Якщо Росія почне нову війну в Європі: як діятимуть морпіхи

На початку XX століття, після битви при Галліполі, в якій турецькі війська, окопавшись, завдали значних втрат потужнішій армії і флоту союзників, багато мислителів і практиків ставили під сумнів майбутнє амфібійної війни. Незабаром після перемоги США на Іводзімі тодішній міністр військово-морського флоту Джеймс Форрестол проголосив перевагу "морської піхоти на найближчі 500 років". Такий поворот значною мірою був зумовлений реформаторами, які визнали, що для збереження придатності амфібійних сил у царині тактичної і стратегічної мобільності необхідно змінювати основні концепції їхнього застосування, а також тактику, техніку і процедури. В основі цих перетворень лежали ініціативи з визначення ролі амфібійних сил як чинника, що сприяє розвитку флоту, а не просто доповнення до решти сил.

Фокус переклав статтю Сідхарта Каушала про майбутній оперативний простір Європи.

Зараз амфібійні сили Європи перебувають на аналогічному переломному етапі, коли їм належить визначити свою роль у майбутній оперативній обстановці. Перед цими силами, які традиційно являли собою механізм швидкого реагування як на морських флангах Європи, так і на підступах до неї, постануть два завдання.

• На морі виклик, пов'язаний із закриттям/запереченням доступу, наражатиме на ризик судноплавство, що підтримує амфібійні сили.
• На суходолі здатність таких формувань, як британська 3-тя бригада "Коммандос" і голландський "Корпус Маріньєрів", концентруватися для досягнення тактичного ефекту буде заперечуватися збройними силами противника, організованими для завдавання великого валу вогневих ударів за допомогою безпілотних літальних апаратів.

Як легкі сили, що не мають власних систем ППО ближнього радіусу дії (крім ПЗРК), європейські морські піхотинці зіткнуться із серйозними проблемами в цьому контексті.

Однак це не повинно бути підставою для відмови від тактичних і оперативних можливостей, які амфібійні сили надають об'єднаним силам. Багато в чому внесок сил, здатних використовувати всю літораль як простір для маневру, матиме дедалі більше значення, позбавляючи супротивників на кшталт Росії можливості діяти в найкращий для них спосіб на вузьких лінійних фронтах на таких театрах, як Балтика і північний фланг НАТО.

Щоб забезпечити постійну тактичну й оперативну корисність, такі сили, як Королівська морська піхота, повинні вирішити основні проблеми. Щоб вижити, їм, крім іншого, доведеться стати ще більш розосередженими. Однак розосередженість тягне за собою проблеми, пов'язані як з підтриманням сил, так і з досягненням значущих результатів на полі бою. Звісно, ця динаміка характерна не лише для амфібійних сил, оскільки розосередженість стає дедалі важливішим у всіх сферах. Питання полягає в тому, як розосереджені та легкі за своєю суттю сили можуть залишатися ефективними.

У своєму недавньому звіті я і мій співавтор стверджуємо, що європейські морські сили (включно з Королівською морською піхотою) можуть принести значну користь, додавши свої концепції операцій у традиційні морські функції завдавання ударів і забезпечення контролю над морем. Ми виходимо з того, що існує основа для тіснішої взаємодії між морськими формуваннями і флотами (зокрема, між флотами, традиційно оптимізованими для захисту від морських суден у прибережних просторах), а також між концепціями операцій, що розвиваються, у межах морських формувань по обидва боки Атлантики. Визнання цього факту може допомогти розв'язати "дилему розосередження" і, ба більше, дасть змогу морським піхотинцям впоратися з проблемою розриву між флотами, що діють у зоні досяжності, і об'єднаними силами.

Як флоти, орієнтовані на літораль, так і амфібійні сили, що розвиваються, як-от Корпус морської піхоти США, здатні забезпечити ударні можливості — це однаково актуально як для дезорганізації в глибині літоралі, так і для завдань на кшталт заперечення доступу в Індо-Тихоокеанському регіоні. Однак операції, орієнтовані на завдавання ударів, мають бути забезпечені спостереженням і розвідкою всередині країни, а також впливом на поведінку супротивника у такий спосіб, щоб максимально збільшити його вразливість. Саме тут європейські морські сили, перепроєктовані для роботи в якості розосередженого рейдерського потенціалу, становлять найбільшу цінність. Отже, існує взаємодоповнюваність між легкими європейськими морськими силами, які в разі потреби повинні діяти розподілено, і ударними силами, здатними вести вогонь з прибережної смуги. Ці сили перетворяться на передовий край єдиного архіпелажного потенціалу, що охоплює вогневі засоби, розподілені по літоралі, і невеликі прибережні бойові одиниці. Європейські морські піхотинці, організовані у такий спосіб, стануть критично важливим інструментом для будь-яких зусиль із завдавання ударів углиб суші з літоралі.

Зміни: рушійні сили та можливості

Під час холодної війни європейські морські сили, такі як Королівська морська піхота і Корпус Маріньєрів, мали забезпечити можливість швидкого реагування на північному фланзі Європи. Сформовані й оснащені як легка піхота, ці сили мали бути авангардним елементом амфібійних сил, до складу яких входила б морська піхота США. Ці сили були б посилені норвезькою армією, оскільки держава проводила б мобілізацію за призовною системою.

Сьогодні важливі складові цього підходу важко відтворити. По-перше, хоча серйозна і небезпечна проблема заперечення доступу до моря існувала і в 1980-х роках, ця загроза лише еволюціонувала. Обчислювальна потужність, що дає змогу об'єднувати дані від кількох типів датчиків і з різних джерел, розвивалася паралельно з появою надзвукових і гіперзвукових протикорабельних крилатих ракет, як-от П-800 і "Циркон". Поширення різних типів датчиків, а також засобів їхнього виявлення зробить укриття на поверхні дедалі складнішим, у той час як швидші ракети зменшать об'єм залпу, необхідного для прориву заслону ППО. Звичайно, під час конфлікту в Україні Росії насилу вдавалося уражати динамічні цілі, але слід вважати, що в цьому відношенні вона буде вдосконалюватися. Аналогічно, поєднання потужніших переносних зенітно-ракетних комплексів і систем ППО з більшою дальністю стрільби в багатьох випадках перешкоджатиме застосуванню вертольотів. Усе це проявилося в перші дні конфлікту в Україні, коли розвідувальні підрозділи 810-ї морської піхотної бригади Чорноморського флоту Росії зіштовхнулися з жорстким опором під Одесою під час спроби висадки як морем, так і повітрям. Це не означає, що висадка десанту неможлива, але вона відбуватиметься у дедалі складніших умовах.

По-друге, обороняти позиції на березі буде дедалі складніше. Це не зовсім нова проблема, і в минулому амфібійні сили вже стикалися з нею. Такі приклади, як Фолклендська війна, показують, наскільки вразливими для повітряного нападу є сили, що поступово нарощують бойову міць на березі. Однак повітряна і ракетна загроза ставатиме дедалі комплекснішою з низки причин.

• По-перше, підвищення точності означає, що балістичні ракети малої дальності можуть ефективно використовуватися як тактичні інструменти.
• По-друге, озброєні та розвідувальні безпілотники, як-от російський "Мисливець" і китайський GJ-11, можуть надати супротивнику відносно простий засіб для створення повітряної потужності з дуже низькою помітністю.
• По-третє, противники можуть генерувати великі обсяги менш точних ударів, оснащуючи тупі бомби планерними комплектами, як це зробили росіяни з FAB-500.
• Нарешті, допоміжні засоби будуть зайняті такими завданнями, як самозахист, оборона авіаносних груп і, у випадку з літаками, придушення ППО — все це означає, що на зовнішнє оборонне протиповітряне прикриття не завжди можна покластися.

Можливості

Є низка причин вважати, що здатність використовувати маневреність амфібійних сил на літоралі можна зберегти і використати з великим успіхом. На ймовірних фронтах, де російські сили можуть просуватися в Європу, Росія отримає перевагу, діючи на вузьких просторах, де вогневу міць, засоби радіоелектронної боротьби та системи ППО можна сконцентрувати для досягнення руйнівного ефекту. Наприклад, в Естонії сили НАТО можуть зіткнутися з російськими військами на фронті протяжністю приблизно 50 кілометрів.

Якщо Росія досягне цілей, які вона поставила перед собою під егідою запланованої міністром оборони Сергієм Шойгу структури сил, то вона матиме у своєму розпорядженні 1,5-мільйонні сили, які включатимуть 10 нових дивізій у двох нових військових округах. Такі сили майже напевно матимуть різну якість, подібно до нинішньої трирівневої структури російських сил в Україні (з розподілом на витратні підрозділи, лінійну піхоту і високоякісну штурмову піхоту). Проте описані сили генеруватимуть значну бойову масу. Російські сили, сформовані у такий спосіб, могли б, наприклад, стримувати сили НАТО на кількох ділянках кордону альянсу з Росією, концентруючи водночас свої якісніші підрозділи.

Як показала кампанія на Донбасі в липні 2022 року, коли російські сили здатні концентруватися в такий спосіб, вони можуть вести вогонь у таких масштабах і з таким рівнем реагування, що завдадуть значної шкоди тим, хто обороняється. Вузькі фронти дають змогу російським силам наситити свою лінію наступу безпілотниками типу "Орлан-10", які дають змогу російським силам вести вогонь уже через три хвилини після початку спостереження. Хоча засоби точного удару наземного і повітряного базування можуть порушити лінії зв'язку і постачання, від яких залежать російські сили, останні адаптувалися до систем типу HIMARS і, ба більше, зможуть зосередити значну частину своїх засобів спостереження і завдавання ударів для виявлення і знищення систем наземного базування на перевантаженому театрі воєнних дій. Як показало використання Росією ракет "Іскандер" для знищення окремих українських зенітно-ракетних комплексів, якщо російські сили вважають, що якийсь потенціал є досить важливим, вони можуть спрямувати непропорційно дорогі ресурси на його ураження. В Україні розмір лінії фронту ускладнив російські зусилля з реагування на західні ударні засоби, але це стане простішим завданням на багатьох фронтах, де можуть зустрітися російські та натовські сили.

Однак геометрія поля бою може значно розширитися, якщо розглядати прибережну зону як простір, з якого можна завдавати удари вглиб країни. Наприклад, Естонія має 222 острови, а Норвегія, за деякими оцінками, понад 200 тисяч. Ударні платформи, як-от HIMARS та експедиційний корабель морської піхоти ВМС із системою перехоплення, які, імовірно, посядуть значне місце в майбутній організації сил морської піхоти США, стануть значно живучішими, якщо зможуть діяти як на континенті, так і в морі. Хоча корисність таких концепцій, як експедиційні операції на передових базах, здебільшого обговорювали в контексті Індо-Тихоокеанського регіону, ці самі концепції можуть дати змогу союзним силам ефективніше вести бій на поглибленому європейському театрі, діючи з ширшого спектра позицій. Це не тільки ускладнить завдання спостереження для російських сил завдяки збільшенню в кілька разів площі, яку необхідно обстежити, а й потребуватиме спеціалізації платформ і ускладнить використання деяких засобів розвідки та спостереження, оскільки безпілотники, створені для роботи на суходолі, менш стійкі та живучі в морському просторі через кліматичні умови.

Є й друга можливість у європейській літоралі, пов'язана з наявними надводними флотами нових членів НАТО на таких театрах, як Балтика. Історично склалося так, що Фінляндія і Швеція будували свої військово-морські сили для протистояння російським військово-морським силам, які переважають, у Балтійському морі. Хоча загрозу з боку російського флоту на Балтиці не варто применшувати, проте, найімовірніше, ці сили будуть сильно перевершувати сили НАТО, а це означає, що первісна функція відмови в доступі до моря, що лежала в основі цих флотів, більше не актуальна. Однак невеликі ракетні платформи, як-от швидкохідні ударні кораблі класу Hamina і корвети класу Visby, оптимізовані для дій на мілководді та оснащені ракетами подвійного призначення на кшталт шведських RGB-III, можуть із таким самим успіхом скласти основу передового позиційного елемента морського компонента НАТО, де їхня функція полягатиме в завдаванні ударів углиб Балтійського моря. Попит на такі кораблі з боку розширених сил буде значно меншим, ніж на фрегати й есмінці, які також знадобляться для виконання функцій у "блакитних водах", як-от протичовнова боротьба і захист оперативної групи, і вони будуть менш привабливими цілями для російських берегових систем, ніж більші й дорожчі платформи союзників. Отже, військово-морські сили нових союзників можуть зберегти свою роль у вузьких морях, що значно ускладнить російське планування на морських флангах вторгнення.

На оперативному рівні можливість розміщення ударних платформ, подібних до тих, що передбачені в "Force Design 2030" Корпусу морської піхоти США, в таких районах, як північна Норвегія, під час кризи також поставить дилеми перед російським плануванням на рівні театру воєнних дій. Подібні системи становитимуть значну загрозу для Сєвероморська та інших об'єктів, і їх обов'язково потрібно буде задіяти. Однак виділення ресурсів для боротьби з ними, найімовірніше, позбавить інші російські фронти критично важливих штурмових підрозділів (насамперед ПДВ і 200-ї арктичної бригади), оскільки здатність проводити операції в холодну погоду мають не всі сили. Ба більше, таким силам доведеться наступати на вузьких фронтах і у важкодоступній місцевості, де, не зумівши придушити союзні сили завдяки щільності вогню і насиченості спостереження, вони виявляться дуже уразливими, як це сталося з російською армією під час початкового штурму Києва. Отже, позиціонування ударних платформ може забезпечити оперативну дезорганізацію і — якщо супротивник не зможе легко їх відстежити — посилити стримування. Як приклад того, як нездатність відстежувати союзні активи сприяла стримуванню в минулому, можна навести навчання НАТО Ocean Venture, під час яких морські платформи союзників безшумно опинилися на Крайній Півночі, що дуже збентежило радянських планувальників.

Європейські морські сили

Досі в цій статті обговорювалися європейські військово-морські сили, а також системи, які можуть бути прийняті на озброєння Корпусу морської піхоти США. Реорганізовані європейські морські сили привнесуть значну цінність в описану структуру.

Проблема європейських морських сил полягає в тому, що вони більше не можуть функціонувати як звичайні легкі піхотні бригади. Проте вони можуть запропонувати партнерським силам, що володіють ударним потенціалом, здатність як виявляти цілі в глибині країни, так і дезорієнтувати та пов'язувати сили противника у такий спосіб, щоб забезпечити ефективне використання компонентів, орієнтованих на нанесення ударів.

З цією метою Королівська морська піхота планує реорганізувати традиційну роту "командос" в ударні групи по 12 осіб. Такі групи, діючи на всю глибину фронту супротивника, можуть стати значним множником сили для партнерських сил, орієнтованих на нанесення ударів.

Можливість діяти на глибині забезпечується тим фактом, що морський простір для маневру фактично паралельний імовірній лінії наступу супротивника. За наявності надводних маневрених платформ із достатнім радіусом дії та низькою спостережливістю це може дати змогу вводити ударні групи на глибину, недосяжну для інших формувань. Це передбачає зміну філософії проєктування, відповідно до якої основним маневреним потенціалом сил мають стати надводні маневрені кораблі, а не амфібійні судна. Останні потребуватимуть таких характеристик, як низька помітність, що неминуче призведе до зниження вантажопідйомності. Крім того, такі платформи можуть бути оснащені власним ударним потенціалом. Наприклад, іранський Корпус вартових ісламської революції оснастив ракетами швидкісні катери Bladerunner британського виробництва.

Хоча спостереження в прибережній зоні є серйозною проблемою, сенсорні мережі супротивника за своєю природою залежать від радарів, враховуючи вузькі поля огляду інших способів виявлення, як-от електрооптичні датчики. Спроби обійти радар як завдяки низькій помітності, так і використанню хибних цілей і контрзаходів для посилення ефекту кліматичних умов на кшталт суперрефракції (яка створює помилкові спрацьовування), можуть зменшити ефективність усієї морської мережі. Досить універсальні кораблі можуть бути також оснащені засобами ППО малої дальності на кшталт тієї, що Китай встановив на 42-метровому катамарані Type 022. Примітно, що військово-морський флот і морська піхота Швеції, схоже, вже роблять цей крок, плануючи побудувати надводні маневрені кораблі, оснащені мінометами NEMO. Стріляючи з літоралі, такі міномети в принципі можна використовувати проти цілей на глибині (принаймні поблизу прибережних районів), оскільки вони можуть обійти лінію фронту армії супротивника.

Витрати переходу до маневрування на поверхні полягатимуть у збільшенні розмірів і загальної вантажопідйомності, якщо врахувати вимоги на кшталт низької помітності, що змусить морські сили покладатися на легкі машини на кшталт Polaris MRZR. З одного боку, можна стверджувати, що це створює розрив між морськими піхотинцями і сухопутними формуваннями, оскільки обладнання останніх не так легко перемістити. З іншого боку, це також створює взаємодоповнюваність в інших сферах. Наприклад, оснащені у такий спосіб сили морської піхоти можуть легко взаємодіяти з підрозділами на кшталт ударної бригади глибокої розвідки британської армії в межах зусиль усіх сил, спрямованих на перемогу. Силам не обов'язково бути сумісними для взаємодоповнюваності.

Є деякі свідчення того, що розподілені легкі рейдові підрозділи, діючи у глибині території, можуть стати значним множником сил. Російська доктрина передбачає співвідношення 12 піхотинців до 1 під час дій проти сил спеціального призначення в тилових районах, що означає, що такі сили можуть зв'язати непропорційно великі сили. Ще одним прикладом є здатність української піхоти, оснащеної легкими протитанковими гарматами нового покоління, зв'язувати російську бронетехніку, щоб знищити її артилерією. У межах навчань Green Dagger загін у складі 40 "командос" і маріньєрів діяв на передньому краї 7-го полку морської піхоти проти протиборчих сил корпусу морської піхоти США. 40 "командос" розділили на ударні групи по 12 осіб, які діяли перед легким оборонним екраном. Наявність розподілених ударних груп морської піхоти створювала значні проблеми для американського командира, що протистояв, який не міг розподілити свої сили, не підвищуючи ризик рейду, але піддавався обстрілу, якщо вирішував зосередитися для кращого захисту від рейду і подолання доволі легкого оборонного заслону Королівської морської піхоти. По суті, існує природна взаємодоповнюваність між розподіленими легкими силами та ударними силами, зокрема в прибережних районах.

Перші можуть діяти на тій глибині і тими способами, які допомагають другим, а вогнева міць ударних сил на морі в прибережній зоні дає змогу розподіленим авангардним елементам генерувати ефект без зосередження. Усунення необхідності зосередження, зі свого боку, знижує потребу в нарощуванні сил і засобів, здатних підтримати бригаду зі звичайною структурою, яка, як уже зазначалося, за своєю суттю вразлива. Крім того, розподілені малі групи мають й інші переваги. Вони можуть розгортати платформи розвідки, спостереження і рекогностування з надійними датчиками на коротких дистанціях, що дуже важливо, оскільки великі системи з великим радіусом дії за своєю природою вразливі. Крім того, невеликі підрозділи можуть скористатися такими рішеннями, як багатоспектральне маскування, які життєздатні навіть у поточній оперативній ситуації, але не масштабуються через відповідні витрати.

Висновки

Багато в чому все має змінюватися, щоб залишатися незмінним. Корисність маневру на літоралі та з неї залишається важливою частиною вирішення проблеми російської бойової потужності в Європі, як це було за часів холодної війни. Однак методи, за допомогою яких досягаються ефекти оперативної дезорганізації і тактичного зриву, повинні змінитися.

Здатність завдавати дальніх ударів як з морських островів, так і з морських платформ може допомогти вирішити проблему створення концентрованих ефектів за допомогою розподілених сил. Це стосується як застосування концепцій операцій морської піхоти США на європейському театрі, так і того, як орієнтовані на літораль європейські прибережні флоти можуть бути використані в контексті НАТО.

Європейським морським силам значною мірою доведеться визначати своє майбутнє залежно від цих тенденцій. У них є великі можливості підвищити цінність ударно-орієнтованих концепцій операцій для літорального маневру, і ранні експерименти Королівської морської піхоти, схоже, підтверджують це. Однак це потребуватиме змін у структурі та оснащенні таких сил, як Королівська морська піхота (деякі з них уже відбуваються), а також у концепції їхнього застосування. Знадобляться й зусилля союзників щодо узгодження концепцій операцій як союзних морських сил, так і ВМС, орієнтованих на літораль.

Життєздатна концепція літорального маневру може допомогти зменшити ймовірність щораз більшого просторового розриву між флотами, що діють на відстані досяжності стратегічних засобів на кшталт крилатих ракет, та іншими елементами об'єднаних сил і забезпечити, щоб морська піхота й морські сили загалом могли зробити свій внесок у багатодоменні битви в глибині території.

Про автора

Сідхарт Каушал — науковий співробітник з питань морської могутності в Королівському інституті об'єднаних відомств, де він займається дослідженнями еволюції характеру морських операцій. Сідхарт має ступінь доктора в галузі міжнародних відносин Лондонської школи економіки.