Топливо будущего. Сможет ли водород заменить уголь и природный газ в Украине

Скоротити викиди парникових газів на 65% до 2030 року, досягти кліматичної нейтральності після 2060 року — такий план озвучив президент Володимир Зеленський, виступаючи на Конференції ООН зі зміни клімату COP26 у Глазго. Раніше, влітку, Україна відповідно до Оновленого (другого) національного визначеного внеску до Паризької угоди з клімату (НОВ2) затвердила умови скорочення до 2030 року викидів парникових газів на 65% від рівня 1990 року. Підписані країною угоди й озвучені європартнерам обіцянки мотивують владу говорити про розвиток ринку відновлюваних джерел енергії, виробництва біометану та чистого водню.

Європа поспішає, а Україна не має водневої стратегії

Влітку 2021 року Єврокомісія оприлюднила документ "Воднева стратегія для кліматично-нейтральної Європи". Там зазначено, що водень може бути джерелом енергії для різних секторів економіки, забезпечувати зберігання енергії для балансування змінних потоків ВДЕ. Причому в Єврокомісії наголосили, що пріоритет — розробка чистого водню, який виробляється на базі електроенергії ВДЕ (зеленої генерації). Згідно з документом, до 2050 року загальні інвестиції у відновлюваний водень у Європі можуть становити €180–470 млрд. Стратегія також не скасовує виробництво низьковуглецевого водню, виробленого на базі електроенергії атомних та інших станцій, а інвестиції у виробництво такого водню на період до 2050 року становитимуть не менше ніж €3–18 млрд.

Комісар ЄС з енергетики Кадрі Сімсон зазначає, що для реалізації водневої стратегії Євросоюз має створити інфраструктуру для транспортування і зберігання водню, виробляти більше відновлюваної енергії, розробити схему сертифікації, визначити ринкові правила та впровадити механізми підтримки вуглецевих секторів економіки для стимулювання використання водню. Не останнім питанням у реалізації водневого сценарію в ЄС називають інвестиції. Сімсон каже, що йдеться про €42 млрд інвестицій в електролізери і €340 млрд — у ВДЕ-генерацію. До €65 млрд можуть інвестувати у транспортування, розподіл, зберігання і заправку.

Приватні компанії ЄС уже залучені до водневих проєктів — не лише в будівництві сховищ, газопроводів, заводів із виробництва водню, а й у створенні нових моделей літаків. Так, авіакомпанія Airbus заявила, що до 2035 деякі рейси здійснюватимуться літаками на водні. Утім, в ЄС вважають, що більшість перельотів до 2050-го залишаться на стандартному авіапаливі, хоча це й не скасовує планів компаній проводити експерименти, пов'язані з використанням водню.

Україна — на старті. Водень є, правил немає

У водневій стратегії ЄС Україна фігурує як пріоритетний партнер завдяки потенціалу виробництва зеленого водню та інфраструктурі, що є в країні, сполученій з ЄС. Українські компанії почали активніше готуватися до виробництва та продажу водню у 2020 році, після створення Європейського альянсу чистого водню, до якого приєдналися більш ніж 20 із них.

Утім, видимого прогресу в розвитку водневого ринку Україна не досягла. Експерти нарікають, що багато гальмується владою, адже створення, транспортування, продаж водню вимагають запровадження правил, оформлених у десятках, а то й сотнях нормативних документів.

"Півтора роки, як Україну додали до Європейської водневої стратегії, нас визнали партнером та очікують до 2030 року експорт на рівні 1 млн т. Фактично на території України має з'явитися 10 ГВт потужностей. Але Україна ні на крок не просунулась у розробці своєї Водневої стратегії. Маса робочих груп, декларації — і жодного результату", — розповідає Олександр Рєпкін, президент Водневої ради України. За його словами, точково робота ведеться, наприклад, у парламенті є група депутатів, зайнятих розробкою законопроєктів, водневі питання на рівні уряду та співпраці з Євросоюзом курирує віцепрем'єрка Ольга Стефанішина.

"Воднева стратегія має бути частиною Енергетичної стратегії і співвідноситися з Нацпланом дій у відновлюваній енергетиці та зі скорочення викидів", — пояснює Репкін.

Про те, що країна не має потрібної нормативної бази та плану, говорить і бізнес.

"Наразі законодавчо водень не є офіційним енергоносієм або засобом зберігання енергії. За поточним законодавством водень є технічним газом. Знаючи, що для закачування водню, виробленого з ВДЕ, в газову мережу потрібно змінити приблизно 20 законодавчих актів, щоб була можливість швидко запускати пілотні проєкти, держава повинна дозволити таким проєктам з'являтися на особливих умовах, не змінюючи при цьому всю законодавчу базу, в цьому головна роль держави, інше питання в тому, що необхідно підтримувати тісні зв'язки з європейськими партнерами, які зацікавлені в імпорті зеленого водню з України. У влади має бути план із залучення інвесторів", — вважає Емануеле Вольпе, директор з інновацій компанії ДТЕК. На його думку, влада зобов'язана створювати сприятливі умови, щоб у країну заходили іноземні інвестори та вкладали у розвиток ВДЕ та виробництво зеленого водню.

"Має бути можливість швидко отримати дозвіл на підключення до мереж для водневих проєктів, а також дозвіл на введення в експлуатацію нових ВДЕ для таких проєктів, відведення землі тощо. Усі технічні питання мають бути максимально спрощені", — упевнений Вольпе.

У юридичних колах також свідчать, що водень в Україні законодавчо не врегульований.

"Відсутні чіткі правила діяльності з виробництва водню на об'єктах електроенергетики, щодо його транспортування, зокрема, шляхом змішування з природним газом у трубопроводах ГТС, використання водню як палива, його продажу тощо", — говорить Іван Бондарчук, партнер LCF Law Group, керівник Практики енергетики та природних ресурсів.

Важливо

Повз "Зелений курс". Чому Україна ігнорує зобов'язання перед ЄС щодо екологічної політики

За його словами, досвід ЄС показує, що першим кроком у розвитку цього напряму є стратегічне планування та розробка рамкових нормативно-правових актів.

"Наприклад, національні водневі стратегії розроблені у Великій Британії, Німеччині та Франції. Ці документи мають визначати основні напрямки та способи використання водневих технологій", — пояснює експерт.

Бізнес не чекає. Хто стане лідером водневих проєктів в Україні

Поки держава професійно організовує тематичні зустрічі та формує робочі групи, бізнес починає втілювати водневі проєкти в Україні.

"Приватний бізнес, не чекаючи ухвалення стратегії та регуляторки, інвестує у технології, це може призвести до появи в 2022-му перших проєктів, нехай і невеликих. Щоб отримати водень до 2025 року, будувати треба вже зараз", — зазначає Олександр Рєпкін. За його словами, сьогодні найвагоміший гравець на ринку водню, що тільки народжується, — державна НАК "Нафтогаз України". У компанії підтверджують: воднем активно займаються.

"У "Нафтогазу" є амбіції стати лідером із водневих проєктів в Україні. Ми бачимо для себе перспективи у виробництві зеленого водню, поставили за мету до 2030 року побудувати 1 ГВт потужностей ВДЕ для власного споживання, трейдингу та виробництва водню. Для нас як газової компанії логічно йти в цей сегмент, і це завдання поставлене Юрієм Вітренком [голова правління Нафтогазу]", — зазначає у коментарі Фокусу Олексій Рябчин, радник голови "Нафтогазу" з низьковуглецевого розвитку.

Держава має дозволити водневим проєктам з'являтися на особливих умовах, не змінюючи при цьому всю законодавчу базу. У цьому її головна роль

Зацікавлена у розвитку водневих проєктів і компанія ДТЕК. Раніше там анонсували співпрацю у цій сфері із компанією Siemens.

"Ми підтримуємо тісний контакт із цим стратегічним партнером і шукаємо потенційні спільні проєкти з використанням передових технологій цього партнера", — наголошує Емануеле Вольпе. Він також каже, що ДТЕК шукає для себе роль у межах розвитку водневої економіки України: "Усередині компанії ми аналізували та прораховували, скільки Україні коштуватиме прийти до обсягу 10ГВт, які виділено Україні в європейській водневій стратегії. Це кілька сотень мільярдів доларів. Жодна компанія в Україні такого обсягу інвестицій не потягне". За словами Вольпе, в Україні, як і у всьому світі, водневі проєкти вимагають підтримки з боку фінансових інституцій і просування цих технологій з боку держави.

Одна з компаній, яка заявила про майбутній водневий проєкт, — "Еко-Оптіма", пов'язана із "Західнадрасервіс" Зіновія Козицького. Компанія ще навесні цього року стала учасником проєкту з Німеччиною та Австрією, який припускає, що водень, вироблений від сонячної та вітрової енергетики, вироблятиметься в Україні та зберігатиметься для сезонного попиту в Центральній Європі.

Деякі проєкти, що стартували в Україні, пов'язані з використанням у газових мережах суміші, де 80% — природний газ, а 20% — водень. Таким проєктом зараз займається Регіональна газова компанія (РГК). У компанії пояснюють, що до кінця 2021 року закриють статичні експерименти, а 2022-го перейдуть на постачання суміші кінцевим споживачам у закритих полігонах уже з використанням водневих установок. У планах РГК — до 2023 року завершити експерименти на полігонах і розпочати постачання 20-відсоткової газоводневої суміші комерційним споживачам.

Далеке майбутнє. Воднева інфраструктура — з нуля

Опитані Фокусом експерти сумніваються, що водневе майбутнє близько.

"Для України реалізація таких проєктів у найближчі п'ять років — малореалістичний сценарій. Представники Оператора ГТС уже визнали, що транспортувати водень неможливо наявними магістралями навіть у суміші з газом, обладнання не дозволить. Тоді треба вирішувати питання транспортування на експорт, а залізниця — це дуже дорого", — вважає енергоексперт Дмитро Марунич.

Викликає сумніви і той факт, що в країні з'являться інвестиції під створення з нуля необхідної водневої інфраструктури (трубопроводи, сховища тощо).

"Доставка водню дорожча, ніж газу, — більш дорога система трубопроводів. Тому й ціна водню буде вищою. Потрібно повністю створювати інфраструктуру. Це сотні мільярдів доларів у масштабах тільки ЄС. Потрібні фактично нові системи спалювання водню і вироблення енергії з нього. Цього зараз просто немає", — каже Юрій Корольчук, співзасновник Фонду енергетичних стратегій.

Залишається питання підсумкової вартості водню для споживачів. Олександр Рєпкін каже, що водень коштуватиме споживачам на 30% дешевше, ніж нинішня вартість природного газу. Однак при вкладених в інфраструктуру мільярдах євро інвестицій підсумковий продукт (теплова й електрична енергія на основі водню) може виявитися набагато дорожчим, ніж вироблений на вугіллі або газі. Відповідно, попит на таке елітне паливо може не виправдати витрат — український внутрішній ринок від нього відмовиться, тож надія буде лише на експорт в ЄС.

"Не проблема виробити зелений водень, проблема заробити на ньому гроші. У цьому випадку питання не в технології, а щоб водень міг конкурувати з іншими видами палива. Думаю, що майбутнє за воднем, але це далеке майбутнє", — резюмує Денис Саква, аналітик енергетичного сектору інвесткомпанії Dragon Capital.