ідеологія, говорять про те, що Анкара може бути готова ризикнути.

Прелюдія до погрози

На початку літа з'явилися ознаки того, що напруженість у відносинах між Грецією та Туреччиною слабшає. З укладенням угоди, що дозволяє Швеції та Фінляндії подати заявку на вступ у НАТО, Ердогана більше цікавила можливість завдати нового удару по курдських ополченцях у Сирії — втім, цю ідею він відклав під тиском Росії та США. Побоювання з приводу відновлення воєнних дій між Грецією та Туреччиною знову актуалізувалися на початку серпня після спуску на воду нового турецького бурового судна, яке нібито прямує до спірних вод Середземного моря. Але, попри великий ажіотаж у турецькій націоналістичній пресі, плавання пройшло у водах, що безпечно розташовані в межах безпосередньої берегової лінії Туреччини.

Літній затишок закінчився в останній тиждень серпня після того, як турецькі ЗМІ повідомили про кілька інцидентів між турецькими та грецькими військовими. Перше зіткнення, за даними Міністерства оборони Туреччини, сталося, коли грецькі військові літаки переслідували турецькі повітряні судна, які брали участь у місії НАТО над Середземним морем. Декілька днів потому турецькі чиновники заявили, що грецька зенітна система С-300 засікла турецькі літаки F-16 в районі острова Крит.

Анонімні грецькі спростування цих зіткнень не змогли стримати обурення Анкари. Оскільки обидва інциденти сталися під час церемоній, присвячених сторіччю закінчення війни за незалежність Туреччини, Ердоган засудив розгортання Грецією російських С-300 як доказ зловмисності Греції та віроломства НАТО. Саме у цьому контексті президент Туреччини пригрозив без попередження прийти на острови Греції.

Слова Ердогана викликали різку критику. Прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс назвав його промову навмисно агресивною, а самого турецького лідера запідозрив у "нездоровій прихильності до моєї країни". Державний департамент США згодом підтвердив бажання Вашингтона, щоб "усі сторони уникали риторики і не вдавалися до дій, які можуть ще більше загострити напруженість", заявивши, що суверенітет грецьких островів в Егейському морі "не підлягає сумніву". Деякі спостерігачі в Туреччині та за її межами припустили, що основним стимулом для випаду Ердогана стало падіння його показників на виборах. Перед можливим переобранням 2023 року він намагається "переламати ситуацію", звертаючись до націоналістично налаштованих виборців.

Політика демілітаризації

З моменту виступу Ердогана на початку вересня турецькі ЗМІ за сприяння Міністерства зв'язку країни не припиняли публікувати коментарі на тему Егейського моря. Коментатори та аналітики послідовно озвучують версію, що Греція незаконно мілітаризувала свої острови біля анатолійського узбережжя. Це твердження ґрунтується на положеннях двох окремих договорів, що стосуються суверенітету Греції над своїми островами.

Згідно з Лозаннським договором 1923 року, на п'яти основних островах у Північному Егейському морі не повинно бути побудовано "ніяких військово-морських баз або укріплень". Проте умови договору дозволяють Греції утримувати там "нормальний контингент" регулярних військ. І навпаки, в Паризькому договорі 1947 року недвозначно говориться, що грецькі Додеканесські острови на півдні "залишаються демілітаризованими". Греція, однак, стверджує, що ці умови були обіцянкою Італії, яка поступилася островам Афінам після Другої світової війни. Оскільки Італія захопила острови в Османській імперії в 1913 році, Туреччину виключили з переговорів в 1947 році, що зробило обіцянку спірною для Анкари.

Сьогодні важко знайти турецьких аналітиків, які готові повністю розібрати суперечливий характер цих угод. У турецьких ЗМІ нескінченно звучать слова про те, що Егейські території Греції — це "острова під демілітаризованим статусом (gayri askeri statüdeki adalar)". Зомбоване використання цього виразу супроводжується бурхливим потоком репортажів про розміщення військ та техніки на островах. Багато інтернет-ресурсів розмістили статті зі знімками нібито незаконних баз та аеродромів з усього грецького Егейського моря.

Коментатори неодноразово посилаються на розміщення на островах десятків тисяч грецьких солдатів. Однак ці цифри ґрунтуються на результатах досліджень, проведених понад 30 років тому. Нещодавно офіційне турецьке радіо та телебачення опублікувало фотографії з безпілотника, на яких видно, як грецькі кораблі розвантажують десятки одиниць бронетехніки на грецьких островах Лесбос та Самос. Коментатори у Туреччині негайно сприйняли ці знімки як доказ прагнення Греції "мілітаризувати" Егейське море. Міністерство закордонних справ Туреччини неодноразово заявляло, що відмова від демілітаризації островів може формально поставити під сумнів їхній суверенітет.

Сам Ердоган дав зрозуміти, що дії Греції в Егейському морі — не єдине джерело напруженості. Після підписання у 2019 році угоди про взаємне оборонне співробітництво між Вашингтоном та Афінами він очорнив підтримку Греції з боку США, відкидаючи твердження про те, що зусилля американців у регіоні спрямовані на підтримку України у війні проти Росії. Його прихильники у турецьких ЗМІ регулярно підтверджують ці сумніви. Часто стверджується, що справжня мета Вашингтона — обсадити Туреччину. Зняття ембарго США на постачання зброї Республіці Кіпр, а також підтримка США діяльності курдських бойовиків у Сирії наводяться як докази цієї змови. Дедалі ймовірнішим здається, що Ердоган повірив у зловмисність американців. Постачання Вашингтоном зброї до Греції, заявив він в ООН, є "прихованою окупацією". Крім того, він попередив Афіни, що американська та європейська підтримка "не врятує вас".

Чого хоче Ердоган?

Є багато причин сумніватися у серйозності погроз Ердогану. Згідно з одним із опитувань, незначна більшість турецьких виборців переконана, що його слова — це просто передвиборча стратегія, покликана "сформувати порядок денний" перед голосуванням наступного року. Ще більша частка, 64%, згідно з опитуванням, не вірить, що існує "ворожнеча між турецьким та грецьким народами".

Мало хто сумнівається в тому, що конфлікт між Грецією та Туреччиною чинитиме руйнівний вплив на тендітну економіку обох держав. Доходи від туризму, особливо курортних міст на узбережжі Егейського моря, становлять близько 15% валового внутрішнього продукту Туреччини (і близько 18% ВВП Греції). Торгівля обох держав значною мірою залежить від морського судноплавства. До появи COVID-19 87% турецького товарообігу здійснювалося через морські порти. Крім потенційних економічних збитків, не менш серйозними будуть міжнародні наслідки конфлікту. Сполучені Штати та Європейський Союз заявили про свою нетерпимість до будь-яких нападів на суверенну грецьку територію. Крім того, ні Брюссель, ні Вашингтон не в захваті від турецьких заяв про агресивність Греції.

Однак у Греції мало хто готовий легковажно відкинути слова Ердогана. В останні тижні як у друкованих виданнях, так і на телебаченні, обговорення Туреччини все більше зосереджено на можливості війни. Оскільки у Греції очікують власні вибори у 2023 році, Міцотакіс рішуче заявив, що будь-яка пряма загроза суверенітету Греції є "червоною рисою" для країни. Критично оцінюючи рішення уряду підписати оборонну угоду зі Сполученими Штатами, лідер опозиції Алексіс Ципрас намагається знайти баланс між бажанням змістити Міцотакіса та власним зобов'язанням захищати країну в разі конфлікту.

Є й інші менш помітні ознаки того, що Афіни готуються до гіршого. В липні з'явилися повідомлення, що грецькі військові почали розгортати на островах Егейського моря парасольку для захисту від безпілотників, використовуючи ізраїльські технології. Нещодавно грецькі та французькі військові кораблі провели спільні навчання в Егейському морі в межах ширшого пакту про взаємну оборону, підписаного у 2021 році.

Ризики конфлікту не стримують Ердогана та його опонентів на виборах. Кемаль Кілічдароглу, голова найбільшої опозиційної партії Туреччини, засудив обіцянку Ердогана "раптово прийти в одну ніч". За його словами, справжній лідер повторив би вторгнення Туреччини на Кіпр у 1974 році і просто захопив би "окуповані" острови Греції без погроз та попереджень. Представник націоналістичної партії IYI підтримав ці настрої. Він вважає, що Ердоган продемонстрував свою нездатність керувати, не змусивши Грецію "заплатити ціну" за відправку бронетехніки на острови Самос та Лесбос. Війна між Грецією та Туреччиною здається йому малоймовірною, але він упевнений, що будь-який конфлікт призведе до втрати Грецією своїх островів. Найрадикальніші провоєнні настрої продемонстрував союзник Ердогана з коаліції, лідер націоналістів Девлет Бахчелі. У липні він із задоволенням позував з картою, де більшість грецьких островів Егейського моря, включаючи Кріт, зображені як турецька територія. Зовсім недавно Бахчелі заявив у Великих національних зборах Туреччини, що "суверенітет, права власності, морська юрисдикція та повітряний простір" кількох грецьких островів "безперечно і законно" належать Туреччині.

Хоча це не обов'язково вказує на неминучий конфлікт, такий загальний збіг думок щодо Греції змушує поставити очевидне питання: чого Анкара сподівається домогтися подальшої ескалації? За відсутності чітких вимог з боку Ердогана мало хто в турецьких ЗМІ наважується будувати великі припущення. Декілька колишніх старших офіцерів запропонували блокувати грецькі острови або атакувати їх в надії позбавити їх військових баз та зброї.

Набагато всеосяжніший та тонший курс дій описаний у роботах Хасана Басрі Ялчина, частого коментатора новин та колишнього керівника досліджень у найбільшому аналітичному центрі Туреччини — Фонді політичних, економічних та соціальних досліджень (SETA). На його думку, загроза Ердогана "прийти без попередження" була початком довгострокової операції, спрямованої на захоплення островів Егейського моря. З юридичної точки зору, стверджує він, Анкара має звинуватити Грецію в порушенні Лозанського та Паризького договорів, тим самим позбавивши Афіни суверенітету над своїми територіями. "Найкращим прикладом такої стратегії є Кіпр", — робить висновок Ялчин. Вторгнення і окупація острівної території Греції, подібно до нападу Туреччини на Кіпр в 1974 році, допомогло б "переглянути статус островів".

Чому Ердоган вирішив діяти саме так?

Можливо, як стверджує один із коментаторів, особисте роздратування Ердогана у зв'язку зі збільшеною силою та роллю Греції на міжнародній арені підштовхне його до ескалації. Свою роль може зіграти і бажання отримати голоси виборці або навіть конституційна можливість відкласти голосування перед загрозою війни. Крім того, схоже, що в Туреччині панує спільна впевненість у позитивному результаті будь-якої конфронтації з Грецією.

Щодо цього політичний клімат у Туреччині сильно нагадує політичний клімат у США перед вторгненням до Іраку у 2003 році. Багато американців розглядали Ірак як загрозу безпеці Близького Сходу, що перезріла. Так само і в Туреччині відчувається невдоволення і нетерпіння, коли йдеться про грецькі проблеми. Як і у випадку з підходом Вашингтона до Саддама Хусейна у 2002 році, в Анкарі панує оптимістичне передчуття, що будь-який конфлікт із Грецією буде коротким, рішучим та переможним. Зрештою, Туреччині вже неодноразово доводилося принижувати Грецію на полі бою.

Турецькі коментатори загалом поділяють впевненість Ердогана, що втручання країни в Сирії, Нагірному Карабаху, Іраку та Лівії продемонструвало військову перевагу Туреччини, як Косово, Боснія і війна в Перській затоці стали доказами військової переваги Америки над Іраком. Видатні турецькі коментатори описують своїх грецьких антагоністів як спочатку слабких та женоподібних, що нагадує фанатичні американські новини, що висвітлювали війну 2003 року. Коротше кажучи, якщо Ердоган і вибере війну, то тому, що він, як багато інших, вважає її успіх напере визначеним.

Звичайно, напад Туреччини на Грецію завдасть потенційно непоправної шкоди відносинам Анкари зі США, Європейським Союзом і НАТО, особливо з огляду на оборонний пакт Греції з Францією та активну присутність американського персоналу в Егейському морі. На тлі вторгнення в Україну будь-яка спроба окупації грецької території, безперечно, викличе негайне та незавидне порівняння Ердогана з президентом Росії Володимиром Путіним. З огляду на ці обставини майже неможливо уявити, що Ердоган не бере до уваги серйозні дипломатичні, політичні та економічні наслідки таких дій.

І все ж таки історія показує, що він готовий і здатний пережити ці наслідки. У 1974 році Туреччина вторглася на Кіпр, попри збитки, які це завдало її відносинам із США та НАТО. У випадку Сирії Ердоган виконав свої погрози вторгнення після того, як довго сигналізував про свій намір створити "зону безпеки" на півночі країни. Турецькі війська продовжують погрожувати розширенням своєї окупації, попри неодноразові попередження з боку Вашингтона.

Замість того, щоб ухилятися від конфронтації, Ердоган підносить ці успіхи як спробу перемогти змову НАТО та США, спрямовану на знищення Туреччини. Якщо Ердоган вважає, що "наш ворог — Америка, а не Греція", як висловився один із оглядачів, то цілком можливо, що він розглядає ризик розриву відносин як сумну, але необхідну ціну, яку доведеться заплатити в ім'я національної безпеки Туреччини.

Про автора

Раян Джінгерас — професор кафедри національної безпеки Військово-морської аспірантури та експерт з історії Туреччини, Балкан та Близького Сходу. Автор шести книг, включаючи книгу The Last Days of the Ottoman Empire, що готується до видання (вийде у видавництві Penguin у жовтні 2022 року). Його книга Sorrowful Shores: Violence, Ethnicity, і The End of the Ottoman Empire була включена в шорт-лист книжкової премії Ротшильда в галузі націоналізму та етнічних досліджень та книжкової премії Товариства дружби Великобританії та Кувейту.