20 років "Віднесеним привидами" Міядзакі. Чому японські аніме завоювали планету

Формально мультфільм "Віднесені привидами" Хаяо Міядзакі вийшов у Японії 2001-го, але європейські та американські глядачі відкрили його для себе лише наступного року, коли стартував світовий прокат картини. У лютому ­2002-го мульт­фільм отримав головний приз Берлінале — "Золотого ведмедя", чого в історії конкурсу не було ніколи. З другого боку океану "Привиди" теж спричинили фурор: Міядзакі (тоді йому було 62 роки) отримав "Оскар" у номінації "Кращий повно­метражний мульт­фільм": уперше в історії мультиплікації продукцію Діснея поклали на лопатки. Так 20 років тому розпочалося тріумфальне вторгнення японських аніме на світовий кіноринок, який вони тепер ділять зі США.

На сьогодні топ-10 "Найкращих мультфільмів усіх часів та народів" за версією IMDb має такий вигляд:

1. "Віднесені привидами" (Японія);
2. "Король Лев" (США);
3. "Могила світлячків" (Японія);
4. "Твоє ім’я" (Японія);
5. "Людина-павук: Через Всесвіт" (США);
6. "Таємниця Коко" (США);
7. "ВАЛЛ-І" (США);
8. "Принцеса Мононоке" (Японія);
9. "Історія іграшок" (США);
10. "Форма голосу" (Японія).

На вершині анімації — п’ять японських та п’ять штатівських мультфільмів, при цьому лідерство впродовж 20 років утримують "Привиди".

У рейтингу IMDb, як відомо, голосують глядачі планети, а в 2016 ВВС склали світовий експертний рейтинг "100 найбільших фільмів усіх часів і народів" (не тільки мультфільмів, а в принципі – фільмів), опитавши 177 провідних критиків різних країн: у цьому рейтингу "Віднесені привидами" посіли четверте місце.

У 2014 році Хаяо удостоївся почесного "Оскара" з формулюванням "За глибокий вплив на світову анімацію". Додамо, що "Віднесені привидами" зібрали в прокаті $274 млн і досі є найкасовішим фільмом Японії.

"У США закінчилися ідеї, у японців їх повно". Чому Голлівуд купив "Привида в броні", а Франція шле своїх режисерів вивчати японське аніме

Чому в західних глядачів "Привиди" знесли дах?

"Віднесені привидами" сприймалися на Заході як революційна анімація, тоді як у Японії це мейнстрим. Японія — унікальна країна, там не такий розвинений кінематограф, як анімація, — розповідає Фокусу провідний український режисер-аніматор Олег Маламуж ("Викрадена принцеса: Руслан і Людмила", "Мавка. Лісова пісня"). — У них анімація — домінантний жанр, де присутні всі сюжети, жанри та стилістика — від детективів до аніме про одностатеве кохання. У Токіо 300 студій. В Японії внутрішній обсяг виробництва анімації більший, ніж у лідерів ринку Америці та Франції, разом узятих. Тому Голлівуд і купив їхнього "Привида в броні" — у американців закінчилися ідеї сюжетів, а в японців їх безліч. Французи відправляють своїх аніматорів до Японії на стажування, намагаючись дати друге дихання своїй мультиплікації. У європейській анімації чимало експериментів, але масовий глядач цього практично не бачить — це одна крайність. В Америки інша — це комерційне кіно для двох аудиторій: підліткової та сімейної, де показують супергероїв і пародії на соціальні реалії за типом "Сімпсонів" або "Звірополісу". По суті, це лише два жанри. А в японців є все, у тому числі аніме з жорсткою психоделікою — наркоманією, алкоголізмом, насильством, — це найжахливіші мультфільми. Але японці — корифеї дорослої анімації, вони визначають жанри, які будуть актуальними в найближче десятиліття. Доросла анімація лише почала зачаровувати світового глядача, який виріс на комп’ютерних іграх. Із нових імен — режисер Масаакі Юаса, він робить жорстокі психоделічні аніме на кшталт "Людина-диявол: Плакса", у порівнянні з якими "Карти, гроші, два стволи" — дитячий белькіт. А Канни-2020 стоячи аплодували мультфільму "Белль" іншого провідного японського режисера — Мамору Хосода. Це оригінальна адаптація сюжету "Красуні та чудовиська", де сільська школярка у віртуальному світі стає відомою співачкою Белль, але… з’являється Дракон".

Останній фільм зроблено в руслі того, що видає Міядзакі: японський мейнстрим, зрозумілий Заходу. Фігура Хаяо Міядзакі схожа на письменника Харукі Муракамі, тільки один синтезував західні та східні підходи в літературі, а другий — в анімації.

Японський менталітет

Аніме походить від англійського слова аnimation, і йому як жанру 70 років. Чимало анімаційних фільмів створено на основі японського коміксу — манги. Популярність аніме у світі йде хвилями. Наприклад, фантастичний мультфільм "Летючий корабель-привид" (1969), де аніматором був той самий Міядзакі, став хітом у СРСР і йшов у кінотеатрах упродовж усіх ­1970-х. У ньому була революційна ідея: поєднати середньовічні легенди з науково-фантастичними технологіями — під старе судно-привид маскувався футуристичний бойовий корабель.

Японці на сьогодні — корифеї дорослої анімації. Вони визначають ті жанри, які заходитимуть у найближче десятиліття.

Щоб зрозуміти популярність "Віднесених привидами", треба розібратися в особливостях менталітету японців. На мій погляд, визначальним фактором успіху ­їхньої ­анімації є традиційна релігія ­японців — ­суміш синтоїзму та буддизму.

Синтоїзм (синто — "шлях ­богів") — ­давня політеїстична релігія, заснована на вірі в безліч богів, яку ілюструє їхня приказка: "Японія — країна восьми мільйонів божеств". Вона нагадує шаманські практики, бо душею наділяється все: і сонце, і будь-який камінь.­ ­Ієрархія богів також є, а на території Японії розташовано 100 тис. храмів. Буддизм прийшов у Японію в VI столітті, не знищивши синтоїзм, а доповнивши його: з’явилися поняття раю (світи богів), пекла (світи злих духів) і просвітлення.

Камі — боги, екай — демони. І ті й другі мають здатність втручатися в природний хід речей, робити дива і перетворення. Тому різних трансформацій в аніме непомірно.

До речі, знаменитих американських "Трансформерів", що збирають мільйонні прибутки в кінозалах, теж у 1983 році вигадали японці — лише у вигляді іграшок-роботів, які перетворюються на аудіоплеєри та автомобілі. Оцінивши потенціал ідеї, до цього підключилася американська компанія Marvel Comics, там розробили легенду — і пішло-поїхало.

У світі японців люди й боги живуть пліч-о-пліч. Приблизно як жили давні греки у безпосередній близькості до олімпійських богів. Духовному світові японців властиві перетворення: дух річки може обернутися драконом чи людиною.

Для японців світ — магічний, трансформації в ньому — щокроку.

І, звичайно, для втілення всіх цих фентезійних та фантастичних елементів на екрані анімація підходить краще за кінематограф.

Щоб зрозуміти суть сюжету "Віднесених привидами", розповім ще про одну особливість японської міфології — сакральне ставлення до чистоти. За стародавніми переказами, парочка японських богів, подружжя Ідзанагі (чоловік) та Ідзанамі (жінка), бог і богиня творіння, народили богів Сонця, Місяця, Ночі тощо — за списком. Богиня творіння Ідзанамі, народивши духа вогню, була ним обпалена, захворіла та потрапила до Царства мертвих. Чоловік хотів її забрати звідти, але, побачивши її там у вигляді гнилого трупа, передумав і втік назад, приваливши каменем вхід.

Ображена дружина наслала тисячу смертей на людей, але чоловік у відповідь пообіцяв у півтора рази більше побудувати пологових будинків. І довгий час сам чинив обряд очищення. Звідси в японців трепетне ставлення до чистоти: чистота — життя, бруд — смерть. Тому в центрі світу "Віднесених привидами" — багатоповерхова лазня.

"Віднесені примарами", Тіхіро й історія дорослішання

За сюжетом "Віднесених привидами" ­10-річна дівчинка Тіхіро переїздить з батьками до нового будинку, розташованого в провінції, де дівчинка піде в нову школу. Вона нервує і поводиться прим­хливо. Батьки належать до середнього заможного класу: у них повнопривідна Audi, вони одразу купують новий будинок.

Під’їжджаючи до нього, родина заблукала в лісі. Тіхіро злякалася, але тато самовдоволено вимовляє: "Не хвилюйся, чотири провідні колеса привезуть нас до мети". Машина під’їхала до воріт занедбаного містечка. "Це покинутий парк розваг, яких багато будували наприкінці ­1990-х", — самовпевнено виголошує глава сім’ї.

Зголодніла трійця бачить порожні ресторани. За смачним запахом вони виходять до одного з них, де столи ломляться від страв. Дівчинка кричить: "Не чіпайте!" Але мама бере щось м’ясне та передає татові, а той у своїй начальницькій манері заявляє: "У мене є картка або залишимо готівку". Батьки Тіхіро починають пригощатися, тоді як дівчинку щось утримує від трапези.

Вона вирушає погуляти дивним містечком і зустрічає хлопчика-однолітка Хаку, який їй радить забиратися звідси до заходу сонця, бо це місто богів, а не людей. Дівчинка бачить, як із темряви сюди сповзаються сотні тіней. Вона кидається до батьків у ресторан і з жахом бачить, що ті перетворилися на свиней. Дівчинка біжить геть із цього страшного місця, але дорогу їй перегороджує річка. Тіні обертаються на різні істоти монструозного виду: двоногих риб, слоноподібних моржів, рогатих кальмарів, курчат-гігантів — щось на кшталт мешканців ринку тролів у "Хелбої-2" або відвідувачів космічного бару в "Зоряних війнах".

Шокована мала забивається під сходи, де її знаходить хлопчик Хаку. Дівчинка починає зникати, але він дає їй з’їсти місцеву ягідку, щоб вона знову стала видимою: людині тут перебувати так само безглуздо, як і привиду серед людей. Хлопчик інструктує Тіхіро, як їй вижити та повернути батьків. Це місце відпочинку й розваг богів: тут вони їдять, миються в лазні й до ранку розлітаються в справах. У центрі — багатоповерхова купальня (чистота для японця — основа фізичного та духовного довголіття), ця будівля намальована Міядзакі в стилі стімпанку.

Власниця лазні — владна та жадібна чаклунка Юбаба, до якої дівчинці потрібно влаштуватися на роботу. "Добра тітка" при зустрічі одразу пообіцяла, що її батьки, які їдять без дозволу їжу богів, самі потраплять на обід її гостям. Але трудовий контракт підписано…

Не переказуватиму — дивіться. Тіхіро здійснить на банній ниві два трудових подвиги: врятує купальню від брудного Річкового Божества та втихомирить небезпечного Безликого. З атрибутів аніме вражає поїзд, що мчить рейками, вкритими водою. На ньому дівчинка разом із Безликим (духом спокуси) подорожує у потойбіччя. Західні критики порівнюють цей транспорт із човном Харона, який у греків перевозив душі на той світ.

Але фінал оптимістичний. Юбаба з досадою скаже: "Ти перемогла".

Гаррі Поттер і Тіхіро

Звернемо увагу, що в 2001 році, коли Японія видала анімаційний фентезійний суперхіт про ­10-річну дівчинку, яка втратила батьків і потрапила в зачароване місце, Британія народила кіношедевр "Гаррі Потер і філософський камінь". Хлопчику Гаррі там теж десять років. Він також втратив батьків і потрапив у чарівне місце — Гоґ­вортс. Гаррі проходить сувору школу мужності та стає переможцем у непростій ситуації.

Західний та східний центри духовної сили, Британія та Японія, видали аналогічні шедеври магічного реалізму, ніби людство, входячи в нульові, має пережити нові випробування після міленіуму та "подорослішати".

Важливо

Хлопчик, який досі живе. Як Гаррі Поттер змінив уявлення про підліткову літературу та голлівудські підходи до екранізацій

Якщо ви ще жодного разу не дивилися аніме, Фокус рекомендує три чудові мультфільми (крім вказаних вище)

"Мандрівний замок"

(2004, номінований на "Оскар" у 2006-му)

Цей шедевр Міядзакі можна подивитись у Києві у повторному прокаті: він іде в кінотеатрах "Жовтень" та "Планета Кіно Блокбастер". Героїня — капелюшниця Софі. Все у місті змінюється з появою чарівника Хаула. Софі закохується в нього. Ревнива Відьма Пустоші перетворює її на стару. Софі не впала у відчай, а шукає спосіб позбутися закляття.

"Рибка Поньо на кручі"

(2008, дві нагороди Венеційського фестивалю)

Зі своєю пристрастю до перетворень та соціального підтексту вас вразить, що Хаяо Міядзакі витворив із "Русалочкою" Андерсена. Хоча цей мульт про дітей, там мільйон підтекстів для дорослих.

Крихітка рибка Поньо, дочка чаклуна та морської богині, потрапила в банку до хлопчика Сосуке. Малята прив’язуються одне до одного. Тепер у Поньо єдине бажання — стати людиною.

"Учень чудовиська"

(2016)

Творіння Мамору Хосода показує два паралельні світи: людей і монстрів-звірів, які готуються стати богами.

Дев’ятирічний хлопчик Кіюта залишився сиротою. Від розпачу він, блукаючи Токіо, випадково потрапляє в паралельне місто звірів, де стає учнем людини-ведмедя Ведмежута. Учителя чекає двобій зі шляхетним Свиногором.

Зауважу: тінь кашалота, що пливе під центральною міською магістраллю, ви не забудете ніколи.

Важливо

Справжнє обличчя Шрека. 20 років культовому мультфільму, що змінив світову анімацію

Загальні риси всіх аніме

1. На відміну від класичних американських мультфільмів, тут усі ходять і розмовляють у природному ритмі, без "припадковості" диснеївських персонажів.
2. Боги та люди, магія та побут поруч. "Віднесені привидами" – це західний варіант назви. Японський — "Сен і викрадена камі Тіхіро". Божества чи духи – далеко не завжди привиди, але так простіше сприймати західну аудиторію.
3. В аніме не церемоняться з героями, діти вони чи дорослі — усі потрапляють у серйозні ситуації.
4. Герої часто намальовані з великими очима. Ця традиція почалася ще з японських театральних афіш XIX століття: для виразності очей акторів їх збільшували.
5. Самі зображення героїв аніме досить умовні, а от природа, заходи сонця, пейзажі намальовані в красивій реалістичній манері. Побут зображується без ідеалізації: видно тріщини на стінах та плями на шпалерах.
6. Часто в історії, крім дорослих та дітей, діють люди похилого віку. Вони активні, розумні, а іноді й небезпечні, як отаманка Дора в аніме "Небесний замок Лапута" (2008) — голова клану літаючих піратів.
7. У японців до магії додалася технологія, цим вони ще більше зачепили західну аудиторію. Тому багато аніме підштовхнули до створення західних блокбастерів. Наприклад, комп’ютери, які контролюють людей у "Привиді в броні" (1995), надихнули режисерів Вачовські на "Матрицю" (1999), а технологія впровадження снів із аніме "Паприка" (2006) перебралася в "Початок" (2010) Крістофера Нолана.