Гуру суперкарів: 128 років із дня народження Енцо Феррарі (фото)

Саме завдяки Енцо Феррарі увесь світ заговорив про маленьку автомобільну компанію з Маранелло, а його внесок в автоспорт неможливо переоцінити. Фокус розповість про легендарного італійця.

Важко в це повірити, але спочатку життя Енцо Феррарі взагалі не було пов'язане з автомобілями. Народився він 18 лютого 1898 року в родині власника залізничної майстерні. У дитинстві мріяв стати журналістом або оперним співаком. Проте все змінилося, коли батько повів десятирічного Енцо на перегони: той одразу закохався в них з першого погляду й вирішив стати пілотом боліда.

Плани юного Енцо перервала війна, яка принесла сімейну трагедію — на фронті загинули батько та старший брат. Невдовзі і його самого призвали в армію, але на фронт він не потрапив, оскільки захворів на "іспанку" і був демобілізований.

Важливо

Стояв 35 років у гаражі: виявлено культовий Ferrari за $4 мільйони у новому стані (фото)

У 1918 році юнак пішов працевлаштовуватися на завод Fiat, але там йому в грубій формі відмовили. Пізніше Феррарі згадував, що після цієї невдачі проплакав увесь вечір.

Утім, згодом Енцо знайшов роботу – став гонщиком у команді CMN. Він показав непогані, як для початківця, результати – фінішував дев'ятим у престижних перегонах Targa Florio. Невдовзі талановитого новачка помітила команда Alfa Romeo і запросила в 1920 році до себе. Саме там Феррарі розкрив свій потенціал. У Targa Florio він посів уже друге місце, а 1923 року за кермом Alfa Romeo Р2 виграв Гран-прі в місті Равенна.

Цей тріумф не був найвизначнішим в кар'єрі пілота, проте залишив слід у його житті. Після гонки до Енцо підійшла мати загиблого в Першій світовій війні льотчика-аса Франческо Баракка. Вона була в захваті від майстерності та мужності Феррарі й запропонувала йому прикрасити авто гербом її сина. Так з'явилася знаменита емблема – гарцюючий жеребець. Енцо лише змінив білий фон герба на жовтий – колір його рідного міста Модена.

За рік пілот здобув свою кращу перемогу в Кубку Ацербо, випередивши німецьких асів на Mercedes. Усього ж за кар'єру Енцо Феррарі взяв участь у 47 перегонах і здобув 15 перемог. За це фанат Alfa Romeo Беніто Муссоліні нагородив гонщика орденом та титулом Комендаторе (командор). Із цього часу підлеглі тільки так і зверталися до нього.

У 1929 році Енцо покинув заводську команду Alfa Romeo і заснував Scuderia Ferrari. Згодом він припинив виступив перегонах і зайнявся виключно командним менеджментом. Йому поталанило: офіційно Alfa Romeo пішла з гонок і передала всі свої боліди. Там вирішили, що дешевше надавати технічну підтримку приватній команді, аніж тримати свою власну.

Комендаторе не підкачав. Запросивши талановитого конструктора двигунів Вікторіо Яно, він докорінно модифікував Alfa Romeo 8С 2300 та створив 180-сильну модель Monza. На початку 30-х років вона була поза конкуренцією: здобула 8 перемог та кілька призових місць у 22 гонках. За Scuderia Ferrari виступали такі аси, як Ахілл Варці, Луї Широн та мега-зірка того часу Таціо Нуволарі.

Але через три роки Alfa Romeo припинила фінансування команди. Аби конкурувати з новітніми німецькими Mercedes та Auto Union, довелося готувати боліди своїми силами. У 1935 році Енцо створив першу власну модель Alfa Romeo Bimotore, причому оригінальну. Оскільки італійські мотори були слабшими за німецькі, Феррарі встановив на болід одразу два двигуни: один попереду, інший позаду. Сумарно вони розвивали 510 к. с. 16 липня 1935 року Таціо Нуволарі за кермом Bimotore встановив рекорд швидкості на звичайному шосе – 322 км/год.

Однак Bimotore виявився важким у керуванні, тому їй на зміну прийшли одномоторні Alfa Romeo 8С-35 (330 к. с.) та 12С (360-430 к .с.). За кермом 8С-35 Нуволарі зміг в 1935 році перемогти надпотужні Mercedes і Auto Union на їхньому рідному автодромі Нюрбургринг.

У 1937 році в Alfa Romeo вирішили повернутися в перегони. Їм вдалося прибрати до своїх рук команду Феррарі, а його самого понизили до посади спортивного директора. Енцо не стерпів образи й пішов з команди.

Феррарі не сидів, склавши руки, а створив нову команду ААС і в 1940 році презентував невеличкий родстер Тіро 815. Багато дослідників вважають саме це авто першим Ferrari. Модель із 1,5-літровою 72-сильною вісімкою заявили на перегони Mille Miglia і вона навіть ішла на другому місці в класі, проте технічні проблеми завадили фінішувати на подіумі.

Розвиток команди припинила війна. Майстерня Феррарі була знищена під час бомбардування і довелося починати все з початку. У 1947 році він заснував у Маранелло власну компанію Ferrari.

Первісток Ferrari 125 S дебютував 11 травня 1947 року, а вже за два тижні добув першу перемогу в гонці у Римі. Конструкція була сміливою, адже спорткар оснастили маленьким 1,5-літровим V12. 118-сильний мотор дозволяв розвивати 170 км/год.

Наступний шедевр – Ferrari 166 із 2,0-літровим 140-сильним V12. Він виграв найпрестижніші італійські гонки Targa Florio та Mille Miglia, а в 1949 році Луїджі Кінетті та лорд Едмонд Сельдсон перемогли на ньому і в знаменитих 24-годинних перегонах в Ле-Мані.

І пішло-поїхало… У 1951 році Фройлен Гонсалез здобув першу перемогу у "Формулі-1", а уже в наступні два роки Альберто Аскарі оформив чемпіонські титули за кермом Ferrari 500. "Скудерія" починає буквально колекціонувати перемоги.

Перші серійні Ferrari були дорожними версіями гоночних авто. Енцо Феррарі якось зізнався, що випускав їх лише для того, щоб заробити гроші для перегонів. Хоча серед них були справжні шедеври на кшталт 340-сильного Ferrari 410 Superamerica, який розвивав 260 км/год.

Першою більш-менш масовою моделлю марки стала Ferrari 250: із 1953 по 1964 рік зібрали приблизно 2500 авто. Трилітровий мотор (V12, звісно) в різних версіях мав потужність від 230 до 300 сил. Найпотужніші варіанти двигуна встановлювали на родстер Ferrari Testa Rossa, який три рази перемагав у Ле-Мані, та на легендарний Ferrari 250 GTO, який тричі вигравав чемпіонат світу GT.

Однак всі ці успіхи затьмарила одна подія – смерть від хвороби 24-річного сина Енцо Феррарі, Діно. Комендаторе замкнувся в собі, рідше став з'являтися на гонках. На честь сина він назвав лінійку легких Ferrari.

Успішна італійська компанія викликала зацікавленість у світових авто гігантів. На початку 60-х Ford запропонував Енцо продати її за шалені гроші – 18 мільйонів доларів. Комендаторе відмовився, коли дізнався, що його усунуть від прийняття рішень.

Ображений Генрі Форд ІІ почав розробку гоночного Ford GT40, який чотири роки поспіль (1966-1969 рр.) громив італійців у Ле-Мані.

У сегменті серійних авто з’явилися сусіди-конкуренти. Енцо Феррарі свого часу посварився із виробником тракторів Феруччо Ламборгіні, якому не сподобалася якість суперкарів. Конфлікт двох сильних особистостей призвів до появи бренду Lamborghini.

У 1966 році Lamborghini вразили елегантним середньомоторним суперкаром Miura. Феррарі відповів моделлю Daytona: її дизайн так не вражав, а двигун звично розташували спереду, зате вона була швидшою.

Важливо

Автомобіль святкує 140-річний ювілей: історія революційного винаходу (фото)

Енцо Феррарі продовжував активно працювати і в похилому віці, навіть продавши 50% акцій компанії концерну FIAT. Говорив: "Так краще – працюючи без відпочинку, не встигаєш думати про смерть".

Лебединою піснею Комендаторе став знаменитий суперкар Ferrari F40 1987 року – перше у світі авто з карбону. 487-сильне купе розганялося до 324 км/год і стало найшвидшою серійною моделлю у світі.

Енцо Феррарі не стало 14 серпня 1988 року. Спадок Коммендаторе вражає. Він створив успішного прибуткового виробника недешевих суперкарів та золотими літерами вписав своє ім’я в історію автоспорту. Під його керівництвом "Скудерія" здобула 9 чемпіонських титулів та 8 кубків конструкторів у "Формулі-1", 8 разів вигравала перегони в Ле-Мані та 7 разів тріумфувала в чемпіонаті світу GT.

Між іншим, нещодавно виповнилося 180 років із дня народження Вільгельма Майбаха — творця перших авто і мотоциклів та засновника найрозкішнішого німецького бренду.

Також Фокус розповідав про перший електромобіль Ferrari, який дебютує цьогоріч.