Інша Куренівська катастрофа, або Яким був київський потоп 1851 року

Повінь в Києві 1890, ретро фото
Фото: Михайло Кальницький | Повінь у Києві 1890

Як "людський фактор" та необачність приватних забудовників викликали біду 170 років тому.

Київська місцевість Куренівка пов'язана із сумною подією, з часу якої навесні цього року минуло 60 років. Куренівська техногенна катастрофа виявилася наслідком рішення "замити" Бабин Яр пульпою — рідким розчином грунту, який доставляли по трубах з цегляних заводів поблизу струмка Сирець. Котлован для змивання з боку Куренівки був відгороджений земляною дамбою. Будівельники зробили її недостатньо надійною, і дощового ранку 13 березня 1961 року дамба не витримала. Сотні тисяч кубометрів рідкого грунту обрушилися на Куренівку, ставши причиною значних руйнувань і трагічної загибелі понад півтораста чоловік.

Говорячи про Куренівську катастрофу, ми зазвичай маємо на увазі саме цю історію. Але в архівних джерелах відомості про інше лихо, що також спіткало цю місцевість, тільки значно раніше — 170 років тому.

У ті часи наші земляки широко використовували для перетворення зерна на борошно водяні млини. Русло річки або струмка перегороджують загати, і струмінь води приводив у рух млинове колесо. Для топографії Києва завжди були характерні перепади висот, по схилах текли струмки, прорізаючи в грунті численні яри. Уздовж цих струмків з'являлися невеликі млини. Саме так сталося з малою річкою Сирець, яка донині протікає (частково в колекторі) через місцевості Сирцю, Куренівки й Оболоні до Кирилівського озера. У середині позаминулого століття на річці Сирець утворився цілий каскад водяних млинів.

Водяні млини, Поштові марки
Водяні млини України. Поштові марки 2011 р

За часів весняних паводків або сильних дощів не раз траплялося, що мірошницькі ставки на Сирці виходили з берегів і підтоплювали будинки навколишніх жителів. З цим мирилися як з неминучим злом. Але ось влітку 1851 року внаслідок небувалої зливи вибухнула справжня катастрофа. Від неї постраждали не тільки самі млини і сусідні споруди, а й численні садиби на Куренівці, розташовані нижче за течією річки Сирець. Добре ще, що обійшлося без людських жертв. Після того як повінь спала, постраждалі жителі почали підбивати невтішні підсумки і з'ясовувати причини того, що сталося.

Важливо
Великопісні гастролі. Як був організований театральний бізнес у старому Києві

Проти кого була звернена колективна скарга

Уже через десять днів після згубного потопу, 13 (25) червня 1851 року київський цивільний губернатор Іван Фундуклей відправив припис: "перепроваджене при цьому в оригіналі вступило до мене прохання жителів Куренівського кварталу, котрі скаржаться на розорення належних їм будівель і садиб водою з нагоди прориву спусту [спустом або упустом називали шлюз] біля млина чиновника Носкова, пропоную губернській будівельній та дорожній комісії негайно доручити одному з чиновників штучної частини, щоб він, запросивши місцевого чиновника поліції, оглянув зазначений прорив і щодо виявленого, склавши за загальним підписом акт, відіслав у поліцію для залучення до справи".

У прориві греблі млина Носкова вирішальну роль зіграла його бомбардування колодами млинів, розташованих вище за течією Сирця

Прохання, про яке згадав губернатор, було підписано одинадцятьма землевласниками "Куренівського кварталу" (так офіційно називали заселену місцевість поблизу Куренівської Петропавлівської церкви). Серед них були як дворяни, так і відставні солдати. До деяких через неписьменність "руку доклали" інші. Першим підписав прохання Іван (Йоганн) Марр, купець третьої гільдії. З 1846 року він мав на Куренівці, поблизу перетину нинішніх Сирецької та Копилівської вулиць, пивний завод.

На одностайну думку прохачів, головним винуватцем тодішньої Куренівської катастрофи виявився сусід Марра — чиновник, надвірний радник Носков (Носач-Носков). Його батько ще на початку XIX століття завів на річці Сирець, під схилом височини, великий млин з греблею і ставком. Однак, чиновник Носков, як випливало з групового прохання, не забезпечив свою греблю аварійним шлюзом від паводків, а замість цього "влаштував спуск зайвої води зі ставка убік у напрямку лежачого проїзного до жителів провулка".

Прохачі, перш за все купець Марр, прямо звинувачували Носкова у своїх бідах: "Коли 3-го числа цього місяця червня був проливний дощ, то зі ставка його вода, отримавши направлення в бічний узвіз, напором всієї маси прорвала височину, що відділяла її від провулка, і розливом стрімким поруйнувала всі огорожі, паркани, деякі будівлі, позаносила всі сади, городи, житло, а з числа нижчих підписантів купця Марра, сусіднього з Носковим жителя, над парканом, садом та городом розорила біля пивоварного заводу будови, підтопила комори, солодовню, від чого до 600 пуд [близько 10 т] винищено солоду, підтопило інші припаси і тим завдала збитків на значну суму".

губернатор Іван Фундуклей, старий Київ, історія Києва
Київський цивільний губернатор Іван Фундуклей

У проханні говорилося і про те, що надвірний радник не зробив з того, що сталося, належних висновків: "За всім розоренням нас пан Носков, по догляду води, з декількома робочими людьми забрав де який тільки попався йому водою рознесений стройовий та інший ліс без розбору, кому що належить, і понад те, нині знову має намір залишити греблю без шлюзу". Прохачі стверджували також, що Носков для влаштування "бічного спуску" у своїй греблі захопив громадську землю.

Куренівський квартал, Куренівська катастрофа
Припис губернатора І. Фундуклея Київської губернської будівельної та дорожньої комісії, червень 1851 р
Куренівський квартал, Куренівська трагедія
Справа на прохання жителів Куренівського кварталу (Державний архів Київської обл.). Титульний аркуш.

Автори клопотання не ставили перед губернатором питання про відшкодування збитків. Щодо цього рахунку вони направилися в міську поліцію, а в Івана Фундуклея просили, щоб губернська будівельна та дорожня комісія підкріпила їхні претензії своїм експертним висновком. Як бачимо, губернатор віддав відповідне розпорядження.

Які аргументи наводив млинар Носков

Поки експерти-будівельники розбиралися з приводу потопу, чиновник Носков зробив хід у відповідь. У серпні він звернувся в комісію зі своїм проханням.

За часів весняних паводків або сильних дощів не раз траплялося, що мірошницькі ставки на Сирці виходили з берегів і підтоплювали будинки навколишніх жителів

Згідно із запевненнями Носкова, основна вина в аварії припадала на власників восьми млинів, розташованих по річці Сирець вище його млину: "Величезна маса води, яка полягала у восьми ставах, на додачу до дощової, швидко котилася із сусідніх гір, стрімко накотившись на мою садибу, миттєво наповнила спущений завчасно ставок і, не поміщаючись у відкриті шлюзи, понеслася через греблю по всьому периметру, що становить близько 80 сажень [понад 170 м], а заввишки понад аршин [0,71 м]. Довго противилися цьому страшному напору міцно влаштовані гребля і водоспуски мої, але коли, крім води, примчали зверху до 50 сажнів дров, а також цілі колоди і безліч колод від зруйнованих будівель почали бити із силою таранів у стіни упустів, то з них холостий не міг встояти і зруйнований дощенту".

Однак, значну частину відповідальності чиновник Носков покладав і на найближчого сусіда — власника пивоварні Марра: "Цей чоловік для більш зручного добування води в котли заводу на шкоду моєму і на противагу чинним узаконенням дозволив собі загатити у двох місцях проточний канал, і без того вже тісний. Під час повені вода зустріла ці перепони, піднялася з берегів і затопила не лише його город, а й усю частину садиби моєї нижче млина, а також нижній поверх цього останнього, у якому внаслідок цього загинуло близько 150 лантухів крупчатого борошна. Таким чином, я вражений був в один час двома лихами: повінню зверху — і підтопленням знизу!"

План Куренівки, старовинна карта, історія Києва, старий Київ
План Куренівки та річки Сирець 1852 р

З пояснень Носкова випливало, що купець Марр організував проти нього цілу змову, "не сподіваючись на миролюбну вдачу його, Носкова, і рятуючись від відповідальності за заподіяну йому шкоду". Інші автори прохання на ім'я губернатора Фундуклея діяли нібито "за ябеднічеською намовою" Марра, а підкуплений ним землемір склав спотворений план меж земельних ділянок на Куренівці. Що ж стосувалося "бічного спуску", то надвірний радник наводив усілякі аргументи на захист використаної конструкції, у тому числі "непорушні закони гідравліки".

Зрозуміло, що у відповідь на петицію Носкова була нова заява Марра. Конфлікт розгорався, адресатами прохань ставали все більш високі інстанції. Купець Марр скаржився начальнику Південно-Західного краю, генерал-губернатору Дмитру Бібікову, а зустрічний позов Носкова дістався до Урядового Сенату в Санкт-Петербурзі.

Чим скінчився тривалий розгляд

Губернським чиновникам потрібен якийсь час для того, щоб зрозуміти суть численних прохань. Було обстежено місце події, опитали місцевих жителів. Найбільш повний і кваліфікований відгук дав у січні 1852 року київський губернський архітектор Михайло Іконніков.

архітектор Михайло Іконников, історія Києва
Губернський архітектор Михайло Іконніков

Архітектор погодився з тим, що в прориві греблі млина Носкова вирішальну роль зіграло його бомбардування колодами млинів, розташованих вище за течією Сирця. Тому всім власникам подібних закладів було наказано стежити за тим, щоб "горизонт води" у влаштованих ними загатах не перевищував рівня, необхідного для дії млинів.

У той же час розташування "бічного спуску" в греблі Носкова було визнано неприпустимим. Це ще більш підтвердилося після повені, оскільки річка Сирець, кинувшись з цього спуску, промила для себе нове русло на місці колишнього провулку і відрізала від зовнішнього світу розташовані на ньому ділянки. Претензії ж чиновника Носкова до купця Марра щодо "підтоплення знизу" виявилися сущою дурницею: власник пивного заводу взагалі не влаштовував ніяких загат, а воду для своїх потреб брав з колодязів.

На підставі цього висновку поліція зажадала в Носкова прокопати на своїй садибі нове русло для стоку води, щоб вивільнити провулок. Чиновник відчайдушно опирався, знову і знову посилаючись на "закони гідравліки". Але досвідчені інженери з будівельної та дорожньої комісії не піддалися його демагогії. Вони підтвердили свою позицію точними розрахунками, додавши не без іронії: "Як г. Носков, мабуть, бажає по-своєму тлумачити науку та викладені нею істини, застосовуючи до особистих вигод, то докази для нього навряд чи принесуть користь".

Куренівка, Куренівський квартал, старий Київ
Куренівка. Малюнок художника М. Сажина, кінець 1840-х рр.

У кінці 1853 року місцева влада "дозріла" для рішучих заходів. На ділянку Носкова прибула бригада дрібних кримінальників з так званих арештантських рот, і незабаром русло річки Сирець було відновлено, а новий проток засипаний. Здавалося б, на тому і справі кінець. Однак, у Петербурзі повільно, зі скрипом працювала бюрократична машина. І ось у грудні 1855 року в Київську губернську і дорожню комісію надійшов лист зі столиці з вимогою надіслати плани місцевості для розгляду в Сенаті давніх скарг Носкова.

Важливо
Київський ілюзіон. "Бергоньє", "Арс", "Корсо": легендарні кінотеатри, яких ми не застали

Киянам, мабуть, уже до смерті набрид цей чварний казус. Вони вирішили взяти сенаторів змором: з кожним запитом зволікали по року і більше, незважаючи на систематичні нагадування. Нарешті в 1858 році чиновники з Петербурга поцікавилися, у якому стані перебуває млин Носкова на той час. Їм відповіли, що з часу потопу 1851 року млин більше не діяв. На цьому листування обірвалося, а сама справа була закрита.

З тих пір подібні лиха на Сирці вже не повторювалися, так і дрібні водяні млини в містах відійшли в минуле — адже набагато зручніше й ефективніше було будувати борошномельні підприємства з паровими двигунами. Тим часом схили вздовж берегів Сирця привернули увагу фабрикантів цегли покладами першокласної глини. Замість млинів там з'явилися потужні цегельні заводи. Ці виробництва зберігалися поблизу Сирецької вулиці аж до другої половини ХХ століття. Саме звідти до Бабиного Яру подавали пульпу, яка зіграла фатальну роль у Куренівській катастрофи 1961 року. Як бачимо, обидві трагедії стали прямим наслідком "людського фактора".