Президент проти аятоли. Хто буде наступним лідером Ірану і що це змінить для України

19 травня в авіакатастрофi Іран втратив голову своєї виконавчої влади, проте цю ісламську країну з унікальною формою правління очолює не обраний на загальних виборах президент, а призначений вісімдесятьма вісьмома експертами ісламського права Рахбар — духовний лідер країни. Останні тридцять п’ять років Рахбаром Ірану незмінно є аятола Сеєд Алі Хосейні Хаменеї, який, балансуючи між різними групами впливу, зберігає свою владу й одноосібно визначає основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики Ісламської Республіки Іран.

Iран: вiд американського форпосту до iсламської республiки

Після Другої світової війни Іран потрапив в орбіту впливу США та Великобританії. За кілька десятиліть країна під управлінням шаха Мохаммеда Рези Пахлаві стала ледь не основним форпостом Вашингтону в регіоні. Проте — усе перевернула з ніг на голову революція, яка відбулася у країні в 1979 році. Тоді духовенство на чолі із Рухоллою Хомейні скинуло з престолу шаха та проголосило Іран "Ісламською Республікою". Оскiльки революцію здійснювали духовні особи й основною її ідеологією були релігійні засади, то в історію вона увійшла під найменуванням "Ісламська".

Тоді ж, у 1979 році було прийнято конституцію Iрану, до якої внесли незначні зміни у 1989 році, коли помер аятола Рухолла Мусаві Хомейні, який правив країною, значною мірою спираючись на свій особистий авторитет.

Аятола Алі Хаменеї — прийшов і затримався

Новий лідер держави аятола Алі Хаменеї на момент свого сходження не мав і близько того авторитету, яким володів його попередник. Взагалі його статус у духовенстві не зовсім відповідав тій ролі, яку йому надали після смерті лідера й ідеолога революції та самої ісламської республіки. Хаменеї взагалі був призначений на посаду Рахбара тимчасово — але немає нічого більш постійного, як тимчасове. Це може свідчити, що Хаменеї найімовірніше міг бути компромісною фігурою між ворожими фракціями у керівній команді, що часто буває після смерті настільки вагомого лідера.

Власне зміни до конституції більш чітко виписали розподіл повноважень між різними гілками влади в Iрані та посилили роль президента на противагу Рахбару. У перші десять років президент виконував в основному церемоніальні функції (ним з 1981 року був Алі Хаменеї). Уся виконавча влада зосереджувалася в руках уряду, який очолював прем’єр-міністр. А виконував він волю Рухолли Хомейні, якому в принципі й не були потрібні жодні конституційні повноваження. Хомейні міг собі дозволити просто жити в Кумі — центрі духовного життя шиїтського Ірану, а до нього їздили і прем’єр, і президент, й інші вищі чиновники для узгодження своїх рішень.

Після смерті першого Рахбара Ірану ця унікальна форма правління набрала більшої інституційності — і політичне життя країни перейшло з духовно-сакральної площини у більш звичну для типової авторитарної держави апаратно-інтригову.

Вiд Хомейні до Хаменеї — а далi без змiн

Варто зазначити, що впродовж 1980-1988 років Іран вів дуже важку та криваву війну з Іраком. Тобто майже увесь період правління Хомейні припав на час фактично вітчизняної війни Ірану, що ще більше надало його статусу сакральності та епічності.

Алі Хаменеї ж прийшов у час післявоєнної відбудови і йому необхідно було пройти між вогнями крайнього релігійного фундаменталізму та побутових клопотів, які супроводжували переважну більшість населення країни, що вийшла з великої війни. Судячи з того, що він незмінно очолює цю країну й до сьогодні, аятолі вдалося впоратися і цим непростим завданням.

Номенклатура духовенства. Як влаштована влада в Iранi

Тож як виглядає система державного устрою Ісламської Республіки Іран?

У певному сенсі її можна порівняти з політичним устроєм СРСР, де, паралельно із формальними державними органами, функціонували відповідні комітети КПРС. В Ірані ж місце партійних апаратників займає духовенство. Та якщо в Радянському Союзі ще на самому початку, у 1930-ті роки, партійна номенклатура шляхом великого терору звела роль державних органів до церемоніальних функцій, то в Ірані якраз навпаки — після смерті Рухолли Хомейні духовенство поступилося частиною своєї влади іншим центрам впливу.

Країну очолює духовний лідер Рахбар, який обирається безстроково із середовища авторитетного духовенства — аятол. Він безпосередньо очолює духовну вертикаль країни, яка, як вказувалося вище, дублює усі інші ключові органи держави — поряд із губернатором провінціями правлять імами, існує спеціальний суд для духовенства, наявна навіть паралельна армія — Корпус Вартових Ісламської Революції (КВІР), про який детальніше трохи пізніше. До повноважень Рахбара входить командування армією та КВІР, призначення більшості ключових осіб держави та вирішення питання війни та миру.

Виконавчу владу очолює президент, який обирається на прямих виборах терміном на чотири роки з можливістю переобрання на ще один строк. Виборче право мають усі жителі Ірану, старші 18 років. Вони також обирають Меджліс (місцевий парламент), що складається із 290 осіб. У ньому мають гарантовану квоту національні та релігійні меншини.

Президент призначає частину уряду та частину інших двох ключових органів системи державної влади Ісламської Республіки. Тож, хоча президент в Ірані й не є найвищою посадовою особою, його функції зовсім не церемоніальні та повноваження ширші, ніж, наприклад у президента Німеччини.

Реформатори, консерватори та вартові революції

У політичному житті Ірану слабко розвинені партії, і вся боротьба відбувається навколо особистостей. Розділяють умовно дві основні ідеологічні течії — реформісти та консерватори. Перші виступають якщо не за дружбу, то хоча б діалог із Заходом і послаблення релігійного контролю за усіма сферами життя в державі. Консерватори, відповідно, за жорстку лінію протистояння із Заходом та упровадження найжорсткіших норм ісламського права.

Якщо вам політична система Ірану здалася достатньо складною, то це ще не все. Ми розглянули основні конституційні та публічні центри впливу. Проте у цій державі є ще один суб’єкт, який не має значних конституційних повноважень, проте є одним із ключових гравців де-факто. Це вже згадуваний вище Корпус Вартових Ісламської Революції. Де-факто він сформувався як революційна гвардія, що в перші післяреволюційні роки слугувала опорою духовенства та була особисто віддана Рахбару Рухоллі Хомейні. Вона була матеріальним втіленням його авторитету — якщо б когось в Ірані не переконав у правоті духовного лідера його високий релігійний і суспільний статус, то за це бралися хлопці із КВІР.

Саме Корпус відіграв ключову роль у зачистці країни від прихильників скинутого шаха, яка поступово переросла у відкриті політичні репресії та терор проти усіх опонентів революції та, зокрема аятоли Хомейні. Так потужним репресіям піддалися викладачі іранських університетів, які виступали за збереження світського характеру країни. Більшість викладачів було звільнено, частину заарештовано, а частина емігрувала. Про масштаби репресій свідчить той факт, що в Ірану і досі є проблеми із заповненням вакансій викладачів у своїх університетах.

КВIР — сила. Що контролюють Вартовi Ісламської Революції

Можна подумати, що саме КВІР став основним інструментом та опорою влади чинного Рахбара аятоли Алі Хаменеї. Проте насправді Корпус став чи не основним фактором, що не дозволив Хаменеї повністю узурпувати владу у своїх руках. Адже КВІР є реальною силою. У роки війни та правління першого Рахбара керівництво Корпусу не упустило нагоди конвертувати свою дієвість у політичні та економічні дивіденди. КВІР наростив свою чисельність до трьохсот тисяч. Він обрісся, окрім безпосередньо військових частин, своїми ЗМІ, підприємствами та взагалі взяв під контроль цілі галузі економіки.

В умовах санкцій, які США та більшість демократичних країн наклали на Іран практично одразу після Ісламської Революції, зовнішня економічна діяльність відбувається у формі спецоперацій — підсанкційні товари закуповуються на "чорному ринку" та доставляються маршрутами по лінії спеціальних служб. Цим займається КВІР. Відповідно він контролює, наприклад експорт нафти — основного природного багатства Ірану.

За останні десятиліття КВІР став фактично державою у державі. У 2005 році він навіть просунув свого представника у президентське крісло. Ним став Махмуд Ахмадінежад. Його президентство увійшло в історію під егідою форсування іранської ядерної програми на межі прямого конфлікту зі США. Прямий конфлікт із найсильнішою армією у світі не вигідний КВІР, а от балансування на лезі та посилення санкцій — безумовно посилює позиції вартових революції.

Шиїтський півмісяць: як КВIР будує зовнiшню полiтику

Дійшло до того, що в 2013 році на чергових виборах аятола Хаменеї навіть підтримав реформістів, аби позбутися Ахмадінежада, який реально претендував на його владу. Тоді КВІР змінив тактику і почав шукати щастя за межами країни. Один із його лідерів, генерал Касем Сулеймані був основним двигуном концепції "шиїтського півмісяця", за якою Іран мав створити ланцюжок різних шиїтських держав та угрупувань за межами країни (до країн "шиїтського півмісяця" належать Ліван, Сирія, Бахрейн, Ірак, Іран, Азербайджан та Ємен). На карті вони справді нагадують півмісяць — один з основних символів iсламу.

У межах цієї концепції Іран посилив співпрацю із Хезболлою в Лівані, активно підтримував уряд Башара Асада в Сирії, катарську монархію, озброєні шиїтські угрупування в Іраку та Ємені. Варто зазначити, що генерал Сулеймані був доволі успішним у своїй концепції, проте його політ до сонця перервав американський безпілотник, що знищив генерала разом з його кортежем на початку січня 2020 року. В’яла реакція Ісламської Республіки на цю акцію, показала, що у владі Ірану не усі щиро сумували за цим активним та дуже амбітним генералом.

Ібрагім Райсі — відданий послідовник чи конкурент Хаменеї?

На виборах 2021 року переміг ультраконсерватор Ібрагім Райсі. Раніше він обіймав посаду генерального прокурора та верховного судді, відтак саме він займався формальною стороною репресій і відвертого терору проти інакодумців. Він був прихильником жорстокого протистояння із Заходом, максимального упровадження релігійних законів і співпраці із Росією, зокрема у військовій сфері.

Аналітик Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки Гамідреза Азізі вважає, що Ібрагім Райсі був повністю лояльним Рахбару президентом. Він — представник консервативних кіл країни і був виконавцем волі верховного лідера. Також він опирався на духовенство, яке не проти було бачити Райсі майбутнім Рахбаром.

Здавалося б, що він — ідеальний президент як для аятоли Хаменеї, так і для КВІР. Проте правда політичного життя така, що внутрішньовидова боротьба найжорстокіша. Своїм радикальним консерватизмом він кидав тінь на самого Рахбара, який, як ширяться чутки, хоче бачити своїм наступником власного сина, 54-річного Моджтабу Хаменеї.

За словами директора центру досліджень безпеки Близького Сходу Атлантичної Ради Джонатана Панікоффа, просунути на посаду Рахбара свого сина Алі Хаменеї заважає несприйняття ні народом, ні духовенством Ірану династичних традицій, боротьба з якими й проголошувалася однією із цілей Ісламської Революції 1979 року.

Натомість у Райсі стартові позиції були набагато кращими, ніж 35 років тому в Алі Хаменеї. У нього вищий духовний статус і значно ширші реальні повноваження.

Щодо КВІР, то виникла парадоксальна ситуація. Райсі почав реально виводити Іран із міжнародної ізоляції не через співпрацю із Заходом, а поглибивши зв’язки із Китаєм та РФ. Так саме за президентства консерватора Ібрагіма Райсі Іран став членом ШОС та БРІКС. А економічна база КВІР вибудована саме на зовнішній ізоляції країни.

Ібрагім Райсі загинув. Що далі?

Зараз в Ірані на 28 червня призначені дострокові вибори президента — пройдуть на рік раніше за планові. Державу тимчасово очолює перший віцепрезидент Мохаммад Мохбер. Раніше він очолював інвестиційний фонд, що напряму підпорядковувався Рахбару. За це Мохбер навіть певний час перебував під санкціями США. Найімовірніше Мохбер таки буде перехідною фігурою.

Значно більшою інтригою є — хто піде на ці вибори від консерваторів. На останніх виборах до парламенту, які відбулися у березні цього року, Рада опікунів жорстко зачищала електоральне поле від "реформаторів", заборонивши брати участь у волевиявленні навіть колишньому президенту Хассану Рухані. Проте зачистити виборче поле від конкурентів — це одне, але кому доручити балотуватися від самих "консерваторів". Це питання потрібно буде вирішити у найкоротші терміни, поки Рахбар знову не передумав і не зробив ставку на "реформаторів".

Що загибель Райсі змiнить для України

Для України відхід політика, котрий співпрацює із нашим ворогом — однозначно позитивна новина, у якій формі це б не сталося. Ібрагім Райсі був одним із найбільших прихильників протистояння із Заходом, що само собою кидало його в "обійми" Кремля. Навряд чи будь-хто в Ірані може проводити більш проросійську політику, адже далі вже просто нікуди.

Поглиблення співпраці з Кремлем за Райсі обмежували іранські національні інтереси, а не ідеологічні аспекти зовнішньополітичного курсу. Натомість є шанс приходу до влади, якщо не реформаторів (ще не варто заперечувати, адже це вже неодноразово траплялося в роки правління Хаменеї), то менш радикальних консерваторів, які почнуть хоча б торгуватися із Заходом і намагатися "продати" згортання співпраці із Росією в обмін на послаблення санкційного режиму. Тим паче, що будь-який наступний президент матиме на увазі, що санкції реально вбивають — і не лише простих громадян, які не мають, наприклад належного доступу до якісних західних ліків, а й перших осіб Ісламської Республіки.

Важливо

"Вісь зла" розхиталася: чому союз Ірану, Росії та Китаю слабший, ніж здається