Український космос. Перша українська бієнале цифрового і медіамистецтва "30 років Свободи"

Виставка розташувалася в галереї Artarea, де представлені інсталяції, VR і NFT-експонати. Всього 50 робіт художників з Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Шотландії, Румунії, Ірану, Канади, Японії, Тайваню, Південної Кореї та України.

Іспанець Юрій Лех Поланскі, міжнародний куратор бієнале, так представив основну тему: "Медіа та цифрові технології змінюють світ. Поява "людини цифрової" несе свободу і небезпеку, тому сьогодні саме діджитал і медіахудожники можуть як ніхто інший досліджувати рівні свободи у новій системі координат. мистецтво — це дух епохи, відбиток конкретного часу. Громадські протести, карантин призвели до стрибка діджиталізації всіх процесів. Сьогодні мистецтво служить новим інструментом комунікації і промовляє до нас сучасною мовою на всіх рівнях сприйняття, на зовнішньому і підсвідомому".

На експозиції вразило відео як з'єднання "зовнішнього і підсвідомого", коли по периметру величезного залу демонструвалося кіно, а ти знаходишся в центрі якогось світу — космосу, міста, саду, залежно від трансльованої панорами. Це породжувало відчуття сну наяву.

Народ кинувся за масивними віртуальними окулярами, що лежать на столі. З шести відео файлів запам'яталися корали, які вільно дрейфували у Всесвіті, і вечірка з ефектом присутності: в окулярах ти міг крутити головою і бачити те, що знаходиться спереду і позаду, — барну стійку і діджея.

Серед українського відеоарту відмітимо поетичний фільм Олег Шупляка. Свої 60 живописних полотен він поєднав у відео "Український космос", де хата — це колиска для малюка, прив'язана до зірок, лапи ялин розділяються і перетворюються в журавлів у польоті, рілля набуває рис красуні, що лежить в хустці з гілок, а тім'я дитини стає Всесвітом, що обертається. Це настільки зачаровувало, що багато глядачів по кілька разів дивилися це чудо-відео.

На другому поверсі нас зустрів життєрадісний український художник Олег Харч. На стіні було щось на зразок арт-іконостасу з круглими портретами підкорювачів космосу, прибраними рушниками, на яких замість звичайних візерунків красувалися ракети і супутники. Але головна річ Харча називалася "Велкам Ілон Маск" — це величезний піднос, укритий рушником з портретом Маска, а зверху — коровай у вигляді трьох ракет. Художник спеціально взяв його в руки, щоб продемонструвати в дії. "Приїжджає до нас в Україну Ілон Маск, — каже Харч, — а ми його зустрічаємо хлібом-сіллю: це потрійний коровай у формі однієї з перших ракет Space X. Рушник і хліб — вітання з нашої української традиції". Урочиста пауза. "Фотографуйте швидше, — хрипко промовив художник, — а то тримати в руках важко". Що стосується Дошки Космічної Пошани, то Харч так пояснив ідею: "Це особисто мій реєстр космонавтів: половина радянських, половина американських і наш український Леонід Каденюк, який все життя готувався літати на радянських кораблях, а полетів на "Шатлі". Що стосується власного стилю, то Олег роз'яснив: "Я поєдную у своїй творчості неонаїв і діджитал-арт — у мене QR-код під кожною картиною на посилання, де записаний трек зі звуками, які, можливо, чують космонавти в космосі. Треки довжиною від 40 сек. до 20 хв". Ми послухали — щось на зразок нью-ейдж: тягучі електронні пасажі, що перекриваються морзянкою — вони непогано занурювали в космічну атмосферу.

"Терра Нуліс" ("Нульова земля") іспанця Патсі Араухо: цифровий фільм на екрані показував магічне творіння Землі: ґрунт булькав, немов жива біомаса, і набував знайомої нам форми. Все це спостерігалося з м'яких подушок з темряви, так що глядачі відчували себе деміургами, причетними до творення планети.

В сусідній кімнаті демонструвалося дивовижне відео "Пожирачі лотоса" француженки Сандрін Дюмье. Не дуже зрозуміло, як те, що відбувалося у віртуальних окулярах, пов'язане з назвою фільму, але видовище заворожувало: поруч з тобою плавали красиві оголені купальниці, що грають під водою зі скатами. Зображення було монохромним, але від цього не зникала гострота сприйняття того, що відбувається, особливо коли величезний скат пропливав повз і його довгий хвіст торкався твого боку.

У наступній кімнаті ти вводиш на приладовий екран свої дані: зріст, вага, стать — і отримуєш віртуального двійника певного кольору. Мій вийшов синьо-фіолетовим (проект Siamesse іспанця Адольфо Санчеса).

Невеликий ажіотаж породив інтерактивний експонат Metamorphy француженки Анаіс Мед тен Анкст. Торкаючись до тканини на круглому екрані, ти бачиш навколо своїх рук різнокольорові, мінливі поля. "Проект, який я представляю, — це твір про взаємодію людини і навколишнього середовища, — розповідає художниця про своє експонаті. — Взаємодія проходить через дотик — ми запрошуємо людей чіпати екран з тканини і бачити реакцію на цей дотик".

"Поява "людини цифрової" несе свободу і небезпеку. Діджитал і медіахудожники можуть як ніхто інший досліджувати ці рівні свободи у новій системі координат"

Останнє відео, що мало підвищений попит у відвідувачів, — "Лід" іспанця Перу Медема. Одягнувши віртуальні окуляри, ти потрапляєш в портал, рухаєшся серед величних крижаних пірамід і опиняєшся на майданчику серед гір. Ставши в якийсь відкритий ліфт, починаєш спуск з великої висоти, тут реально захоплює дух. Потім опиняєшся всередині храму, у якого немає даху, і спостерігаєш рухому містерію космосу з тисячами різнокольорових зоряних систем. Вражає!

Цифрова бієнале в галереї Artarea триватиме до 30 жовтня включно, вул. Софіївська, 11-15. Вхід вільний.